Відкрити головне меню

Міф «Українське бароко»

Гравер Щирський Іван, «Тріумфальне знамено», низ гравюри 1698 р., Київ.

Міф «Украї́нське баро́ко» — тематична виставка в Національному художньому музеї України, що відбулась у квітні-серпні 2012 р.

Ініціатива кураторівРедагувати

Виставка була створена з ініціативи кураторів Галини Скляренко та Оксани Баршинової за підтримки благодійного фонду Ріната Ахметова «Розвиток України» та Фонду сприяння розвитку Національного художнього музею України.

Це була спроба системно переглянути історію українського національного мистецтва за чи то 350, чи то 400 років. Наскрізною темою стала тема бароко, стрижень чи вісь бароко, що так плідно відбилась і в українському мистецтві, і в українському світогляді.

Невмируще українське барокоРедагувати

 
Галеаццо Монделла, «Битва при Кане», 1504 р.

Батьківщиною бароко була Італія. Країна, що мала тисячолітній період розвитку культури, породила в 16 столітті два впливові мистецьки напрямки — маньєризм та бароко. Бо зберегла і розвинула низку античних і середньовічних ремесел і технік, які збагатили усі тогочасні жанри, а згодом отримали розповсюдження як в країнах Західної Європи, так і в світі. Бароко взяло усі найкращі здобутки від відродження і маньєризму, серед яких універсальність митців, їх висока ерудиція, багата палітра засобів, схильність до експериментів і гнучкість стилю, здатного працювати і в католицькому оточенні, і в протестантській чи православній країні.

Зараз вже забули, що слово «бароко» йшло від семантики «химерний», «надлишковий», «невідповідний класичному». За висновками науковців, бароко — кризовий стиль, що виникає на хвилі кризи гуманізму і народження маньєризму. Але це не відкидало бажання насолоджуватись дарунками життя, мистецтва і природи, широкого використання насилля, работоргівлі, винищення незвичних культур чи ідейних течій як в самій Європі, так і за її межами (Контрреформація, мільйони винищених індіанців Америки, засилля інквізиції тощо). Якщо Відродження мало незначне поширення в країнах за межами Італії, то з доби бароко почалася справжня навала західноєвропейської цивілізації на відомий світ і включення в орбіту своїх хижацьких інтересів віддалених країн і континентів (доба Великих географічних відкриттів, хижацька колонізація Америки, Південної Азії тощо).

В кожнім разі, в Україні мистецтво бароко роздвоїлося: в Західній Україні (Підляшшя, Галичина, Волинь, Поділля) воно зберегло форми єзуїтського бароко, що залишилося ближчим до свого першоджерела; в Центральній та Східній Україні (Слобожанщина та Чорномор'я) воно сильно модифікувалося й набрало зовсім оригінального забарвлення — так зване козацького бароко. Різниця між цими двома галузями в основі одного стилю особливо яскраво виявляється в архітектурі, менше — в скульптурі, хоч добре помітна в скульптурі декоративній; найменше її знати в малярстві.

 
Місто Глухів. Палац для Кирила Розумовського, проект і фасад.

За визнанням україно-німецького дослідника Дмитра Чижевського в книзі «Центральна епоха в духовній історії України» — «Бароко не тільки дало світу низку шедеврів архітектури, живопису, графіки XVII-XVIII століть, а й прокреслило широку традицію в українському мистецтві, яка зберегла свою актуальність надалі, своєрідно відзиваючись в творах XX-го та й, як стає очевидним, і XXI століть.»

Сміливі висновки Д. Чижевського не суперечать і висновкам іспанця Еухеніо д'Орса, що наполягав на існуванні і чергуванні особливої культурної константи (динамічного і ірраціонального бароко з раціональним, поміркованим класицизмом) в різні століття розвитку культур.

У культурі України парадигма бароко стала постійною складовою, що не відпускає її митців вже четверте століття поспіль, незважаючи на домішки ампіру, неокласицизму, функціоналізму. Залишкові впливи бароко має і український авангардизм, і всепоглинаючий постмодернізм.

Голландець Піскатор і чернець українець ІліяРедагувати

Зіткнення і споріднення художніх манер 17-20 столітьРедагувати

 
Г. І. Нарбут, Українська абетка, 1917 р.

Українські землі, роздерті між сусідніми супердержавами (Річ Посполита, Австро-Угорщина, Російська імперія) не мали і не могла мати художньої ініціативи, яку обіймали то Італія, то Голландія, то Франція. Це частково відбилося на вторинному характері українського бароко, народ і митці якого мали трагічний досвід існування всупереч імперіям, існування в обхід чужинської влади і її владних структур. Звідси постійна еміграція з країни і доба Руїни, які теж прийшлися на добу українського бароко.

Жоден музей не в змозі підняти і показати на видатних пам'ятках таку тему. Апріорі не міг цього і Національний художній музей України, що обмежився демонстраціями дуетів і квартетів між творами 17-18 та 20 століть. Адже низка важливих творів давно за межами України — прижиттєві портрети Івана Мазепи, особисті речі Пилипа Орлика, архів того ж Мазепи. З ініціативи уряду СРСР в Україні поруйновані численні церкви, фундовані Іваном Мазепою і не тільки їм. А без всього цього і виставка, і українське бароко — обкрадені, покалічені, неповні.

А в залах можна було побачити лише твори Олександри Екстер і Михайла Хмелько, Олександра Ройтбурда і Вадима Меллера, Олександра Архипенко і невідомих портретистів 18 століття. Тут вели мовчазний діалог провінційні маляри і вихованці Петербурзької Академії мистецтв, прихильники сецесії і «корифеї» соціалістичного реалізму, підспівували товариству наші галасливі і суперечливі сучасники (Василій Рябченко, Олег Тистол, Тиберій Сильваши, Олег Голосій, Дмитро Кавсан та інші). До виставки були також залучені твори з приватних зібрань та з майстерень сучасних митців, з колекцій самого Національного художнього музею України, з Національного музею українського декоративного мистецтва, Музею театрального, музичного та кіномистецтва в Києві, Музею книги та друкарства України, Дирекції виставок Національної спілки художників України.

ВислідРедагувати

 
Дизайн Г. Нарбута печатка Укр. Академії мистецтв із погруддям Мінерви, 1918 р.
  • Небагатий на виставкові площі музей віддав під виставку усі зали другого поверху. Там змогли розмістити близько двохсот експонатів. Як на концептуальну виставку — це замало, як для консервативного музею — вдосталь. Адже ніхто не поклопотався і не обтяжений бажанням надати музею додаткові площі ні вчора, ні в майбутньому.
  • Виставка мала загрозу пройти мало поміченою (в бідній Україні народ не переймається і концептуальними виставками). Музей міг так би і залишився майданчиком для спілкування небагатьох багатіїв з мільйонами на рахунках чи утомлених музейників — кожен у власному колі. Бо це вже два різні народи в ще єдиній країні.
  • Але неспокійне, ірраціональне бароко демонічно не відпускає сучасників, повертає свідомість і розум до болючих питань і проблем минулого і сьогодення (Чи скінчилась доба Руїни? Коли кінець поневоленню? Що робити з власною історією, бо забути її — не вирішення? Хто ми і куди прямуємо?) І саме через це бароко ще неодноразово нагадає про себе Україні і неодмінно повернеться, і не тільки в музейні зали.

Джерела і посиланняРедагувати

  • http://nashkiev.ua/afisha/vystavki/vystavka-mif-ukrainskoe-barokko.html
  • [1] опис виставки 2012 р.
  • Виппер Б. Р., Борьба течений в итальянском искусстве XVI века (1520–1590), М., 1956
  • Брунов Н. «Рим. Архитектура эпохи бароко», М, 1937 (рос)
  • Арган Джуліо Карло, «История итальянского искусства», тома 1, 2, М., «Радуга», 1990
  • Д. Чижевський, «Центральна епоха в духовній історії України»
  • ж «Курьер ЮНЕСКО», октябрь, 1987, тема «Бароко»

Див. такожРедагувати

ПосиланняРедагувати