Міхрімах Султан (осман. مهر ماه سلطان‎; близько 1522, Стамбул, Османська імперія — 25 січня 1578, Стамбул, Османська імперія) —османська принцеса. Дочка османського султана Сулеймана I і його дружини Хасекі Хюррем-султан (Роксолани). Найвпливовіша дочка Султана за всю історію Османської Імперії.

Міхрімах-султан
Mihrimah Sultan
Міхрімах-султан
Султана
1558 — 1574
Народилася 21 березня 1522(1522-03-21)
Стамбул
Померла 4 січня 1578(1578-01-04) (55 років)
Стамбул
Похована Стамбул
Країна Османська імперія
Національність туркеня
Династія Османи , член династії Османів
Рід Османи
Батько Сулейман I
Мати Хасекі Хюррем-султан
У шлюбі з Дамат Рустем-паша
Діти сини: султанзаде Кадір,Халід
, Осман. доньки: Айше Хюмашах Султан
Релігія іслам

ЖиттєписРедагувати

Міхрімах народилася близько 1522 року в Стамбулі і [1][2][3]в султанському палаці Топкапи і була єдиною дочкою і другою дитиною з шістьох дітей османського султана Сулеймана I і Хюррем султан. Ім'я Міхрімах означає «місяць та сонце». Існує легенда, що саме таке ім'я дівчинці дала її бабуся Айше Хафса Султан тому що в годину народження дівчинки, вийшла на терасу та побачила, що сонце вже вийшло, а місяць ще не сховався.

У Міхрімах було п'ять братів: Шехзаде Мехмед, Шехзаде Абдулла, які померли у віці трьох років, Шехзаде Селім (майбутній Селім II ), Шехзаде Баязид і Шехзаде Джихангір[1][2]. Міхрімах була улюбленою[4], і згідно з популярною версією, єдиною дочкою султана[5], яка пережила дитинство[6][7]. Разом з тим, Ентоні Алдерсон пише про те, що у Сулеймана I було ще дві дочки, одна з яких досягла зрілості і навіть була видана заміж, а інша померла за рік до народження Міхрімах[8]; Чагатай Улучай називає дочкою Сулеймана I Разіє султан, про яку немає ніякої інформації, крім напису на могилі в мавзолеї молочного брата султана Яхьї-ефенді[9].

Міхрімах виховувалася і здобувала освіту під чуйним керівництвом її знаменитої матері[5]: за повідомленнями сучасників, Міхрімах була добре вихована, красиво говорила, мала гарний почерк і красивий стиль письма. Крім того, Міхрімах була надзвичайно набожною[10].

ШлюбРедагувати

У другій половині правління султана Сулеймана I його фаворитом став Рустем-паша[11]. Султан часто запитував поради Рустема, що не могло не налаштувати на ворожнечу іншого фаворита Сулеймана — великого візира Паргали Ібрагіма-пашу. Побоюючись втрати впливу, великий візир призначив Рустема, який до цього обіймав набагато менш важливу посаду мірахура, на посаду губернатора у віддаленій провінції Діярбакир[11]. Приблизно в цей же час, за чутками, Хюррем султан дізналася про те, що Рустем висловлює бажання одружитися з Міхрімах, і підтримала його у цьому[12]. Сулейман погодився на шлюб Рустема і його улюбленої дочки, для чого також збирався назвати Рустема своїм візиром. Однак незабаром поповзли чутки, поширювані ймовірно ворогами Рустема, про те, що він хворий на проказу. Сулейман був засмучений тим, що трапилося, проте для перевірки відправив до майбутнього зятя лікаря, який визначив, що Рустем здоровий: на одязі обстежуваного була виявлена ​​воша, що виключило вірогідність хвороби[11][12][5]. У липні 1538 помер бейлербей Анатолії Мустафа-паша і його посаду отримав Рустем[12].

26 листопада 1539 року на Іподромній площі почалися святкування з нагоди обрізання молодших братів Міхрімах — Баязида і Джихангіра[11]; потім, впродовж святкувань, 4 грудня[12] було укладено шлюб між Рустемом і Міхрімах[5]. Після весілля подружжя залишилося в Стамбулі, де разом з Хюррем султан утворили вузьке коло впливу на султана[13].

У травні 1541 року після зняття з посади іншого зятя султана, Лютфі-паші (дружина Шах-султан), чоловік Міхрімах став другим візиром[12]; в 1544 році Рустем паша отримав посаду великого візира. У тому ж 1544 році Міхрімах разом з матір'ю і чоловіком відвідала Бурсу, де зібралися брати Міхрімах, які постійно проживали в своїх санджак; зустріч тривала сорок днів[14].

Невідомо, наскільки Міхрімах була прив'язана до чоловіка, однак після смерті Рустема в 1561 році вона більше заміж не виходила[15]. Вона переїхала в султанський палац[16], де залишалася до смерті брата Селіма II[10].

Політичний впливРедагувати

Хоча немає ніяких доказів причетності Міхрімах або її матері до падіння її старшого єдинокровного брата Мустафи, багато джерел, як османські, так і зарубіжні, вважали, що таким чином вони розчищали шлях до влади одного з синів Хюррем — Селіма або Баязида; прихід до влади Мустафи був невигідний нікому з них: Рустем позбувся б посади і, можливо, голови, Хюррем втратила б статус і всіх своїх синів, а Міхрімах — чоловіка, братів і вплив[13]. Як би там не було, яничари після страти Мустафи в 1553 році вимагали страти Рустема, але життя йому врятувала Міхрімах, вмовлюючи матір вплинути на рішення Сулеймана. Рустем був знятий з поста великого візира, але зберіг життя[5].

Коаліцію «Хюррем-Міхрімах-Рустем» вважали причетною і до страти великого візира Кара Ахмеда паші, який також був зятем султана — чоловіком його сестри Фатьми[5]. Кара Ахмед прийшов до влади в 1553 році, відразу після страти шехзаде Мустафи, коли Рустем паша був знятий з посади. Кара Ахмед пробув на посаді трохи менше двох років, після чого, за чутками, був звинувачений Рустемом у хабарництві і страчений. Смерть Кара Ахмеда паші повернула посаду великого візира Рустему-паші[17].

Заступник валідеРедагувати

 
Лист Міхрімах до короля Речі Посполитої Сигизмунда II Августа, 1548

Хюррем султан померла в 1558 році. Після смерті матері Міхрімах почала виконувати обов'язки валіде-султан (1558—1574 р.)[5]; вона також стала головною радницею батька і повідомляла йому новини під час відсутності Сулеймана I в столиці[18]. Міхрімах, також як і її мати, разом з чоловіком підтримувала Баязида[5], як спадкоємця престолу. Однак незадовго до смерті чоловіка і падіння Баязида 1561 року Міхрімах, розчарована його байдужістю, перекинулася на бік шехзаде Селіма, який після сходження на престол дарував сестрі 50 тисяч золотом на невідкладні потреби. Після смерті батька Міхрімах стала найвпливовішою і шанованою жінкою в гаремі спочатку брата Селіма II, а потім і племінника Мурада III[10]. Саме Міхрімах подарувала племіннику наложницю Сафіє, яка на довгі роки стала улюбленицею Мурада[19].

БлагодійністьРедагувати

Ім'я Міхрімах носять дві мечеті в Стамбулі: одна була побудована за наказом султана Сулеймана I в Ускюдарі, інша — за розпорядженням самої Міхрімах в Едірнекапи[20]. Комплекс мечеті Міхрімах-султан в Ускюдарі (інша назва Іскеле-джамі) був зведений за проектом Сінана в 1547 році[21]; в комплекс увійшли власне п'ятибанна мечеть з двома мінаретами, а також фонтан, медресе, мектеб (початкова школа) і караван-сарай[10]. У комплекс Міхрімах-султан в Едірнекапи, побудований також Сінаном в 1566 році, увійшли однокупольна мечеть з мінаретом, фонтан, медресе, мектеб, тюрбе і парний хамам, що забезпечував роботу комплексу. Також до мечеті в Едірнекапи був проведений водогін на кошти Міхрімах. Окрім того, при мечетях Міхрімах діяв імарет (благодійна кухня), а самій султані належали кілька благодійних вакфів[10].

Існує легенда, пов'язана з мечетями Міхрімах: нібито відомий архітeктор Сінан був таємно закоханий в Міхрімах, не зважаючи на те, що був одружений і різниця у віці була величезна (Сінану на той момент було 50, а Міхрімах — 17). Згідно з легендою, за задумом Сінана мечеті були побудовані так, що 21 березня — нібито в день народження Міхрімах, ім'я якої означає «сонце і місяць», — в той самий момент, коли сонце ховається за однією мечеттю її імені в Едірнекапи, місяць з'являється з-за мечеті її імені в Ускюдарі[22].

Також брала участь в проектах чоловіка, а також допомагала матері в управлінні знаменитим фондом Хасекі Хюррем Султан.

СмертьРедагувати

Після смерті брата Селіма II в 1574 році Міхрімах перебралася в Старий палац, де отримувала досить велику платню від племінника-султана. За повідомленням німецького мандрівника Стефана Герлаха, котрий перебував в цих краях у 1578 році, Міхрімах померла 25 січня 1578 року[10].

За розпорядженням султана Мурада III Міхрімах поховали в тюрбе батька в мечеті Сулейманіє, що підкреслило її особливий статус єдиної і гаряче улюбленої дочки султана[23]. До кінця XVII століття могили Міхрімах і султана Сулеймана I були єдиними похованнями у тюрбі[24].

ДітиРедагувати

Достовірно невідомо, скільки всього дітей було у Міхрімах та Рустема. Відомо, що їхньою дочкою була Айше Хюмашах Ханим-султан[25][26] — одна з двох улюблених онук султана Сулеймана I (другою була єдина дочка шехзаде МехмедаХюмашах Ханим-султан)[27]. Айше Хюмашах була кілька разів заміжня і в першому шлюбі народила чотирьох синів і двох дочок; її нащадком і з жіночої, і з чоловічої лініях був великий візир Султанзаде Мехмед-паша[8][28][29]. Мустафа Качар, автор статті про Міхрім в «Ісламській енциклопедії», називає дочками Міхрімах — Айше і Хюмашах[10]; мабуть, це імена однієї дочки Міхрімах - Айше Хюмашах.

Сюрейя Мехмед-бей вказує на те, що у Міхрімах був щонайменше один син, проте його ім'я не називає[30]. Ентоні Алдерсон і Мустафа Качар називають сином Міхрімах Османа[10] ; Алдерсон вказує датою смерті Османа 1576[25] . Сюрейя також вказує датою смерті Османа 1576[31], проте вважає його сином не Міхрімах, а інший жінки - ймовірно, першої дружини Рустема-паші[32] . Сюрей вказує на той факт, що хоча Осман був похований в одній з мечетей Міхрімах-султан, він не носив титул султанзаде[33], що традиційно давався нащадкам султанів чоловічої статі по жіночій лінії.

ПриміткиРедагувати

  1. а б Пірс, 1993, с. 60.
  2. а б Єрмоленко, 2005, с. 233.
  3. Улучай, 1992, с. 65.
  4. Пірс, 1993, с. 87.
  5. а б в г д е ж и Каджар, 2005, с. 39.
  6. Пірс, 1993, с. 60, 66.
  7. Відоме життя Міхрімах Султан. DailySabah. Процитовано 2017-10-13. 
  8. а б Алдерсон, 1956, Table XXX.
  9. Улукай, 1985, с. 39.
  10. а б в г д е ж и Каджар, 2005, с. 40.
  11. а б в г Пірс, 1993, с. 76.
  12. а б в г д Ерхан, 2008, с. 288.
  13. а б Пірс, 1993, с. 79.
  14. Пірс, 1993, с. 61.
  15. Каджар, 2005, с. 39—40.
  16. Пірс, 1993, с. 67.
  17. Пірс, 1993, с. 84.
  18. Пірс, 1993, с. 65.
  19. Pedani, Maria Pia. Safiye's Household and Venetian Diplomacy // Turcica : journal. — 2000. — Т. 32 (27 листопада). — С. 11. — ISSN 0082-6847. — DOI:10.2143/TURC.32.0.460.
  20. Пірс, 1993, с. 200.
  21. Пірс, 1993, с. 201.
  22. Мечеть Михримах Султан в Едірнекапи (ru). Русский Стамбул. Архів оригіналу за 2018-07-21. Процитовано 2017-08-02. 
  23. Пірс, 1993, с. 190.
  24. Пірс, 1993, с. 191.
  25. а б Алдерсон, 1956, table XXX.
  26. Сурейя, 1 частина, 1996, с. 25.
  27. Тезкан, 2006, с. 31.
  28. Сурейя, 4 частина, 1996, с. 1045.
  29. Узунчарсілі, 1988, с. 391.
  30. Сурейя, 1 частина, 1996, с. 26.
  31. Сурейя, 4 частина, 1996, с. 1286.
  32. Сурейя, 5 частина, 1996, с. 1402.
  33. Сурейя, 4 частина, 1996, с. 1285.

БібліографіяРедагувати

КнигиРедагувати

  • Афьонку, Ерхан. Рустем-паша // Енциклопедія ісламу = Islam Ansiklopedisi. — Центр ісламознавства, 2008. — Т. 35. — С. 288—290.
  • Тезкан, Хулія. Діти Османського палацу: життя та одяг князів і дам-султанів = Osmanlı sarayının çocukları: şehzadeler ve hanım sultanların yaşamları, giysileri. — Aygaz, 2006. — С. 85. — ISBN 9759837226, 9789759837228.
  • Олдерсон, Ентоні Дельфін. Структура Османської династії = The Structure of the Ottoman Dynasty. — Oxf. : Clarendon Press, 1956.
  • Каджар, Мустафа. Міхрімах-султан // Енциклопедія ісламу = Islam Ansiklopedisi. — İslâm Araştırmaları Merkezi, 2005. — Т. 30. — С. 39—40.
  • Пірс, Леслі П. Імперський гарем: жінки і суверенітет в Османській імперії = The Imperial Harem: Women and Sovereignty in the Ottoman Empire. — Oxf. : Oxford University Press, 1993. — С. 34—35. — ISBN 0195086775, 9780195086775.
  • Сурейя Мехмед Бей. Сицилія і османи = Sicill-i Osmani. — Istanbul : Tarih Vakfi Yurt Yayınlar, 1996. — Т. 1. — С. 25—26. — ISBN 9753330495, 9753330383.
  • Сурейя Мехмед Бей. Сицилія і османи = Sicill-i Osmani. — Istanbul : Tarih Vakfi Yurt Yayınlar, 1996. — Т. 5. — С. 1402.
  • Сурейя Мехмед Бей. Сицилія і османи = Sicill-i Osmani. — Istanbul : Tarih Vakfi Yurt Yayınlar, 1996. — Т. 4.
  • Улукай, М. Кагатай. Жінки та дочки султанів = Padişahların kadınları ve kızları. — An. : Türk Tarih Kurumu, 1985. — 220 с.
  • Узунчарсілі, Ісмаїл Хаккі. Османська історія = Osmanlı Tarihi. — An. : Türk Tarih Kurumu, 1988. — Т. 3.
  • Мухаммад ібн Ахмад, Нахравалі; Річард, Блекберн. «Подорож до Великої Порти»: арабські мемуари про дипломатичну місію шаріфінського агента при Османському імператорському дворі в епоху Сулеймана Пишного; відповідний текст із книги Кутб ад-Діна аль-Нахравали «Аль-Фаваїд аль-саніях фі аль-ріхла аль-Мадауаль» = Journey to the Sublime Porte: The Arabic Memoir of a Sharifian Agent's Diplomatic Mission to the Ottoman Imperial Court in the Era of Suleyman the Magnificent ; the Relevant Text from Quṭb Al-Dīn Al-Nahrawālī's Al-Fawāʼid Al-sanīyah Fī Al-riḥlah Al-Madanīyah Wa Al-Rūmīyah. — Схід-інститут, 2005. — Т. 109. — ISBN 9783899134414.
  • Сакаоглу, Недждет. Сулейман, Хюррем та інші: правдива історія однієї епохи = Süleyman, Hurrem ve Diğerleri: Bir Dönemin Gerçek Hikayesi. — 2012.
  • Христина Ісом-Верхаарен; Шулл, Кент Ф. Міхрімах Султан: принцеса створює османську династичну ідентичність // Життя в Османському царстві: імперія та ідентичність, 13-20 століття. — Indiana University Press, 2016. — ISBN 9780253019486.
  • Улучай, Мустафа Чагатай. Жінки та дочки султанів. — Турецьке історичне товариство, 1992.
  • Шутко О. Жіночий султанат: влада та кохання. — Богдан, 2019. — ISBN 9789661057707.
  • Вовченко Денис. Містити балканський націоналізм: імперська Росія та османські християни, 1856-1914 = Containing Balkan Nationalism: Imperial Russia and Ottoman Christians, 1856-1914.|видавництво = Oxford University Press|рік = 2016-07-18 |сторінки = 32| isbn=9780190612917|language=англійська|ref = }}
  • Джорджо Вазарі, Франческо Прішанезе. Життя Тиціана. — Getty Publications, 23 квітня 2019. — С. 97. — ISBN 9781606065877.
  • Ганс Георг Маєр, Сабіна Пратор, Крістоф К. Нойман. Мистецтво, жінки та вченіArts, women and, scholars. — Сімург, 2002. — С. 105. — ISBN 9789757172642.
  • Толга Услубас, Йилмаз Кескін. Алфавітна енциклопедія османської історіїAlfabetik Osmanlı tarihi ansiklopedisi. — Змішані книги, 2007. — С. 393. — ISBN 9789944321501.
  • Артур Страттон. Сінан: Біографія одного з найбільших архітекторів світу та портрет золотого віку Османської імперіїSinan: The Biography of One of the World's Greatest Architects and a Portrait of the Golden Age of the Ottoman Empire. — Скрибнер, 1971. — С. 178. — ISBN 9780684125824.
  • Девід Джефрі Олександр. Від Медічі до Савойя: Османська пишність у флорентійських колекціяхFrom the Medicis to the Savoias: Ottoman Splendour in Florentine Collections. — Університет Сабанці, музей Сакіпа Сабанці, 2003. — С. 94. — ISBN 9789758362370.
  • Факультет природничих наук Стамбульського університету. Лекції з нагоди 511-ї річниці завоювання СтамбулаLectures Delivered on the 511th Anniversary of the Conquest of İstanbul. — Друкарня Оборотного фонду наукового факультету, 1967. — С. 13.
  • Метін Анд. Стамбул у 16 ​​столітті: місто, палац, повсякденне життя16. yüzyılda İstanbul: kent, saray, günlük yaşam. — Публікації Yapı Kredi, 2009. — С. 145. — ISBN 9789750818325.
  • Недждет Сакаоглу. Відомі османські жінкиFamous Ottoman Women. — Avea, 2007. — С. 105. — ISBN 9789757104773.
  • Муляр Парс. жінки в ТуреччиніTürkiyeʼde kadın. — Видавництво Cem, 1985. — С. 316.
  • Турецький релігійний фонд. Енциклопедія ісламу: Місра – Мухаммедійєİslâm ansiklopedisi: Mısra – Muhammediyye. — Головне управління ісламської енциклопедії Турецького релігійного фонду, 1988. — С. 40. — ISBN 9789753894029.
  • Стамбульська енциклопедія від вчора до сьогодніDünden bugüne İstanbul ansiklopedisi. — Міністерство культури, 1994. — С. 453. — ISBN 9789757306054.
  • Османська історія від Османа Газі до султана Вахідуддіна ханаOsman Gazi'den Sultan Vahidüddin Han'a Osmanlı tarihi. — Видавництво Camlica, 2014. — С. 120. — ISBN 9789944905398.

ЖурналиРедагувати

ПосиланняРедагувати



Османська династія
Попередник:
Хасекі Хюррем Султан
Валіде Султан
15 квітня 1558 – 15 грудня 1574
Наступник:
Нурбану Султан