Відкрити головне меню
Mille-feuille 01.jpg

Наполео́н (фр. mille-feuilles) — листковий торт або тістечко з кремом. Готується з листкового тіста перекладений кремом. У Франції та Італії цей торт називається mille-feuille (1000 шарів). У США — Napoleon, у Великій Британії — vanilla slice або cream slice. Варіації страви розійшлися по всьому світу із загальною назвою «Наполеон» або «Випічка Наполеона».

Зміст

Історія та легендаРедагувати

Торт Наполеон веде свою історію з такої глибини віків, що початок її зовсім втрачається. Очевидно лише, що називався він набагато простіше — mille-feuille, що буквально означає «тисяча шарів». Важко достеменно визначити, як народився кулінарний шедевр і як він став популярним. Походження самої назви Наполеон має кілька версій.

Класичні версіїРедагувати

Походження кулінарного шедевра шляхетне, але дуже туманне. Його вважають французькою стравою, але коріння тягнуться до італійського Неаполя, де mille-feuille був улюбленою стравою місцевої кухні. Але в італійському варіанті він складався з шпинату, сиру і песто[1]. А сама назва «Наполеон» походить від назви італійського міста.

У книзі «Французький кухар» (Le Cuisinier françois, 1651) знаний французький шеф-кухар і письменник Франсуа П'єр де Ла Варенн описав один з найстаріших рецептів приготування цього торта.

За однією з версій, рецепт цього торта був створений під час другої французької імперії (18521870 роки). Мало не за наказом імператора Наполеона III в честь його дядька, Наполеона Бонапарта. Схоже на правду — торт mille-feuille дійсно роблять з тих часів. Але у французькій версії ця страва складалася з коржів листкового тіста, змазаних перетертою суницею і полуницею[2].

Філософська версіяРедагувати

Деякі історики без особливих згадують саме часи Наполеона I, оскільки той був байдужий до їжі взагалі і до солодкого зокрема[3]. Непідтверджена документами легенда говорить, що одного разу, під час війни з австрійцями, Наполеон, військо якого оточили вороги, був дуже розлючений — французи вимушено відступали. Але Наполеон все ж таки здобув перемогу завдяки маршалу Дезе здавалося б, у вже програному бою біля Маренго. Однак, Дезе, який врятував армію Наполеона, загинув під час битви. Імператор викликав свого кухаря Лягупьера і наказав приготувати поминальну вечерю. Перед кулінаром стояло надзвичайно складне завдання: нагодувати голодних солдат, але обійтися без м'яса, оскільки імператор не їв м'яса. Трохи поміркувавши, він відправив солдатів збирати гриби на схилах Альп, розповів, які трави треба знайти, а кількох людей послав у прилегле село за оливковою олією і … м'ясом курчат. На вечерю було подано чудове зелене м'ясо, імператор приймав їжу з задоволенням. Повернувшись Версаль Наполеон став одноосібним правителем Франції. У святвечір морозного 1800 року імператор покликав свого кухаря:

« У це свято поруч зі мною буде Жозефіна де Богарне. Вечеря повинна стати приголомшливою. Мені все одно, що ти приготуєш, але обов'язково додай до меню того зеленого "Маренго" і щось чудове на десерт - дами люблять солодке, було б непогано, якщо б ти зміг вразити Жозефіну. »

Кухар пішов, а на вечерю Наполеона подали «зелену страву» м'ясо і торт: зверху ласощі прикрашала цукрова пудра, коржі були рясно змащені кремом, але боки залишилися відкритими, демонструючи безліч шарів. Імператор насупився і запитав кухаря, що це означає. Лягупьер відповів:

« - Життя циклічне, події змінюють одна одну, але повторюють ті, що вже відбулися... Ми ж повинні завжди їх пам'ятати - це головне в житті.

- Анрі, ти маєш на увазі "Маренго"?
- Так, - кивнув головою кухар[4].

»

Російська версіяРедагувати

Вперше «Наполеон» приготували в Москві в 1912 році до сторічного ювілею Вітчизняної війни, святкування вигнання Наполеона Бонапарта з Росії. Тоді російські кухарі придумали багато ювілейних страв, однією з яких було тістечко — листкове з кремом, виготовлене у вигляді трикутника. Численні ніжні коржі символізували наполеонівську півмільйонну армію, а легка присипка зверху — сніг, що сильно докучав загарбникам. Трикутна форма тістечок нагадувала знаменитий головний убір Бонапарта. Так народилася назва. Сьогодні без цієї страви уявити російську кухню рішуче неможливо[3]. Десерт з часом став популярним і збільшився до розмірів торта.

ПриготуванняРедагувати

Існує безліч різновидів mille-feuille. Сьогодні не просто в кожній країні, але навіть у кожному ресторані — свій фірмовий рецепт. Види крему, способи приготування тіста — в кожного власні. Класичний mille-feuille для кулінарів і гурманів — це, в першу чергу, ніжний десерт. Його варіації множаться з кожним роком. Важлива складова цього торта — листкове тісто. Його смак не повинен домінувати і заважати насолоджуватися десертом. Тісто лише покликане злегка доповнювати неповторний смак начинки. Під час випічки шари, змащені маслом, відокремлюються один від одного: так виходить листкове тісто. Канонічний mille-feuille готують так, що він буквально тане у роті. Кулінарний секрет гастрономічного шедевра — заварний крем, який змішують з попередньо збитими вершками. Коржі, перш ніж відправити у піч, злегка посипають цукровою пудрою, щоб з'явився тонкий блиск і карамельний післясмак[1]. Славетний десерт може також готуватися з мигдалевим кремом, з ягодами і фруктами між шарами з листкового тіста.

«Мокрий» та «сухий» торт НаполеонРедагувати

Як це не дивно, але більшість поціновувачів цього десерту не знають, що, на справді, існує два типи торту Наполеон: так званий «мокрий» та «сухий». В першому випадку використовується заварний крем або креми на його основі. Такий торт має ніжну структуру і краще просочується. «Сухий» торт Наполеон має в своїй основі масляни крем. В цьому випадку десерт є більш хрустким.

ВиноскиРедагувати