Наталія Обренович

Наталія Обренович
Наталија Обреновић
Vlaho Bukovac - Queen Natalija Obrenovic.jpg
Ім'я при народженні серб. Наталија Кешко
Народилася 18 травня 1859(1859-05-18)
Флоренція, Італія[1]
Померла 8 травня 1941(1941-05-08) (81 рік)
Сен-Дені[1]
Поховання цвинтар Ларді, біля Парижа
Країна Flag of the Government of National Salvation (occupied Yugoslavia).svg Сербія
Національність румунка
Діяльність черниця
Знання мов сербська
Титул королева[d]
Посада регент
Конфесія православна церква і католицтво
Рід Обреновичі
Батько Petre Keschkod[2]
Мати Pulcheria Sturdzad[2]
У шлюбі з Мілан Обренович
Діти Олександр Обренович[2]
Автограф FirmaDeLaReinaNataliaDeSerbia--memoirsofbalkand00mijaiala.jpeg
Нагороди
Royal Order of Kapiolani

Наталія Обренович (серб. Наталіја Обреновіћ; 15 травня 1859, Флоренція — 8 травня 1941 Сен-Дені, Франція) — уроджена Кешко, дружина короля Сербії Мілана І, принца Сербського королівства з 1875 до 1882 і королева Сербії з 1882 до 1888.

Молодість і сім'яРедагувати

Народилася у 1859 році у Флоренції, Велике Герерцогство Тоскана (Італія). Дочка багатого бессарабського поміщика і полковника російської служби Петра Івановича Кешко і молдавської князівни Пульхерії Стурдзи.

У неї було дві сестри і один брат.

Марія (1861—1935) була заміжня за князем Григором Гікою (1847—1913)

Катерина одружилася 5 лютого 1883 з князем Євгеном Гікою (1840—1912)

Джон, єдиний брат, він був четвертою і останньою дитиною.

Після того, як вони осиротіли, їх взяла під опіку материна тітка Катерина Морузі.

Королівський шлюбРедагувати

Наталія вийшла заміж 17 жовтня 1875 року за свого троюрідного брата, принца сербського Мілана Обреновича. У них народилося два сина: старший — майбутній король Олександр (1876—1903), молодший Сергій, який помер всього через кілька днів після народження у 1878 році. Під її впливом скромний доти сербський двір став відрізнятися блиском і розкішшю.

З перших же років подружнього життя у Наталії почалися чвари з чоловіком. Бачити їх причину в політичних розбіжностях було б помилкою: Наталія завжди схилялася до тієї партії, яка в даний момент була ворожа її чоловікові. Значну роль відігравало прагнення королеви керувати справами країни, а також, можливо, подружня невірність Мілана.

Королівський конфлікт і розлученняРедагувати

Спочатку Наталя вміла, за її висловом (в меморандумі, поданому в скупщину в 1890 році), приховувати сльози за веселою посмішкою, але в 1887 році це стало для неї неможливим: Мілан уклав з нею формальний договір, в силу якого їхній син повинен був виховуватися в Німеччині і у Франції, під наглядом матері, що одержувала доступ до Сербії тільки на літні місяці. Наталя підписала договір, розраховуючи, як вона сама каже в меморандумі, що він не буде виконаний; але Мілан примусив її виїхати за кордон і перший же став порушувати його. Наталя почала агітацію, знаходячи гарячу підтримку в партії напредняків, які сподівалися підняти свій престиж за допомогою королеви, популярність якої в народі, що живиться загальною ненавистю до її чоловіка, в той час була ще досить велика. Мілан запропонував своїй дружині новий договір, який в головних рисах підтверджував перший. Але Наталі було важливіше повернутися в Сербію, ніж залишатися з сином, і тому вона відкинула угоду. Тоді Мілан послав генерала Протич, який, за допомогою німецької поліції, відібрав у матері сина, спираючись на батьківське право. Одночасно Мілан почав процес про розлучення. Для нього не знайшлося формальних підстав; духовний суд не хотів прийняти скарги короля, але митрополит Теодосій своєю владою визнав шлюб розірваним (12 жовтня 1888 р.).

Життя після повернення в СербіюРедагувати

Наталя не примирилася, однак, з положенням розведеної дружини. Зречення Мілана від престолу оживило надії Наталії; вперто відмовляючись від пропонованих їй регентством побачень із сином за кордоном, вона стала домагатися відновлення своїх прав королеви-матері і, нарешті, в кінці 1889 року повернулася до Сербії. Регентство перешкоджало їй в побаченнях із сином, і взагалі становище її було вже не те. Наталя подала в скупщину довгий меморандум, в якому докладно викладала історію своїх відносин з чоловіком і, не визначаючи в точності своїх бажань, вимагала «справедливості, якщо тільки справедливість існує в цій країні». Скупщина визнала себе некомпетентною для обговорення цього документа, але синод, за скаргою Наталії, визнав незаконним акт митрополита Теодосія (вже заміненого на той час Михайлом).

У 1891 році скупщина ухвалила, що батьки короля не мають права в'їзду до Сербії до його повноліття. Наталя не підкорилася цьому рішенню; уряду Пашича довелося вдатися до сили. Наталя зібрала своїх прихильників, які в перший раз відбили її з рук жандармів; на наступний день, однак, вона була перепроваджена на вокзал і вивезена за кордон, причому сталася вулична сутичка, під час якої було кілька убитих. Не задовольняючись агітацією у пресі через інших осіб, Наталя сама написала казку «Мати» (російський переклад, СПб., 1891), в якій, в злегка казковій формі, зображувала історію відносин між доброчесними матір'ю і сином, розлученими злою силою. Фактично невірно в ній зображенно сина, який всією душею прагне до матері, тоді як в дійсності 15-річний король спокійно грав в кеглі під час вуличної бійки через його матір.

У 1893 році Олександр I особливим указом відновив права Наталії; вона повернулася до Сербії. Її вплив на сина став значнішим, ніж раніше, і переважав навіть вплив Мілана. Меморандум Наталії, з усіма документами, надрукований під заголовком: «Mémoires de Nathalie, reine de Serbie» (Париж, 1891) .Однак, в 1898 році королева-мати, незадоволена майбутнім шлюбом її сина, короля Олександра, з придворною дамою Драгою Машин, поїхала за кордон і жила з тих пір переважно в Біарріці, на віллі «Сашкове» (названої так нею на честь сина).

У 1902 році Наталія перейшла в католицтво. Після військового перевороту 1903 року, коли Олександр і його дружина були по-звірячому вбиті, і до влади прийшли Карагеоргієвичі, — екс-королева Наталія прийняла чернецтво. Майже все життя вона прожила у Франції. Померла 8 травня 1941 року в монастирі Сен-Дені, поблизу Парижа. Похована на цвинтарі Ларді, неподалік від Парижа. Її неопубліковані мемуари зберігаються у Ватикані. Свої земельні володіння в Сербії Наталія заповіла Белградському університету, а також монастирям і церквам, які перебували під заступництвом Обреновичей. За життя вона надавала матеріальну підтримку нащадкам Якова Обреновича, брата князя Мілоша Обреновича.

ЛітератураРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. а б в Lundy D. R. The Peerage