Мішель д'Ербіньї

католицький єпископ

Мішель д'Ербіньї (фр. Michel d'Herbigny, повне ім'я: Мішель-Жозеф Бурґеньйон д'Ербіньї — фр. Michel-Joseph Bourguignon d'Herbigny; 8 травня 1880, Лілль — 23 грудня 1957, Екс-ан-Прованс) — французький церковний діяч, член ордену єзуїтів (1897), доктор богослов'я (1911), єпископ (1926), сходознавець.

Мішель д'Ербіньї
Michel d'Herbigny
Титулярний єпископ Іліонський
11 лютого 1926 — липень 1937
Обрання: 11 лютого 1926
Церква: РКЦ
Наступник: James Maguire
Зречення: липень 1937
 
Альма-матер: Папський східний інститут
Науковий ступінь: доктор богослов'я
Діяльність: викладач університету, католицький священник, прелат, католицький єпископ
Національність: француз
Ім'я при народженні: Мішель-Жозеф Бурґеньйон д'Ербіньї
Michel-Joseph Bourguignon d'Herbigny
Народження: 8 травня 1880(1880-05-08)[1][2]
Лілль
Смерть: 23 грудня 1957(1957-12-23)[1] (77 років)
Екс-ан-Прованс
Священство: 29 серпня 1910
Єп. хіротонія: 29 березня 1926

CMNS: Мішель д'Ербіньї у Вікісховищі

Біографія ред.

Народився в м. Лілль (Франція). Навчався в семінаріях ордену єзуїтів у містах Гемерт (Нідерланди) та Енгієн (Бельгія). Духовний сан прийняв 1910.

Досліджуючи християнський Схід і теологічну доктрину православ'я, 1911 здійснив подорож до Галичини (зокрема відвідав Хирів), Буковини, Румунії, Хорватії, Боснії і Герцеговини. Підсумком подорожі стала наукова праця про російського релігійного філософа Володимира Соловйова, відзначена премією Паризької АН.

Від 1921 року — професор Григоріанського університету в Римі (Італія). 1924—1931 — перший ректор заснованого єзуїтами Папського східного інституту. Від 1925 — радник створеної при конгрегації східних церков спеціальної комісії «Pro Russia», яка займалася питаннями діяльності католицької церкви в СРСР. Автор проектів папських послань про становище церкви в РСФРР (1921) та згодом у СРСР (1930). Виступав у Парижі, Римі та інших містах Європи з доповідями про голод 1921—1923 років в УСРР й діяльність Папської місії допомоги. Справив значний вплив на папу Пія ХІ в питаннях східної політики Ватикану.

Засновник католицьких навчальних центрів у Франції, Бельгії, Німеччині, Австрії, Чехословаччині, де з російських емігрантів готували місіонерів для діяльності на території СРСР. З ініціативи Пія XI та за підтримки апостольського нунція в Берліні (Німеччина) Еудженіо Пачеллі (згодом папа Пій XII), яким був висвячений на єпископа (з титулом "Іліонського", давн. грец. Іліон - Троя), тричі відвідав СРСР (4–15 жовтня 1925; 29 березня — 15 травня 1926; 28 липня — 7 вересня 1926), зокрема побував у Харкові, Одесі, Києві. Метою подорожей до СРСР були приховане від радянської влади відновлення та реорганізація ієрархії РКЦ. Таємно висвятив 4 єпископів, у тому числі священика з м. Дмитріївськ (нині м. Макіївка) Пія-Ежена Неве, надавши йому повноваження керівника РКЦ в СРСР, та священика з м. Сімферополь Олександра Фрізона. У 1930 році очолив комісію «Pro Russia», добився розширення її повноважень і відокремлення від конгрегації східних церков та зосередивши її діяльність на розкритті переслідувань, яких зазнавала церква в СРСР.

У грудні 1933 був усунений від усієї діяльності. До кінця не відомо, що стало цьому причиною. Дехто вважає, що цьому послужила поведінка о. Олександра Дейбнера, який працював його особистим секретарем. Значний вплив на усунення від справ єпископа зіграв польський вплив, а зокрема генерала ордена єзуїтів Лєдуховського. Польський єпископат був обурений намаганнями Д'Ербіньї усунути поляків від католицьких місій на Сході Європи, щоб католицизм не асоціювався з полонізацією. Коли Д'Ербіньї було позбавлено покровительства Папи він перейшов в юриздикцію генерала ордена, який 17 січня 1937 році заборонив йому служіння "suspens ad nutum Patris Generalis"[3].

Д'Ербіньї став жертвою також власного характеру, схильності до екстравагантної поведінки, недискретних висловлювань і дій, авантюристської, фанатичної вдачі та містичної віри у власне високе призначення[3]. Інквізитор (слідчий), який досліджував його справу дійшов до висновку, що той є просто божевільним. В часі опали відійшов від публічної діяльності, смиренно прийнявши всі обмеження. Останні роки життя провів у монастирі ордену єзуїтів як звичайний чернець, проводячи час в медитаціях і колекціонуванні метеликів.

Помер 23 грудня 1957 року в м. Екс-ан-Прованс (Франція).

Примітки ред.

  1. а б в г Deutsche Nationalbibliothek Record #118966952 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. а б 1927-, Stehle, Hansjakob, (1981). Eastern politics of the Vatican, 1917-1979. Athens, Ohio: Ohio University Press. ISBN 0821403672. OCLC 6378476. 

Джерела ред.

Посилання ред.