Надиби

село Надиби
	Горішня частина с. НадибиГорішня частина с. Надиби
Країна	Україна
Область	Львівська область
Район	Самбірський район
Громада	Бісковицька сільська громада
Код КАТОТТГ	UA46080010240021972
Основні дані
Засноване	1125 (?)
Населення	1197
Площа	1,959 км²
Густота населення	623,28 осіб/км²
Поштовий індекс	82054
Телефонний код	+380 3238
Географічні дані
Географічні координати	49°33′04″ пн. ш. 23°04′02″ сх. д.H G O
Середня висота; над рівнем моря	306 м
Водойми	Стривігор
Місцева влада
Карта
	Надиби
	Надиби
Мапа
	Надиби у Вікісховищі

Нади́би — село в Бісковицькій сільській громаді Самбірського району Львівської області України. Населення становить 1197 осіб.

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Надиби (значення).

Історія ред.

Заснування села та перші згадки про нього ред.

Село Надиби засноване, ймовірно, близько 1125 року. Перша документальна згадка про нього датована 1446 роком. У шостому томі «Словника географічного Королівства Польського і інших країв слов'янських» (1885), у статті про Надиби зазначено: «У 1446 році єпископ перемишльський Петро надав канонікам перемишльської капітули десятини в Надибах». До середини ХІХ ст. Надиби перебували у власності польських магнатів, спочатку Стадницьких, а потім Тхорницьких.

Надиби у власності польських магнатів ред.

Згідно з матеріалами ревізії 1712 року в с. Надиби було 54 двори, серед яких 2 млини, корчма, ґуральня (спиртзавод) та церква. У XVIII ст. для селян була встановлена 2-денна панщина. Однак окрім неї мешканці села відбували: зажин-обжин, закос-обкос, заграб-обграб, молотили 60 снопів озимини, 70 снопів ярини, пряли по одній штуці, ходили з панськими листами тощо До того ж у цей час спостерігалася заміна відробітків на грошову ренту, яку селяни не завжди могли сплачувати. Так відомо, що в селах Воютичі та Надиби заборгованості селян за несплачені в 1712–1713 рр. чинші та данини складали 1402 зл. 1 ґр. Власне так мешканці села працювали у фільварку магнатів Стадницьких. Є відомості, що в цьому фільварку було 8 голів робочої худоби (4 воли і 4 коні). Займалося місцеве населення і рибальством. В Надибах у 1715 році зазначається 3 ставки й одна саджавка (водойма для розведення малька). Тоді одним із власників села був Леон Стадницький, який заснував тут хорошу хмелярню (броварню), на зразок чеських.

У ХІХ ст. село належало магнатам Тхорницьким. Практично в самому центрі села, у 1891 році Тхорницькі збудували палац і заклали парк, у якому було чимало рідкісних у цій місцевості дерев, зокрема до сьогодні вцілілій частині парку, де росте плакучий клен та тюльпанове дерево. Також уціліли деякі господарські будівлі, що належали до палацу. Після Другої світової війни у палаці була початкова школа. З 1998 року тут діє Спасо-Преображенський жіночий монастир сестер Студиток. Окрім цього, до 2008 року у приміщенні палацу проводилися богослужіння для надибської громади УГКЦ.

У 1872 р. біля села Надиби було прокладено колію Дністрянської залізниці, яка з'єднювала Хирів, Самбір, Дрогобич, Борислав та Стрий і була відгалуженням Першої угорсько-галицької залізниці. Тоді ж було облаштовано залізничну станцію.

В Надибах у ХІХ ст. існувала єврейська громада. До сьогодні збереглася неподалік від панського палацу мурована синагога, щоправда вона зазнала деяких реконструкцій, оскільки тепер тут функціонує млин.

Надиби у першій половині ХХ століття ред.

У 20-х роках ХХ ст. в селі ще функціонувала ґуральня. Відомий письменник із Самбірщини Андрій Чайковський у книзі спогадів «Чорні рядки» зазначив, що це була єдина ґуральня в регіоні, яка вціліла після Першої світової війни.

З часів Другої світової війни в Надибах збереглася братська могила, у якій поховано понад триста солдатів (з України, Росії, Білорусі, Литви та інших держав), які загинули під час воєнних дій в околиці Надиб та сусідніх сіл. У 1965 році на могилі створено меморіальний комплекс.

3. Надиби (Братська могила радянських воїнів)

Перед Другою світовою війною надибські євреї виїхали із села. Після війни, у 1945–1947 рр, було виселено польське населення, замість якого із українських етнічних земель, що тепер належать Польщі, до Надиб було депортовано 106 українських родин.

Радянський період ред.

У 1948 році Надиби були колективізовані — створено колгосп ім. Дзержинського; через деякий час його було об'єднано з колгоспом села Сусідовичі та перейменовано на колгосп ім. Шевченка. У радянські часи в центрі села, біля Народного Дому було встановлено пам'ятник Т. Шевченкові.

1949 рік ознаменувався відкриттям у прибудові Народного дому бібліотеки, фонд якої у 1951 році налічував 1106 книг. У 1957 році продовжилась депортація польського населення. Тоді з Надиб було виселено практично всіх поляків. Весною 1970 року у Надибській школі вчителем біології, географії та природи упродовж трьох місяців працював відомий український правозахисник, дисидент, політик, публіцист, релігійний діяч, один із засновників Української Гельсінської спілки — Іван Гель (1937–2011).

Церкви у с. Надиби ред.

У 1989 році було відкрито Успенську церкву — пам'ятку архітектури національного значення. Зважаючи на крихітні розміри та своєрідний ритм горизонтальних членувань, святиню можна віднести до рідкісних творів народної архітектури галицької школи. Шематизми 1930-их рр. датують її 1538 або 1564 роком. Але, згідно з дослідженнями Михайла Драґана, дерев'яна тризрубна триверха церква була збудована у 1732 р. (інвентар 1830 року подає дату — 1747 рік). На одвірку була зазначена дата 1791 р. (мабуть дата направи). В шостому томі «Словника географічного Королівства Польського і інших країв слов'янських» (1885), у статті про Надиби згадується, що в церкві зберігалося багато візитаторських записок з 1732 р., а також старочитне рукописне Євангеліє та Мінея. Окрім цього зазначено, що церкві з давніх-давен належала чверть землі, надана ще руськими князями. Буря 1869 року завалила верхи, і відремонтована будівля отримала високі двосхилі дахи. По Другій світовій війні Успенська церква стояла зачиненою. В 1982 р. її було відремонтовано. Після відкриття, у 1989 році, громада спершу відновила, а пізніше, у 1991 році, заклала ззовні церкви фундамент, розібравши унікальну пам'ятку. Насправді, Успенську церкву було розібрано з метою перевезення до Львова, до Музею народної архітектури та побуту, де її мали відбудувати і відреставрувати. Однак чи втрапила церква туди, досі невідомо.

8 листопада 1997 року на місті Успенської церкви було урочисто відкрито й освячено нову святиню — церкву Св. Дмитрія Солунського (УПЦ КП). Будуючи цю церкву, селяни зберегли архітектурні форми її попередниці. До середини 2000-их років височіли на церковному подвір'ї столітні липи, які колись посадили селяни довкола Успенської церкви. Однак їх було зрізано.

Церква Св. Дмитрія Солунського

У 2005–2008 роках в Надибах було збудовано ще одну святиню — церкву Успіння Пресвятої Богородиці (УГКЦ).

Відомі люди ред.

Народились в Надибах ред.

Бурко (Романишин) Юлія Миколаївна — писанкарка.
Буца Едвард Антонович — підпільник та вояк Армії Крайової, в'язень ГУЛАГу, голова страйкового комітету в 10 відділенні Річкового табору (рос. — Речлаг) при шахті № 29 під час Воркутинського повстання.
Павлишевський Віктор Ярославович — радянський та український футболіст.
Пациковський Юзеф — польський шкільний вчитель та директор кількох бібліотек у м. Перемишлі.
Шуберт Конрад — польський інженер лісового господарства, керівник державних лісових ресурсів.

Пов'язані з Надибами ред.

Бжостовський Ігор Євгенович — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
Гель Іван Андрійович — український правозахисник, дисидент, політик, публіцист, релігійний діяч, один із засновників Української гельсінської спілки, колишній радянський політв'язень.
Григорій Самборчик — український (руський) вчений, поет епохи Відродження (писав латиною та польською), гуманіст, професор Краківського університету.
Кравс Антін — український полководець, генерал-четар. У 1919 році — командир армійської групи (Кравса), потім 3-го корпусу.
Тхорницький-Мнішек Казимир — польський поміщик, офіцер.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Надиби

Бібліографія ред.

Дашо С. Ідіть — виконайте свій обов'язок! / Станислав Дашо // Вісті комбатанта. — 1973. — № 2.
Історія міст і сіл Української РСР: В 26 т. Львівська область: Т. 14 / АН УРСР. Ін-т історії; Голов. редкол.: П. Т. Тронько (голова) та ін. — К.: Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1968. — 980 с.
Кріль М. Старосамбірщина: історія і культура / Михайло Кріль. — Львів: Піраміда, 2009. — 600 с. + 24 іл.
Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР: иллюстрированный справочник-каталог: в четырех томах / главная редакционная коллегия: Н. Л. Жариков [та ін.] ; [Государственный комитет Украинской ССР по делам строительства (Госстрой УССР), Украинский специальный научно-реставрационный проектный институт (Укрпроектреставрация), Научно-исследовательский институт теории, истории и перспективных проблем советской архитектуры в г. Киеве (КиевНИИТИ)]. — Киев: Будівельник, 1983—1986.
Пірко В. О. Галицьке село наприкінці XVII — в першій половині XVIII ст. (історико-економічний нарис за матеріалами Перемишльської землі) / Український культурологічний центр. Донецьке відділення НТШ. — Донецьк, 2006. — 192 с.
Слободян В. Церкви України. Перемиська єпархія / Василь Слободян. — Львів: [б.в.], 1998. — 865 с.
Чайковський А. Чорні рядки / Андрій Чайковський. — Львів: Червона калина, 1930. — 116 с.
Słownik Geograficzny Królewstwa Polskiego i innych krajów słowiańskich: T. VI / pod red. Filipa Sulimierskiego, Bronisława Chlebowskiego, Władysława Walewskiego. — Warszawa: Druk «WIEKU» Nowy-Świat, 1885. — C. 868—869.