Вікіпедія

Наталія Гінзбург

італійська письменниця

Наталія Леві, в шлюбі Гінзбург (Гінзберг), відома як Ната Леві (італ. Natalia Ginzburg, Nata Levi, 14 липня 1916(19160714), Палермо, Італія — 7 жовтня 1991, Рим, Італія) — італійська письменниця, романістка, драматургиня, акторка, активістка та політична діяяка. Більшість її творів було перекладено англійською мовою та опубліковано у Великій Британії та США.

Наталія Гінзбург
Natalia Ginzburg
Сандро Пертіні та Наталія Гінзбург
Ім'я при народженні Ната Леві
Псевдонім Алессандра Торнімпарте
Народилася 14 липня 1916(1916-07-14)
Палермо, Італія
Померла 7 жовтня 1991(1991-10-07) (75 років)
Рим, Італія
Поховання Кампо Верано[1]
Громадянство Італія Італія
Національність італійка
Діяльність письменниця, політична діячка, драматургиня
Alma mater Туринський університет
Заклад Giulio Einaudi editionsd
Мова творів італійська
Роки активності 1933—1991
Жанр роман і театр
Magnum opus «Діти» (1933)
Членство Американська академія мистецтв і наук
Партія Італійська комуністична партія
Конфесія юдаїзм[2]
Батько Джузеппе Леві
Мати Лідія Танці
Родичі Lisa Ginzburgd
Брати, сестри Gino Levi Martinolid
У шлюбі з Леоне Гінзбург (1938—1944),
Габріеле Бальдіні (1950—1969)
Діти Карло Гінзбург (1939-),
Андреа Гінзбург (1940—2018),
Алессандра Гінзбург (1943-),
Сюзанна Бальдіні (1954—2002),
Антоніо Бальдіні (1959—1960)
Нагороди Премія Стрега (1963),
Премія Багутта (1984),
Премія Шарля Вейона в галузі італійської мови (1952),
член Американської академії мистецтв та наук (1991)
CMNS: Наталія Гінзбург у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Життєпис ред.

Народилась 14 липня 1916 року в італійському місті Палермо в родині відомого гістолога єврейського походження Джузеппе Леві, родом з Трієсту, та італійки Лідії Танці з Мілану.[5][6] Дитинство провела в Турині, де у Туринському університеті працював її батько. У родині Леві зростало двоє дочок та троє синів, яких виховували у атеїстичному дусі.[7]

 
Леоне та Наталія Гінзбург

В 1938 році одружилася з літератором та видавцем родом з Одеси Леоне Гінзбургом. У шлюбі народила трьох дітей: Карло, який став відомим істориком та письменником, Андреа та Алессандру.[8]

В 1940 році разом з чоловіком, який отримав внутрішнє заслання за політичні мотиви, переїхала в Абруццо, де залишилась до 1943 року. У лютому 1944 року після смерті чоловіка в тюрмі Реджина Козлі, повернулась до Турину.[9]

У 1950 році Наталія Гінзбург одружилася з викладачем англійської мови Габріеле Бальдіні та переїхала до Риму. У другому шлюбі народила двох дітей: Сюзанну та Антоніо. У 1969 році чоловік помер.

Кар'єра ред.

Дебютувала Ната Леві в 1933 році розповіддю «Діти» (італ. I bambini), яка була опублікована у журналі «Solaria».

Перед початком Другої світової війни активно брала участь в антифашистському русі в Турині.

В 1942 році опублікувала під псевдонімом Алессандра Торнімпарте (італ. Alessandra Tornimparte) свій перший роман «Дорога до міста» (італ. La strada che va in città). В 1945 році роман був опублікований під справжнім ім'ям.

До закінчення війни працювала у видавництві «Ейнауді» (італ. Einaudi). У 1947 році її другий роман «Так усе й було» (італ. È stato così) був удостоєний літературної премії «Час» (італ. Tempo).

У 1952 році вийшов її найбільш відомий роман «Все наші учорашні дні» (італ. Tutti i nostri ieri). У 1957 році з'явився роман «Валентино» (італ. Valentino) та повість «Стрілець» (італ. Sagittario), а у 1961 році роман «Вечірні голоси» (італ. Le voci della sera). У 1964 році Наталія зіграла Марію з Віфанії у фільмі П'єра Паоло Пазоліні «Євангеліє від Матвія». У 1965 році вона написала комедійну п'єсу «Я вийшла за тебе заміж для радості» (італ. Ti ho sposato per allegria), яка мала великий успіх у глядачів. Потім були написані ще 9 комедій, серед яких «Полуниця з вершками» (італ. Fragola e panna), «Секретарка» (італ. La segretaria), «Інтерв'ю» (італ. L’intervista).

У 1970 році з'явилась її книга «Ніколи у мене не питай» (італ. Mai devi domandarmi). У 1970-ті роки вийшов роман «Дорогий Мікеле» (італ. Caro Michele), збірка розповідей та статей «Уявлене життя» (італ. Vita immaginaria), збірка з двох повістей «Родина» (італ. Famiglia).

Двічі (в 1983 та 1987 рр.) Наталія Гінзбург збиралась до парламенту від Італійської комуністичної партії. Виступала за зниження цін на хліб, за допомогу палестинським дітям, за кримінальну відповідальність насилля та за реформу законодавства з питань усиновлення. Тоді була опублікована книга «Родина Мандзоні» (італ. La famiglia Manzoni), есе про творчість поета Сандро Пенні та епістолярний роман «Місто — це дім» (італ. La città è la casa), «Серена Крус, або справжня справедливість» (італ. Serena Cruz o la vera giustizia).

Письменниця померла 7 жовтня 1991 року у Римі, за декілька днів до смерті закінчила переклад роману Гі де Мопассана «Життя». В 1999 році була посмертно опублікована книга «Важко говорити про себе» (італ. È difficile parlare di sé), яка була складена з її радіо-інтерв'ю.

Нагороди та премії ред.

Творчість ред.

Романи та повісті ред.

  • La strada che va in città (1942)
  • È stato così (1947)
  • Tutti i nostri ieri (1952)
  • Valentino (1957)
  • Sagittario (1957)
  • Le voci della sera (1961)
  • Lessico famigliare (1963)
  • Caro Michele (1973)
  • Famiglia (1977)
  • La famiglia Manzoni (1983)
  • La città e la casa (1984)

Есе ред.

  • Le piccole virtù (1962)
  • Mai devi domandarmi (1970)
  • Vita immaginaria (1974)
  • Serena Cruz o la vera giustizia (1990)
  • È difficile parlare di sé (1999)

Драматичні твори ред.

  • Ti ho sposato per allegria (1966)
  • Fragola e panna (1966)
  • La segretaria (1967)
  • L'inserzione (1968)
  • Mai devi domandarmi (1970)
  • La porta sbagliata (1968)
  • Paese di mare (1968)
  • Dialogo (1970)
  • La parrucca (1973)
  • L'intervista (1988)

Література ред.

  • Giffuni, Cathe (June 1993). A Bibliography of the Writings of Natalia Ginzburg. Bulletin of Bibliography. Т. 50, № 2. с. 139—144.

Примітки ред.

  1. ↑ Find a Grave — 1996.
  2. ↑ Scarpa D. Dizionario Biografico degli Italiani — 2005. — Vol. 64.
  3. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  4. ↑ BeWeB
  5. ↑ "Natalia Ginzburg [Архівовано 26 грудня 2017 у Wayback Machine.], JWA Encyclopedia
  6. ↑ "Natalia Ginzburg [Архівовано 4 квітня 2020 у Wayback Machine.], E-Notes
  7. ↑ Liukkonen, Petri. Natalia Ginzburg. Books and Writers (kirjasto.sci.fi). Finland: Kuusankoski Public Library. Архів оригіналу за 1 September 2006.
  8. ↑ Griliches, Zvi (2010). Max Michelson (ред.). The Griliches Family History.
  9. ↑ Castronuovo, Nadia (2010), Natalia Ginzburg : Jewishness as Moral Identity, Troubador Publishing UK, ISBN 978-1-84876-396-8, архів оригіналу за 26 лютого 2017, процитовано 15 вересня 2019
  10. ↑ Ginzburg, Natalia. Biography. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 15 вересня 2019.
  11. ↑ Ginzburg, Natalia. Biography. Архів оригіналу за 19 вересня 2019. Процитовано 15 вересня 2019.
  12. ↑ Book of Members, 1780–2010: Chapter G (PDF). American Academy of Arts and Sciences. Архів оригіналу (PDF) за 18 червня 2006. Процитовано 15 вересня 2019.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Наталія_Гінзбург&oldid=39729395