Дани́ло Гео́ргійович На́рбут (9 (22) січня 1916(19160122) — 2 березня 1998) — український художник театру, живописець. Син художника-графіка Георгія Нарбута, племінник Володимира Нарбута, брат Марини Нарбут (Березовської). Народний художник України (1994), лавреат Шевченківської премії (1996). Член УНА-УНСО.

Нарбут Данило Георгійович
Народився 9 (22) січня 1916
Петроград, Російська імперія
Помер 2 березня 1998(1998-03-02) (82 роки)
Черкаси, Україна
Країна  СРСР
 Україна
Діяльність художник-живописець
Учасник німецько-радянська війна
Партія УНА-УНСО
Батько Нарбут Георгій Іванович
Нагороди Народний художник України (1994)
Лауреат Шевченківської премії (1996)
Почесний громадянин Черкас (1998)

Біографія

ред.

Ранні роки. Родина.

ред.

Данило Георгійович Нарбут народився 9 (22) січня 1916 року в родині художника-графіка Георгія Івановича Нарбута і Віри Павлівни Кир’янової.[1] Рід Нарбутів - український шляхетний рід литовського походження[2]. Коли Георгій Нарбут помер, Данилові було лише 4 роки. Серед вихователів-опікунів були художник-графік, що захоплювався етнографією, Антон Середа і особливо великий митець колорист Федір Кричевський. Від вчителів Данило взяв багато, і все ж обрав свій самобутній шлях театрального декоратора.

 
Портрет Віри Нарбут, матері художника

Після смерті батька родина переїхала до Києва, де в 1923 році Данило поступив в 1-у трудову школу ім. Т.Г. Шевченка. Під час навчання в початкових класах займався малюванням у приватній студії художника Юхима Михайлова та у професора В.Г. Кричевського. З 4 класу займався в дитячій студії при Київському художньому інституті.[1]

Юність. Репресії. Війни

ред.

У 1931 році після закінчення школи Данило Нарбут поступив в Київський оперний театр, де став учнем Олександра Хвостенко-Хвостова, С.Евенбаха та В.Ленерта.

З 1932 по 1933 рік працював декоратором в майстерні Київського оперного театру..

По власному зізнанню, з 1929 року став націоналістом. Це сталося після того, як НКВД заарештувало Марію Тобілевич - доньку Івана Карпенка-Карого і шкільну вчительку Д.Нарбута.

1933 року театр направив Нарбута у Ленінград на 3-річні курси театральних художників при Всеросійській Академії мистецтв. В цей час працював в Оперному театрі Ленінграда.

Від 1935 року повернувся до Києва, працював у Київському театрі музичної комедії, також у театрі опери та балету брав участь разом з художником Евенбахом у оформленні декорацій до спектаклю "Наталка Полтавка".

1936 року - репресований "за недоносительство".

Після 2 років ув'язнення на Біломорканалі та звільнення працював у театрах російських міст Єйська (там жила сестра матері Данила Григоровича Ольга) та Златоуста.

У 1939 році пішов добровольцем на Фінський фронт, тільки це дало йому можливість повернутися до України.

Після повернення до Києва працював в Республіканському театральному музеї, пізніше - головним художником в театрі ім. Т.Г. Шевченка м.Житомир.

1 березня 1941 року одружується з Галиною Приходько.

У червні 1941 року з початком війни був мобілізований в 821 полк командиром відділення розвідки. В жовтні 1941 року опинився в оточенні і попав у полон[1].

Під час німецької окупації працював у театрах Києва, Ковеля, Коломиї. Оформив вистави (194244): «Блакитна троянда» Лесі Українки, «Казка старого млина» Спиридона Черкасенка, «Директива з центру» С. Ледянського та інші. Після закриття українського театру в Києві німцями деякий час переховувався в с.Сулимівка у родичів дружини. З села виїхав з акторською бригадою до Ковеля,як актор.

У Ковелі познайомився з дружиною ідеолога українського націоналізму Донцова. Був сотником УПА з позивним Голуб.[3]

Для радянської влади у своїй автобіографії 1969 року зазначав, що переховувався від німецької влади, щоб не бути засланим в Німеччину на примусову працю. Однак у 1944 році заарештований і відправлений до трудового табору, потім до концтабору “Штрасгоф”. 5 травня 1945 року був звільнений частинами РА, працював при штабі 302 табору по репатріації.

Період після ІІ світової

ред.

У повоєнні роки оформляв вистави у театрах України - у містах Чернівці, Ворошиловград, від 1961 року — головний художник Івано-Франківського українського музично-драматичного театру.

У 1965 році став головним художником Черкаського українського музично-драматичного театру ім.Т.Г.Шевченка.

У 199697 роках у багатьох областях України пройшли виставки його робіт. На суд глядачів були виставлені картини із серій: «На Черкаському базарі» та «Мої друзі, мої вчителі».

Д. Г. Нарбут завжди брав активну участь у культурному і громадському житті Черкас. Збирав українську кераміку, різбляні вироби,вишивку, писанки. Створив багато ескізів народного одягу.

Помер 3 березня 1998 року в 82-річному віці.

Творчий доробок

ред.
 
Пам'ятна дошка на фасаді Черкаської художньої школи, названої на честь Данила Нарбута
 
Пам'ятна дошка на фасаді будинку №32 по вул. Б. Вишнивецького у м. Черкаси, де мешкав Данило Нарбут

В основі творчості Данила Нарбута — переважно етнографічні мотиви й українські історичні сюжети. Шевченківську премію художник отримав за портретні серії «Сподвижники Б. Хмельницького», «Гетьмани України», а також за філософсько-історичне полотно «Страшний суд», чуттєві й високохудожні картини «Вибори кошового» та «Покрова Богородиці».

У творчості звертався до образів простих людей, портрети "Баба Люська", "Дід Корній" та ін., народних обрядів "Коляда", "Щедрий вечір", історичних пейзажів давнього Києва - "Торговисько біля Софіївських воріт», «Десятинна церква», «Диво-Софія Київська»

Створив серію робіт "Козак Мамай"

Серія робіт "Черкаський базар" - 1987 р

Живопис із серії «Гетьмани України» (199295) в стилі парсунного живопису XVI-XVIII ст. : Дмитро Вишневецький (Байда), Кшиштоф Косинський, Петро Сагайдачний, Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, Пилип Орлик, Петро Калнишевський.

Картини: «Вибори кошового» (1993), «Страшний суд» (1994), «Покрова Богородиці» (1995).

Серія з 30 робіт серію «Моє життя, мої друзі, мої учителі» -1996 р., "Квіти України".

У 1990 році Данило Георгійович отримав звання «Заслужений художник України»,

Народний художник України — 1994 рік, лавреат Шевченківської премії 1996 року.

Остання робота художника - ікона «Всі святі України» залишилось незакінченою.

Роботи в театрі

ред.

Більшу частину свого життя працював театральним художником. Серед вистав, оформлених Данилом Нарбутом:

в Івано-Франківську:
в Черкасах:

Вшанування пам'яті

ред.

У 1998 році Нарбут Данило Георгійович посмертно нагороджений пам'ятним знаком «За заслуги перед містом Черкаси» I ступеня «за неоціненний вклад митця у відродження духовності України, визнаний авторитет в сценічно-декоративному мистецтві, вагому культурну спадщину видатного майстра пензля для нащадків багатьох поколінь Черкащини, який був взірцем патріотичного ставлення до рідного міста», ставши при цьому почесним громадянином цього міста.

На будинку, в якому жив Д.Нарбут та школі, яка носить його ім'я, відкрито меморіальні дошки.

У Черкаському художньому музеї створено «Нарбутову світлицю», яка не лише знайомить зі зразками творчості митця, а й знайомить з його життєписом. У Черкаському обласному краєзнавчому музеї, на 4 поверсі, виставлено роботи Нарбута з серій «Черкаський базар», «Гетьмани України» та «Квіти України». 2009 року був створений альбом репродукцій Данила Нарбута, виданого за сприяння Черкаської облдержадміністрації[4].

20 серпня 2012 року в приміщенні Черкаського художнього музею відкрито меморіальний музей Данила Нарбута[5].

У 2021 році Черкаське Обласне управління Культури та культурної спадщини разом з КЗ ОУНБ ім.Т.Шевченка підготували бібліографічний покажчик "Народний художник України Данило Нарбут".

Цікавий факт

ред.

У 1938 році під час роботи в Ейську підмайстром художника був Сергій Бондарчук, майбутній кінорежисер.[1]

Примітки

ред.
  1. а б в г Tetyana (23 січня 2023). Дві біографії Данила Нарбута. Нова Доба (укр.). Процитовано 13 серпня 2023.
  2. Л. К. Кравченко, Н. В. Ребякова (2021). Народний художник України Данило Нарбут : біобібліогр. покажч. Черкаси: Управління Культури Черкаської ОДА, КЗ «ОУНБ ім. Тараса Шевченка».
  3. До дня народження Данила Нарбута експонується виставка його творів. Черкаський Художній Музей (укр.). 23 січня 2023. Процитовано 14 серпня 2023.
  4. Твори Данила Нарбута чекають на свій музей. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 20 березня 2010.
  5. Музей Данила Нарбута відкрили. Вікка. 21 серпня 2012. Архів оригіналу за 17 грудня 2017. Процитовано 16 грудня 2017 року.

Джерела та література

ред.

Посилання

ред.