Вікіпедія

Населення Харкова

Населення Харкова станом на 1 січня 2019 року становило 1 446 107 осіб (друге місце після Києва). На Харків припадає 53 % населення Харківської області[1]. Станом на лютий 2024 року населення Харкова оцінюють у 1,3 млн людей.[2].

Історія ред.

Зміни населення ред.

Поки Слобідська Україна мала права автономії, отримати землю і збудувати житло в регіоні було легко (землю можна було отримати безплатно, а будівельні матеріали для українських хат були доступні). В перші десятиліття після заснування Харкова його населення зростало переважно через переселенців із інших регіонів України (особливо Правобережжя, де на той час були складні економічні умови періоду Руїни). Місто мало вигляд великої слободи, у забудові переважали хати-мазанки (велика частина їх збереглися до сьогодні).[3] Новоприбулі переселенці об'єднувалися в козацьке товариство, поділене на сотні й десятки. Найбільшими соціальними групами були козаки полкової служби, міщани, цехові ремісники (ткачі, шевці, котлярі, ковалі, різники, римарі, музики, склярі, шаповали, бондарі, гончарі, кравці, дехтярі, кушніри, теслі, олійники, винники, солодовники, коцарі). Населення міста було переважно українським, росіяни в різний час становили до 20% (порівняно з іншими слобідськими містами це був високий показник).[4]

Після того, як Харків став центром губернії, протягом 19 століття населення міста стрімко виросло (з 10 до 174 тисяч). При цьому відсоткова частка українців поступово зменшувалася через велику кількість переселенців із неукраїнських губерній (переважно російських, але також із польських, кавказьких та ін.).[4] Так, за переписом 1897 року, 25,9% харків’ян назвали рідною мовою українську, а 63,2 — російську.[5]

На час остаточної окупації міста більшовиками в 1920 році населення Харкова становило 270 тисяч мешканців. Негативний вплив Першої світової війни та кількох років визвольних змагань на демографію регіону частково нівелювався тим, що до Харкова стікалися біженці, сюди евакуювали підприємства, звозили поранених, тут розквартировувались військові частини багатьох армій.[6]

У міжвоєнний період населення Харкова виросло більш ніж удвічі. Спершу статус столиці УСРР та індустріальна розбудова, а потім колективізація і Голодомор спричинили великий потік людей до міста. В цей час відбувалася забудова «Нового Харкова» (відомий тепер як район ХТЗ) — робітничого соцмістечка на південний схід від центра міста. На час початку Другої світової війни населення Харкова складало приблизно 860 тисяч осіб (1940 р.). В цей же час змінилася етнічна структура населення: у 1926 році українців та росіян у Харкові було вже майже порівну (38,6% та 37,2% відповідно), а у 1939 українці становили майже половину населення, тоді як росіяни — майже третину.

Після Другої світової війни Харків, як і решта міст України, переживав швидке повоєнне відновлення і до 1990 року населення зросло майже вдвічі порівняно з 1940 роком.[7] Відсоток українців у повоєнні роки зростав і в 2001 році вони становили 62,8%, а росіяни — 33,2%.

В перші місяці російського вторгнення 2022 року велика частина населення міста евакуювалася. За перші два тижні лише залізницею виїхало понад 600 тисяч людей (близько третини міста), багато хто їхав власним транспортом. За підрахунками Харківської ОВА, навесні в місті залишилося 300–400 тисяч людей. Влітку 2022 люди почали поступово повертатися. Станом на 15 липня 2022 року в місті проживало 700–800 тисяч людей, а в листопаді 2022 року — вже близько 1 мільйона 100 тисяч жителів.[8] Станом на лютий 2024 року населення Харкова оцінюють у 1,3 млн людей.[2]

Історична динаміка ред.

 
Динаміка зростання населення міста Харків (тис. осіб)

Історична динаміка населення Харкова, осіб:[9][10] [11]

  • 1732 — 7 000[12]
  • 1810 — 10 400
  • 1840 — 23 600
  • 1867 — 60 000
  • 1897 — 173 989
  • 1913 — 244 700
  • 1926 — 409 505
  • 1939 — 832 913
  • 1959 — 934 136
  • 1970 — 1 222 852
  • 1979 — 1 443 754
  • 1989 — 1 609 959
  • 2001 — 1 470 902
  • 2014 — 1 451 132
  • 2017 — 1 450 334
  • 2018 ― 1 450 082
  • 2019 ― 1 446 107
  • 2020 ― 1 443 207
  • 2021 ― 1 433 886
  • 2022 ― 1 421 125

Статистика ред.

Національний склад ред.

Кількість українців та росіян (осіб чоловічої статі) у Харкові в 17-18 століттях.[13]

1665 1668 1670 1673 1686 1732
українці  2282  1491  2101  1276  1937  3329
росіяни  133  75  415  118  571  235

Динаміка національного складу населення Харкова за даними переписів населення, % (курсивом позначено мовний склад населення).

1897[5] 1926[14] 1939[15] 1959[16] 1989[17] 2001[17]
українці  25,9  38,6  48,5  48,4  50,4  62,8
росіяни  63,2  37,2  32,9  36,1  42,0  33,2
євреї  5,7  19,5  15,6  8,7  3,0  0,7

Перепис 1926 року ред.

Національний склад населення Харкова за результатами перепису 1926 року[14]

№ Національність Кількість (%)
1 Українці 160 139 38,55
2 Росіяни 154 448 37,18
3 Євреї 81 130 19,53
4 Поляки 5540 1,33
5 Вірмени 2994 0,72
6 Німці 2202 0,53
Інші 8947 2,15
Загалом 415 400 100,00

Перепис 1939 ред.

Національний склад населення Харкова за даними перепису 1939 року[18]

№ Національність Кількість (%)
1 Українці 403 606 48,46
2 Росіяни 274 173 32,92
3 Євреї 130 250 15,64
4 Поляки 4613 0,55
5 Білоруси 4193 0,50
6 Вірмени 4056 0,49
Інші 12 022 1,44
Загалом 832 913 100,00

Національний склад районів Харкова у 1939 році, %

Дзержинський Кагановицький Краснобазарський Червонозаводський Ленінський Жовтневий Орджонікідзевський Сталінський
Українці 43,6 43,1 71,8 49,6 50,0 41,0 56,6 56,5%
Росіяни 33,3 30,9 23,7 35,9 33,5 32,7 35,0 32,6%
Євреї 19,9 23,1 2,4 11,7 13,1 22,8 6,5 8,6%
Інші 3,2 2,9 2,1 2,8 3,4 3,6 2,0 2,4%

Мовний склад ред.

Рідна мова за переписом 2001 р. у районах Харкова, %[19]

район українська російська вірменська
Харків 31,8 65,9 0,2
Індустріальний 36,2 62,4 0,1
Холодногірський 34,1 64,2 0,3
Жовтневий 34,0 64,2 0,3
Московський 33,4 65,0 0,2
Київський 32,6 64,2 0,2
Червонозаводський 32,0 65,5 0,3
Фрунзенський 29,2 69,2 0,2
Комінтернівський 29,1 68,2 0,2
Шевченківський 26,8 68,9 0,2

Динаміка рідної мови населення Харкова за переписами, %

мова 1897[20] 1926[14] 1959[21] 1989[17] 2001[22]
російська 63,2 64,3 67,2 70,0 65,9
українська 25,9 23,5 31,2 28,9 31,8
єврейська 5,7 8,0 1,0 0,0 0,0

Мовний склад населення Харкова за переписом 1989 року[17]

Мовний склад населення Харкова за переписом 1926 року[14]

Вторгнення Росії в Україну спровокувало нову хвилю українізації в місті, дедалі більше людей вважають за краще розмовляти українською. Згідно з опитуванням, проведеним Міжнародним республіканським інститутом у квітні-травні 2023-го року, українською вдома розмовляли 16 % населення міста, російською — 78 %.[23]

Вікова структура ред.

Вікова структура населення Харкова характеризується високим ступенем постаріння населення. Для нього характерна найнижча питома вага дітей у населенні серед усіх обласних центрів України та одна з найвищих — населення працездатного віку.[24]

Розподіл населення за віком та статтю (2001)[25]:

Стать Всього До 15 років 15-24 25-44 45-64 65-85 Понад 85
Чоловіки 663 084 95 027 138 790 208 037 162 545 56 220 2465
Жінки 784 535 90 105 126 329 230 844 217 811 110 230 9216


Станом на 2014 р. чисельність різних вікових груп наявного населення Харкова була наступною:

вік чисельність частка
0-15 177 330 12,4 %
16-59 951 871 66,5 %
60+ 302 364 21,1 %

Рух населення ред.

Природний рух населення Харкова у 2013 — 2014 рр.[26]

Рік Живонароджені Померлі Природний приріст
2012 13 366 17 279 - 3913
2013 13 194 16 998 -3804
2017 13483 16416 -2933[джерело?]

Райони міста ред.

Докладніше: Райони Харкова

Динаміка чисельності населення районів Харкова:

Район 1959 1970 1979 1989 2001 2008
Харків 934 136 1 222 852 1 443 754 1 609 959 1 470 902 1 457 786
Шевченківський 119 448 174 712 180 886 259 587 220 580 227 930
Новобаварський 131 708 127 032 118 379 117 475 111 173 109 021
Київський 150 463 156 704 167 025 173 022 188 706 187 417
Слобідський 77 995 221 221 166 609 176 453 149 798 147 796
Холодногірський 119 467 113 896 107 886 117 089 93 844 89 246
Салтівський 110 311 147 875 326 866 332 568 310 278 305 665
Індустріальний 102 665 163 353 126 884 158 049 155 843 157 531
Немишлянський 138 853 167 962 144 151 139 817
Основ'янський 122 079 118 059 110 366 107 754 96 529 93 363

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. ↑ ГУС у Харківській області. Демографічна ситуація. Архів оригіналу за 17 квітня 2014. Процитовано 25 листопада 2014.
  2. ↑ а б Як змінювалась кількість населення Харкова з минулого по теперішній час (фото) - GX.net.ua, 9 лютого 2024
  3. ↑ Костянтин Левін. Радянська (де)урбанізація Харкова
  4. ↑ а б Дмитро Багалій. Історія Слобідської України, 1918. с. 275-287
  5. ↑ а б Мовний склад населення Харкова, відповідно до перепису населення Російської імперії 1897 року
  6. ↑ Кравченко В.В. Харьков/Харкiв: столица Пограничья. c. 230
  7. ↑ Курман М. В., Лебединский И. В. Население большого социалистического города. Москва, «Статистика», 1968. С. 36-58
  8. ↑ Даша Лобанок. Харків: населення та демографічні зміни з початком повномасштабної війни - Ґвара Медіа, 12 травня 2023
  9. ↑ А.Г. РАШИН НАСЕЛЕНИЕ РОССИИ ЗА 100 ЛЕТ (1811—1913 гг.). www.demoscope.ru. Архів оригіналу за 31 липня 2020. Процитовано 20 серпня 2020.
  10. ↑ Cities & towns of Ukraine. pop-stat.mashke.org. Архів оригіналу за 19 квітня 2012. Процитовано 20 серпня 2020.
  11. ↑ Чисельність населення в м. Харків. index.minfin.com.ua. Процитовано 24 серпня 2023.
  12. ↑ Дмитро Багалій. Історія Слобідської України, 1918. с. 284
  13. ↑ Дмитро Багалій. Історія Слобідської України, 1918. с. 278-279
  14. ↑ а б в г Всесоюзная перепись населения 1926 года. М.: Издание ЦСУ Союза ССР, 1928-29
  15. ↑ Всесоюзная перепись населения 1939 года. Национальный состав населения районов, городов и крупных сел союзных республик СССР. г. Харьков. Архів оригіналу за 18 серпня 2016. Процитовано 25 листопада 2014.
  16. ↑ [В. М. Кабузан — [[https://web.archive.org/web/20150707154921/https://ru.scribd.com/doc/119074830/Кабузан-В-М-Украинцы-в-мире-динамика-численности-и-расселения#scribd Архівовано 7 липня 2015 у Wayback Machine.] Украинцы в мире. Динамика численности и расселения 20-е годы XVIII века — 1989 год.] [Архівовано 7 липня 2015 у Wayback Machine.]
  17. ↑ а б в г Романцов В. О. — «Населення України і його рідна мова за часів радянської влади та незалежності». Архів оригіналу за 6 березня 2016. Процитовано 12 травня 2015.
  18. ↑ Демоскоп Weekly - Приложение. Всесоюзная перепись населения 1939 года. www.demoscope.ru. Архів оригіналу за 15 квітня 2021. Процитовано 20 серпня 2020.
  19. ↑ Розподіл населення за рідною мовою, Харківська область. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 19 березня 2022.
  20. ↑ Первая всеобщая перепись населения Российской Империи 1897 г. Распределение населения по родному языку и уездам 50 губерний Европейской России. г. Харьков. Архів оригіналу за 25 лютого 2022. Процитовано 25 листопада 2014.
  21. ↑ Roman Szporluk. Russia, Ukraine, and the Breakup of the Soviet Union [Архівовано 2 березня 2015 у Wayback Machine.]
  22. ↑ Всеукраїнський перепис населення 2001 року. Розподіл населення за рідною мовою, Харківська область [Архівовано 26 квітня 2016 у Wayback Machine.]
  23. ↑ Восьме всеукраїнське муніципальне опитування (Квітень – Травень 2023) – соціологічна група «Рейтинг»
  24. ↑ Розподіл постійного населення за статтю, окремими віковими групами та типом поселень (0,1,2)[недоступне посилання]
  25. ↑ Розподіл населення за статтю та віком, середній вік населення, Харківська область (осіб) - Регіон, 5 річні вікові групи, Рік, Категорія населення , Стать [Населення за статтю та віком... 2001]. Архів оригіналу за 20 травня 2022.
  26. ↑ Кількість живонароджених, померлих і природний приріст (+/-) населення (0,1,2). Архів оригіналу за 3 вересня 2014. Процитовано 19 березня 2022.


  Це незавершена стаття про Харків.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Населення_Харкова&oldid=42180978