Вікіпедія

Мішелл Говард

віце-адмірал ВМС США

Мішелл Джанін Говард (англ. Michelle Janine Howard; нар. 30 квітня 1960, Марч, Ріверсайд, Каліфорнія, США) — американська військова діячка, адмірал Військово-морських сил США, відома тим, що стала першою американською жінкою[en], яка досягнула чотиризіркового адміральського звання. 38-й заступник керівника військово-морськими операціями з 1 липня 2014 року по 31 травня 2016 року.

Мішелл Говард
англ. Michelle Janine Howard
Народження 30 квітня 1960(1960-04-30)[1] (63 роки)
Марч (авіабаза), Ріверсайд, Каліфорнія, США
Країна  США
Освіта Військово-морська Академія США, Командно-штабний коледж армії США і Gateway High Schoold
Звання адмірал
Командування United States Naval Forces Europe-Africad
Війни / битви Війна в Перській затоці
Нагороди
navy.mil/navydata/bios/navybio.asp?bioID=394
CMNS: Мішелл Говард у Вікісховищі
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Говард.

Народилася на авіабазі в Каліфорнії в сім'ї офіцера Повітряних сил США. Ще в дитинстві зіткнулася з дискримінацією за статтю та кольором шкіри. Після зняття обмежень на службу жінок в Збройних силах у 1982 році закінчила Військово-морську Академію США й була зарахована до Військово-морських сил США. Почавши зі служби на USS Lexington, згодом займала низку відповідальних посад. Взяла участь у кількох військових операціях, зокрема у війні в Перській затоці.

1998 року закінчила Командно-штабний генеральний коледж Армії США. Наступного року її призначено командиром великого десантного корабля «USS Rushmore[en]», ставши першою жінкою-афроамериканкою на цій посаді у всьому флоті. Займала кілька командних постів, де нерідко була першою і єдиною жінкою. 2006 року отримала звання контр-адмірала нижнього ступеня, 2009-го — верхнього ступеня, а 2012 року — віце-адмірала. 2014 року її підвищено до повного адмірала, ставши першою жінкою на цій посаді за всю історію США. Після цього обіймала посади заступника керівника військово-морськими операціями і командувача Військово-морськими силами США у Європі та Африці[en] (2016—2017). 2017 року вийшла у відставку після 35 років військової служби. Одружена з колишнім морським піхотинцем, дітей немає. Має численні військові та громадські нагороди, кавалер французького ордена Почесного легіону.

Життєпис ред.

Молоді роки ред.

Мішелл Джанін Говард народилася 30 квітня 1960 року на авіабазі Марч в окрузі Ріверсайд (штат Каліфорнія)[2][3]. Вона стала четвертою дитиною в сім'ї Ніка Кларенса Говарда, афроамериканця та майстер-сержанта ВПС США, і Філіппи Говард, британки і випускниці Оксфордського університету[2][4][3][5].

Мішелл знаходила натхнення в біографіях Гаррієт Табмен, Фредеріка Дугласа, солдатів «Буффало»[en][6], вважаючи моральним прикладом Мартіна Лютера Кінга[7]. Згодом вона згадувала, що в 5 років інша дитина обізвала її словом «ніґґер», після чого вона побігла додому, де батько підняв свою дочку на руки і почав трясти: «Ти звикнеш до цього. Тобі доведеться впоратися з цим. Це та країна, в якій ти живеш. Припини плакати»[4][8][9].

У 12 років, після перегляду документального фільму про Військово-морські сили США, Мішель твердо вирішила обрати військову кар'єру попри те, що жінкам було заборонено служити в збройних силах[10][5][6][11][12][13]. Її мати тоді сказала: «Якщо через шість років твоє бажання не ослабне, ти повинна подати заяву, і якщо тобі відмовлять, то ми подамо в суд на уряд»[12][14]. Цього робити не довелося, оскільки заборону скасували вже 1976 року, коли Мішелл виповнилося 16 років[12][13][15].

Військова служба ред.

 
Під час навчання у Військово-морській академії, 1980 рік

1978 року Говард закінчила середню школу Гейтуей[en] в Орорі (штат Колорадо)[16][2][17][18]. Того ж року, коли їй було 17, вона вступила до Військово-морської академії США в Аннаполісі (штат Меріленд), ставши курсантом лише третього на той час класу, набраного з жінок, і однією з семи жінок-афроамериканок в класі № 1363[4][8][5][13][19]. 1982 року Говард закінчила академію зі ступенем бакалавра в галузі математики і зі званням енсіна[20][4][17][18]. Потім вона також закінчила школу офіцерів бойових надводних дій в Ньюпорті, штат Род-Айленд[4].

На початку своєї кар'єри Говард служила на борту плавучої бази підводних човнів «USS Hunley[en]» та авіаносця «USS Lexington», зокрема на палубі, в ремонтній секції та інженерному відділенні[2][4][17][18]. За своїми словами, спочатку вона стикалася з забобонами через її афроамериканську ідентичність, а не приналежність до жіночої статі, і її погано приймав колектив, у якому тоді не було жодної жінки, але зрештою освоїлася завдяки своїй доброзичливості, гарній роботі й почуттю гумору[14][21][22][23]. Щоб поскаржитися, одного разу Мішелл зателефонувала своїй матері, але та відповіла: «Там твоє місце. Поки ти у флоті, це не припиниться. Прийми це або піди з флоту»[9].

У 1987—1990 роках Говард навчалася у військово-морській амфібійній школі в Коронадо (штат Каліфорнія), яку закінчила з відзнакою, здобувши інженерну освіту[20][16][4]. У 1990 році вона стала головним інженером на борту транспорту боєприпасів «USS Mount Hood[en]» і на цій посаді взяла участь в операціях «Щит у пустелі» та «Буря в пустелі» в ході війни в Перській затоці[10][24][17][25]. У липні 1992 року в званні першого лейтенанта Говард приступила до служби на борту транспорту боєприпасів «USS Flint[en]»[26][17]. У грудні 1993 року її перевели в Бюро військово-морського персоналу[en] і призначили начальником штабу[en] по взаємодії Міністерства військово-морських сил з Консультативним комітетом міністерства оборони у справах жінок-військовослужбовців[en][16][20][17][25].

 
«USS Rushmore»

У січні 1996 року Говард стала начальником штабу великого десантного корабля «USS Tortuga[en]» і на цій посаді її спрямували в Адріатичне море для участі в операції «Об'єднане зусилля» з підтримання миру в колишній Югославії[26][17][25]. У той час до її обов'язків належали контроль за штивкою снарядів, ракетних прискорювачів і боєприпасів, а також їх передачею в море[26]. Через 60 днів після повернення з Середземного моря Говард взяла участь у західноафриканському навчальному турі спільно з підрозділами Корпусу морської піхоти і Берегової охорони США, а також військово-морськими силами семи африканських країн[16][17]. 1998 року вона закінчила Командно-штабний генеральний коледж Армії США на базі Форт Лівенворт, штат Канзас, зі ступенем магістра військового мистецтва та науки[en] з ухилом в галузі історії[16][20][10][2][17]. 12 березня 1999 року Говард стала командиром 15 000-тонного «USS Rushmore[en]», очоливши команду з 400 моряків і 350 морських піхотинців[26][17][25]. У 39 років вона стала першою жінкою-афроамериканкою, яка взяла на себе командування кораблем Військово-морського флоту США[20][17][18][23][25]. Корабель під командуванням Говард взяв участь в операціях «Сталева магія» і «Червоний риф» спільно з військово-морськими силами Об'єднаних Арабських Еміратів і Саудівської Аравії, а також став першим за 10 років американським військово-морським судном, яке зайшло в Доху, Катар[26].

 
Присвоєння звання контр-адмірала нижнього ступеня, 20 квітня 2007 року

З листопада 2001 року по лютий 2003 року Говард обіймала посаду начальника штабу з глобальних операцій (J-3) Об'єднаного комітету начальників штабів у Пентагоні[27][17][25]. З лютого 2003 року по лютий 2004 року була асистентом директора з операцій[en] Об'єднаного комітету начальників штабів[16][20][17][25]. З травня 2004 року по вересень 2005 року Говард перебувала на посаді командира 7-ї амфібійної ескадри[en] у складі трьох кораблів, які виконували завдання з перевезення військ і обладнання для підтримки підрозділів Корпусу морської піхоти США[26][17]. Під її командуванням ескадра разом з 5-ю експедиційною ударною групою[en] брала участь в операціях з надання допомоги жертвам[en] цунамі в Індонезії і щодо забезпечення морської безпеки[en] в північній частині Перської затоки[20][26][17]. У грудні 2005 — червні 2006 років Говард обіймала посаду заступника директора N3 Управління керівника військово-морськими операціями[17][25].

19 травня 2006 року Говард підвищено до однозіркового звання контр-адмірала нижнього ступеня, ставши першим адміралом з класу Військово-морської академії США 1982 року і першою випускницею Військово-морської академії США, підвищеною до рангу з прапором[20][28][25][29] (першою жінкою зі званням контр-адмірала у Військово-морському флоті США була Ліліан Фішберн[en][30]). З липня по грудень 2006 року Говард обіймала посаду заступника директора відділу експедиційної війни начальника Управління військово-морських операцій, а в період з січня 2007 року по січень 2009 року перебувала на посаді старшого військового помічника[en] міністра Військово-морських сил зі штаб-квартирою у Вашингтоні (округ Колумбія)[20][26][28][17][25]. 19 червня 2009 року її підвищено до двозіркового звання контр-адмірала верхнього ступеня, після чого повернулася на службу в море[28][31][32].

 
Контр-адмірал Говард, командир 2-ї експедиційної ударної групи

З 5 квітня 2009 року по 19 липня 2010 року Говард була командиром оперативної групи 5-го флоту США у складі 2-ї експедиційної ударної групи, 51-ї, 59-ї та 151-ї оперативних груп, що базувались на борту десантного корабля-амфібії «USS Boxer» і мала у своєму складі 40 кораблів, 175 літальних апаратів і 21 тисячу осіб[26][17][25][33]. Вона стала першою жінкою на цих постах[34]; її попередником був контр-адмірал Теренс Макнайт[en][33], а наступником — контр-адмірал Кевін Скотт[35]. У складі Багатонаціональних оперативних сил Говард була спрямована на оперативний театр Центрального командування США, де взяла участь в операції по боротьбі з піратством[en] в Індійському океані, в зоні узбережжя Сомалі та Аденської затоки[17][25][36]. У квітні 2009 року вона особисто керувала проведенням п'ятиденної операції зі звільнення[en] захопленого піратами вантажного судна «MV Maersk Alabama[en]», що закінчилася 12 квітня порятунком його капітана Річарда Філліпса[ru] переважно за допомогою спеціальних сил, залучених з борту «USS Bainbridge»[26][5][36][37][38]. У зв'язку з цим Говард стала знаменитістю[11][12][13]: за подіями порятунку капітана Філліпса 2013 року знято однойменний фільм[39], хоча героїні Говард там не було[40], проте її голос звучить у кіно по рації[32].

 
Присвоєння звання віце-адмірала, 24 серпня 2012 року

7-19 червня 2010 року Говард була командиром Морської оперативної групи з балтійських операцій у складі 6-го флоту США, що займалась зміцненням взаємодії та співпраці зокрема між Бельгією, Данією, Естонією, Фінляндією, Францією, Німеччиною, Латвією, Литвою, Польщею, Росією, Швецією і США[41][17][18]. У період з серпня 2010 року по липень 2012 року вона перебувала на посаді начальника штабу директора зі стратегічних планів і політики (J-5) Об'єднаного комітету начальників штабів[17][25]. 24 травня 2012 року Говард підвищено у званні до віце-адмірала, ставши першою жінкою-афроамериканкою, яка досягнула тризіркового адміральського звання[42][43]. З 24 серпня 2012 року по 15 липня 2013 року Говард обіймала посаду заступника командувача[en] Командуванням сил флоту США зі штаб-квартирою в Норфолку, штат Вірджинія[17][25]. Її попередником був віце-адмірал Девід Басс[en][44], а наступником — віце-адмірал Нора Тайсон[en][45]. Потім Говард призначено на посаду заступника начальника військово-морських операцій з операцій, планів та стратегії (N3/N5)[17][25].

 
Церемонія присвоєння звання адмірала, 1 липня 2014 року

13 грудня 2013 року Міністр оборони США Чак Гейгель оголосив про те, що президент Барак Обама вніс на розгляд Сенату кандидатуру Мішель Говард для підвищення її у званні до адмірала[46][47]. Пропозицію Обами попросила підтримати голова Конгресіонального чорного кокусу[en] Марсія Фадж, яка відзначила, що й надалі «віце-адмірал Говард продовжить служити нашій країні з такою ж честю і відданістю, які вона проявила впродовж усієї своєї військово-морської кар'єри»[48]. 20 грудня Сенат схвалив підвищення[49], причому без заперечень[19]. Завдяки цьому історичному рішенню Говард стала першою жінкою, яка досягла чотиризіркового звання за всю 236-річну історію Військово-морського флоту США[en], хоча першою жінкою — чотиризірковим генералом в Армії ще 2008 року стала Енн Данвуді[50][23][51]. Церемонія присвоєння звання пройшла 1 липня 2014 року на території меморіалу «Жінки на військовій службі Америці»[en] біля національного цвинтаря в Арлінгтоні (штат Вірджинія)[52][53]. Зірки на погонах Говард прикріпили її чоловік Вейн Коулз і міністр Військово-морських сил Рей Мабус[en][54]. Оскільки зріст Говард становить лише 1,5 метра, то їй довелося замовити собі спеціальні погони[14]. У день підвищення до адмірала на церемонії в Пентагоні Говард офіційно обійняла пост заступника керівника військово-морськими операціями, ставши 38-ю людиною і першою жінкою на цій посаді і змінивши адмірала Марка Фергюсона III[en][55][56]. 31 травня 2016 року вона залишила цей пост, передавши на церемонії в Пентагоні повноваження адміралові Вільяму Морану[en][57].

 
Отримання командування «Неаполь», 7 червня 2016 року
 
Передача командування «Неаполь», 20 жовтня 2017 року

19 травня 2016 року міністр оборони Еш Картер оголосив про те, що президент Обама висунув кандидатуру Говард для перепризначення у званні адмірала і призначення на посаду командувача Командування ВМС США у Європі та Африці[en][58], що 26 травня схвалив Сенат[59]. 7 червня того ж року на церемонії в Неаполі Говард офіційно заступила на посаду командувача Командуванням об'єднаними збройними силами «Неаполь» і Військово-морськими силами США у Європі та Африці, ставши 29-ю людиною на цих посадах і змінивши адмірала Фергюсона III[60][61]. Так Говард стала першою жінкою — чотиризірковим адміралом, що взяла на себе командування оперативними силами[62], яким довелося зіткнутися зі збільшенням військово-морської активності з боку Росії[63][64]. 20 жовтня 2017 року Говард залишила посаду командувача Командуваннями «Неаполь» і «Європа» — «Африка», передавши повноваження адміралові Джеймсу Фогго III[en][65][66]. 1 грудня того ж року вийшла у відставку у віці 57 років і після 35 років військової служби[17][62].

Наприкінці 2016 — на початку 2017 року обраний Президент США Дональд Трамп розглядав Говард як кандидата на посаду міністра у справах ветеранів, яку в підсумку посів Девід Шулкін[67][68][69].

Особисте життя ред.

У липні 1989 року Мішель Говард вийшла заміж за Вейна Коулза, співробітника служби безпеки і колишнього морського піхотинця[3][13]. Дітей немає[13]. Цікавиться військово-морською історією[70], захоплюється риболовлею[71]. Не вважає, що її досягнення залежали від афроамериканської ідентичності або приналежності до жіночої статі, оскільки «життя складається з того, що ти робиш сам, і жінка може зробити все, до чого прагне»[9][11][72].

Відзнаки ред.

 
Нагороджений французьким орденом Почесного легіону. 10 грудня 2015 року

Примітки ред.

  1. ↑ Rafferty J. P. Encyclopædia Britannica
  2. ↑ а б в г д Raum, 2013, с. 310.
  3. ↑ а б в Howard Named first African American, First Woman Naval Admiral. Los Angeles Sentinel[en]. 10 липня 2014. Архів оригіналу за 18 серпня 2018. Процитовано 23 лютого 2018.
  4. ↑ а б в г д е ж Walton, 2017, с. 102.
  5. ↑ а б в г Joey Bunch (24 серпня 2012). History maker: Aurora native first black woman to be 3-star admiral. The Denver Post. Архів оригіналу за 2 липня 2018. Процитовано 23 лютого 2018.
  6. ↑ а б Women's History Month: Vice Chief of Naval Operations Admiral Michelle Howard. United States Navy. 1 березня 2016. Архів оригіналу за 18 серпня 2018. Процитовано 23 лютого 2018.
  7. ↑ Jake Richmond (15 січня 2015). Pentagon Salutes Dr. King’s Life, Legacy. Міністерство оборони США. Архів оригіналу за 18 серпня 2018. Процитовано 23 лютого 2018.
  8. ↑ а б Williams, 2017, с. 294.
  9. ↑ а б в A Phone Call Helped Navy's First Four-Star Woman Embrace Her Path. National Public Radio. 10 жовтня 2014. Архів оригіналу за 14 грудня 2017. Процитовано 23 лютого 2018.
  10. ↑ а б в Smith, 2012, с. 465.
  11. ↑ а б в Elena Schneider (11 липня 2014). A Four-Star Female Admiral Makes History for the Navy. Нью-Йорк таймс. Архів оригіналу за 23 серпня 2018. Процитовано 23 лютого 2018.
  12. ↑ а б в г Lucia Graves (15 травня 2015). For Michelle Howard, Saving Captain Phillips Is Her Least Impressive Accomplishment. The Atlantic. Архів оригіналу за 11 листопада 2017. Процитовано 23 лютого 2018.
  13. ↑ а б в г д е Michelle Howard: Uncharted Waters. Success Magazine[en]. 20 червня 2013. Архів оригіналу за 23 травня 2015. Процитовано 23 лютого 2018.
  14. ↑ а б в Christopher Connell (9 серпня 2016). A trailblazing Navy admiral took heart from American pioneer women. ShareAmerica[en]. Архів оригіналу за 12 червня 2017. Процитовано 23 лютого 2018.
  15. ↑ Tara Bahrampour (17 грудня 2014). Meet the Highest-Ranking Woman in U.S. Naval History. Glamour. Архів оригіналу за 18 серпня 2018. Процитовано 23 лютого 2018.
  16. ↑ а б в г д е Hawkins, 2008, с. 174.
  17. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа Admiral Michelle Howard. United States Navy. Архів оригіналу за 29 грудня 2017. Процитовано 23 лютого 2018.
  18. ↑ а б в г д Press Release — White House Announces Additional Guests in the First Lady's Box — State of the Union Address. Президентський проект Каліфорнійського університету в Санта-Барбарі. 28 січня 2014. Архів оригіналу за 18 серпня 2018. Процитовано 23 лютого 2018.
  19. ↑ а б Vice Adm. Michelle Howard a pioneer in No. 2 Navy post. The Denver Post. 20 грудня 2013. Архів оригіналу за 18 серпня 2018. Процитовано 23 лютого 2018.
  20. ↑ а б в г д е ж и к Reef, 2010, с. 141.
  21. ↑ Forge your path to success. United States Navy. 30 липня 2014. Архів оригіналу за 18 серпня 2018. Процитовано 23 лютого 2018.
  22. ↑ Adm. Michelle Howard picked to lead U.S. Navy forces in Europe. Navy Times. 19 травня 2016. Процитовано 23 лютого 2018.
  23. ↑ а б в Mark Thompson (13 грудня 2013). Navy Names First 4-Star Female Admiral. Тайм (журнал). Архів оригіналу за 28 березня 2018. Процитовано 23 лютого 2018.
  24. ↑ Raum, 2013, с. 310—311.
  25. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т Admiral Michelle Howard to Address American Public University System Class of 2015 Commencement. American Public University System[en]. 24 квітня 2015. Архів оригіналу за 23 серпня 2018. Процитовано 23 лютого 2018.
  26. ↑ а б в г д е ж и к л Raum, 2013, с. 311.
  27. ↑ Hawkins, 2007, с. 234.
  28. ↑ а б в Williams, 2017, с. 296.
  29. ↑ Confirmations. Конгрес США. 19 травня 2006. Архів оригіналу за 23 серпня 2018. Процитовано 23 лютого 2018.
  30. ↑ Brandon Martin (9 квітня 2015). Rear Admiral Hughes takes over as NRC commander. Defense Video & Imagery Distribution System[en]. Архів оригіналу за 23 серпня 2018. Процитовано 23 лютого 2018.
  31. ↑ Confirmations. Конгрес США. 19 червня 2009. Архів оригіналу за 23 серпня 2018. Процитовано 23 лютого 2018.
  32. ↑ а б Joey Bunch (1 липня 2014). Aurora’s Michelle Howard becomes first female four-star admiral. The Denver Post. Архів оригіналу за 23 серпня 2018. Процитовано 23 лютого 2018.
  33. ↑ а б Piracy Task Force Welcomes New Commander. United States Navy. 7 квітня 2009. Архів оригіналу за 23 серпня 2018. Процитовано 23 лютого 2018.
  34. ↑ Celebrating Character Courage & Commitment — Women’s History Month 2014 (PDF). Військово-морська Академія США. Архів оригіналу (PDF) за 14 травня 2017. Процитовано 23 лютого 2018.
  35. ↑ ESG 2 Holds Change of Command Ceremony. United States Navy. 19 липня 2010. Архів оригіналу за 23 серпня 2018. Процитовано 23 лютого 2018.
  36. ↑ а б A Few Minutes with Rear Adm. Michelle Howard. CHIPS Magazine. Жовтень — Грудень 2010. Архів оригіналу за 23 серпня 2018. Процитовано 23 лютого 2018.
  37. ↑ Chuck Hagel (28 березня 2014). Women of Character, Courage, and Commitment at the Department of Defense. Білий дім. Архів оригіналу за 26 січня 2018. Процитовано 23 лютого 2018.
  38. ↑ Boxer Sailors Reflect on Anniversary of Capt Phillips Rescue. United States Navy. 13 квітня 2016. Архів оригіналу за 23 серпня 2018. Процитовано 23 лютого 2018.
  39. ↑ Donna Fenn (25 травня 2015). 5 tough leadership lessons from the Navy's top female commander. Fortune. Архів оригіналу за 23 серпня 2018. Процитовано 23 лютого 2018.
  40. ↑ Bob Work[en] (15 січня 2015). Remarks by Deputy Secretary Bob Work at the Martin Luther King Jr. Day observance at the Pentagon. Міністерство оборони США. Архів оригіналу за 23 серпня 2018. Процитовано 23 лютого 2018.
  41. ↑ Walton, 2017, с. 106.
  42. ↑ Confirmations. Конгрес США. 24 травня 2012. Архів оригіналу за 26 лютого 2018. Процитовано 23 лютого 2018.
  43. ↑ Navy Promotes First African-American Female Three-Star Officer. United States Navy. 24 серпня 2012. Архів оригіналу за 26 лютого 2018. Процитовано 23 лютого 2018.
  44. ↑ Deputy Commander, U.S. Fleet Forces Changes Office. United States Navy. 24 серпня 2012. Архів оригіналу за 26 лютого 2018. Процитовано 23 лютого 2018.
  45. ↑ Newest Three Star, Vice Adm. Nora Tyson, Named Deputy USFF. United States Navy. 16 липня 2013. Архів оригіналу за 6 листопада 2018. Процитовано 23 лютого 2018.
  46. ↑ SECDEF Announces Navy Flag Officer Nominations. United States Navy. 13 грудня 2013. Архів оригіналу за 26 лютого 2018. Процитовано 23 лютого 2018.
  47. ↑ Navy Nominates First African American Woman For Fourth Star. United States Naval Institute. 13 грудня 2013. Архів оригіналу за 26 лютого 2018. Процитовано 23 лютого 2018.
  48. ↑ CBC Chair Marcia L. Fudge Urges the Senate to Swiftly Confirm Vice Admiral Michelle Howard for Vice Chief of Naval Operations. Конгресіональний чорний кокус[en]. 20 грудня 2013. Архів оригіналу за 26 лютого 2018. Процитовано 23 лютого 2018.
  49. ↑ Confirmations. Конгрес США. 20 грудня 2013. Архів оригіналу за 26 лютого 2018. Процитовано 23 лютого 2018.
  50. ↑ Williams, 2017, с. 297.
  51. ↑ Press Briefing by Press Secretary Josh Earnest. Білий дім. 1 липня 2014. Архів оригіналу за 26 лютого 2018. Процитовано 23 лютого 2018.
  52. ↑ Howard Becomes Navy’s First Woman to Reach Four-star Rank. Міністерство оборони США. 1 липня 2014. Архів оригіналу за 25 лютого 2018. Процитовано 23 лютого 2018.
  53. ↑ Sam LaGrone (1 липня 2014). Michelle Howard Promoted to Admiral. United States Naval Institute. Архів оригіналу за 25 лютого 2018. Процитовано 23 лютого 2018.
  54. ↑ United States Navy Promotes Michelle Howard to 4-Star Admiral. United States Navy. 1 липня 2014. Архів оригіналу за 20 лютого 2018. Процитовано 23 лютого 2018.
  55. ↑ Vice Chief of Naval Operations Changes Office. United States Navy. 1 липня 2014. Архів оригіналу за 25 лютого 2018. Процитовано 23 лютого 2018.
  56. ↑ VCNO Visits Naval Support Activity Naples. United States Navy. 7 березня 2015. Архів оригіналу за 25 лютого 2018. Процитовано 23 лютого 2018.
  57. ↑ Vice Chief of Naval Operations Changes Office. United States Navy. 31 мая 2016. Архів оригіналу за 25 лютого 2018. Процитовано 23 лютого 2018.
  58. ↑ Flag Officer Announcements. Міністерство оборони США. 19 травня 2016. Архів оригіналу за 26 лютого 2018. Процитовано 23 лютого 2018.
  59. ↑ Confirmations. Конгрес США. 26 травня 2016. Архів оригіналу за 26 лютого 2018. Процитовано 23 лютого 2018.
  60. ↑ Allied Joint Force Command Naples welcomes new Commander. НАТО. 7 червня 2016. Архів оригіналу за 26 лютого 2018. Процитовано 25 лютого 2018.
  61. ↑ Admiral Howard Takes the Helm at JFC Naples. United States Navy. 8 червня 2016. Архів оригіналу за 26 лютого 2018. Процитовано 23 лютого 2018.
  62. ↑ а б Scott Wyland (26 вересня 2017). US Navy’s 1st female 4-star admiral set to retire. Stars and Stripes. Архів оригіналу за 26 лютого 2018. Процитовано 23 лютого 2018.
  63. ↑ Samuel Osborne (10 квітня 2017). Russian naval activity in Europe 'exceeds Cold War levels' says Nato admiral. Індепендент. Архів оригіналу за 26 лютого 2018. Процитовано 23 лютого 2018.
  64. ↑ Alexander Smith (10 квітня 2017). Russian Navy Activity in Europe Now at Cold-War Levels: Admiral. NBC. Архів оригіналу за 26 лютого 2018. Процитовано 23 лютого 2018.
  65. ↑ Admiral James G. Foggo assumes command of Joint Force Command Naples. НАТО. 20 жовтня 2017. Архів оригіналу за 26 лютого 2018. Процитовано 25 лютого 2018.
  66. ↑ Foggo takes the helm at JFC Naples. United States Navy. 23 жовтня 2017. Архів оригіналу за 26 лютого 2018. Процитовано 23 лютого 2018.
  67. ↑ Rebecca Savransky (15 грудня 2016). Trump considering Navy Adm. Michelle Howard to run VA: report. The Hill. Архів оригіналу за 17 грудня 2016. Процитовано 23 лютого 2018.
  68. ↑ Jeremy Diamond (20 грудня 2016). Eyeing VA overhaul, Trump mulls veterans secretary post. CNN. Архів оригіналу за 24 лютого 2018. Процитовано 23 лютого 2018.
  69. ↑ Nikki Wentling (11 січня 2017). Trump announces VA undersecretary as his choice to lead department. Stars and Stripes. Архів оригіналу за 13 вересня 2017. Процитовано 23 лютого 2018.
  70. ↑ National Museum of the U.S. Navy Honors the ‘Twin Destinies’ of France and America. Командування військово-морської історії та спадщини[en]. 8 червня 2015. Архів оригіналу за 23 серпня 2018. Процитовано 23 лютого 2018.
  71. ↑ Kathryn Dill (1 липня 2014). Leadership Lessons From Admiral Michelle Howard, The Highest Ranking Woman In Naval History. Forbes (журнал). Архів оригіналу за 23 серпня 2018. Процитовано 23 лютого 2018.
  72. ↑ Nathan Christensen (21 липня 2009). Face of Defense: Admirals Mentor Other Female Sailors. Міністерство оборони США. Архів оригіналу за 30 вересня 2017. Процитовано 23 лютого 2018.
  73. ↑ 2008 Technologist of The Year (PDF). National Women of Color STEM Conference. Процитовано 23 лютого 2018.[недоступне посилання з жовтня 2019]
  74. ↑ Surface Warfare Officers Honored at National Women of Color Technology Conference. United States Navy. 25 жовтня 2008. Архів оригіналу за 20 серпня 2018. Процитовано 23 лютого 2018.
  75. ↑ Naval Academy Honored at Women of Color Conference. United States Navy. 31 жовтня 2008. Архів оригіналу за 20 серпня 2018. Процитовано 23 лютого 2018.
  76. ↑ 2009 Honorees — Strong Men & Women (PDF). Dominion. Процитовано 23 лютого 2018.[недоступне посилання з вересня 2019]
  77. ↑ 2010 Hall of Fame. Career Communications Group. Архів оригіналу за 24 лютого 2018. Процитовано 23 лютого 2018.
  78. ↑ Navy Leadership Participates in BEYA Reunion Event. United States Navy. 7 липня 2010. Архів оригіналу за 20 серпня 2018. Процитовано 23 лютого 2018.
  79. ↑ USO Honors Linda Parker Hudson as Woman of the Year. Об'єднані організації обслуговування[ru]. 28 квітня 2011. Архів оригіналу за 20 серпня 2018. Процитовано 23 лютого 2018.
  80. ↑ Sailor Receives USO Woman of the Year Military Leadership Award. United States Navy. 2 травня 2011. Архів оригіналу за 20 серпня 2018. Процитовано 23 лютого 2018.
  81. ↑ President Obama Announces More Key Administration Posts. Білий дім. 7 червня 2011. Архів оригіналу за 20 серпня 2018. Процитовано 23 лютого 2018.
  82. ↑ NAACP Chairman's Award Goes to a Military Pioneer. Національна асоціація сприяння прогресу кольорового населення. 16 січня 2013. Архів оригіналу за 20 серпня 2018. Процитовано 23 лютого 2018.
  83. ↑ USFF Deputy Commander Receives NAACP Image Award. United States Navy. 2 лютого 2013. Архів оригіналу за 20 серпня 2018. Процитовано 23 лютого 2018.
  84. ↑ White House Announces Additional Guests in the First Lady's Box - State of the Union Address. Білий дім. 28 січня 2014. Архів оригіналу за 10 вересня 2017. Процитовано 23 лютого 2018.
  85. ↑ Thurgood Marshall College Fund to Honor Sheila C. Johnson At Its 26th Annual Awards Gala. Thurgood Marshall College Fund[en]. 29 жовтня 2014. Архів оригіналу за 26 лютого 2018. Процитовано 23 лютого 2018.
  86. ↑ Adm. Howard Receives France's Highest Award. United States Navy. 14 грудня 2015. Архів оригіналу за 18 лютого 2018. Процитовано 18 лютого 2018.
  87. ↑ Admiral Michelle Howard, Vice Chief of Naval Operations, To Address Rensselaer Graduates at 209th Commencement. Rensselaer Polytechnic Institute[en]. 12 березня 2015. Архів оригіналу за 8 листопада 2016. Процитовано 23 лютого 2018.
  88. ↑ Mary L. Martialay (30 травня 2015). Rensselaer Polytechnic Institute Graduates Urged To «Embrace Your Inner Engineer» at 209th Commencement. Rensselaer Polytechnic Institute[en]. Архів оригіналу за 31 грудня 2015. Процитовано 23 лютого 2018.
  89. ↑ Adm. Michelle Howard Delivers Commencement Address at Rensselaer Polytechnic Institute. United States Navy. 1 червня 2015. Архів оригіналу за 20 серпня 2018. Процитовано 23 лютого 2018.
  90. ↑ National Cowboy & Western Heritage Museum celebrates Admiral Michelle Howard as Annie Oakley Society honoree. Національний музей ковбоїв і спадщини Заходу[en]. 22 жовтня 2015. Архів оригіналу за 20 серпня 2018. Процитовано 23 лютого 2018.
  91. ↑ Honorary Degrees Conferred. Університет штату Північна Кароліна. Архів оригіналу за 24 лютого 2018. Процитовано 23 лютого 2018.
  92. ↑ D'Lyn Ford (13 квітня 2016). Admiral to Give Spring Commencement Speech. Університет штату Північна Кароліна. Архів оригіналу за 23 березня 2017. Процитовано 23 лютого 2018.
  93. ↑ Anna Rzewnicki (7 травня 2016). NC State Poole College honors nearly 850 graduates at May 7 ceremony. Університет штату Північна Кароліна. Архів оригіналу за 21 лютого 2018. Процитовано 23 лютого 2018.
  94. ↑ The 2017 Distinguished Leadership Awards. Atlantic Council. Архів оригіналу за 26 лютого 2018. Процитовано 23 лютого 2018.
  95. ↑ 2017 Atlantic Council Distinguished Leadership Awards. Atlantic Council. 5 червня 2017. Архів оригіналу за 26 лютого 2018. Процитовано 23 лютого 2018.
  96. ↑ NATO Secretary General honoured by Atlantic Council for International Leadership. НАТО. 6 червня 2017. Архів оригіналу за 26 лютого 2018. Процитовано 25 лютого 2018.
  97. ↑ Remarks as delivered for Adm. Michelle Howard at Atlantic Council Distinguished Leadership Award. United States Sixth Fleet. 12 червня 2017. Архів оригіналу за 15 червня 2018. Процитовано 23 лютого 2018.
  98. ↑ Remarks by the Vice President to the Atlantic Council. Президентський проект Каліфорнійського університету в Санта-Барбарі. 5 червня 2017. Архів оригіналу за 26 лютого 2018. Процитовано 23 лютого 2018.
  99. ↑ KPMG Honors Admiral Michelle Howard For Breaking Numerous Glass Ceilings In The U.S. Navy. KPMG. 27 липня 2018. Архів оригіналу за 18 серпня 2018. Процитовано 18 серпня 2018.
  100. ↑ KPMG Honors Admiral Michelle Howard For Breaking Numerous Glass Ceilings In The U.S. Navy. Асоціація професійних гравців гольфу США[ru]. 27 липня 2018. Архів оригіналу за 18 серпня 2018. Процитовано 18 серпня 2018.

Література ред.

  • Hawkins W. L. Black American Military Leaders: A Biographical Dictionary. — McFarland, 2007. — 559 p. — ISBN 9780786444625.
  • Hawkins C. H. American Women Leaders: 1,560 Current Biographies. — McFarland, 2008. — 416 p. — ISBN 9780786438471.
  • Reef C. African Americans in the Military. — Infobase Publishing, 2010. — 305 p. — ISBN 9781438130965.
  • Smith J. C. Black Firsts: 4,000 Ground-Breaking and Pioneering Historical Events. — Visible Ink Press, 2012. — 848 p. — ISBN 9781578594245.
  • Raum M. An Encyclopedia of American Women at War: From the Home Front to the Battlefields. — ABC-CLIO, 2013. — Т. I. — 804 p. — ISBN 9781598844436.
  • Williams H. V. Bury My Heart in a Free Land: Black Women Intellectuals in Modern U.S. History. — ABC-CLIO, 2017. — 322 p. — ISBN 9781440835490.
  • Walton B. L. Great Black War Fighters: Profiles in Service. — Strategic Book Publishing & Rights Agency, 2017. — 280 p. — ISBN 9781946539458.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Мішелл_Говард&oldid=41027808