Відкрити головне меню

Мітрідат ІІ Великий — цар Парфії 123 до н.е. — 88 до н.е. Під час правління Мітрідата ІІ Парф'янське царство досягло свого найбільшого розквіту. Був першим парф'янським царем, хто встановив зв'язки з Римською імперією. Це сталось у 92 до н.е.

Мітрідат II
Coin of Mithradates II of Parthia (cropped, part 2), Ecbatana mint.jpg
Народився невідомо
Помер 88 до н. е.
Діяльність суверен
Рід Аршакіди (царі Парфії)[d]
Батько Артабан II Парфянський
Діти Ород I і Arsaces XVI[d]
Мітрідат ІІ Великий
Мітрідат ІІ Великий
Мітрідат ІІ Великий
Мітрідат ІІ Великий

ЖиттєписРедагувати

Син царя Артабана II. Про дату народження й молоді роки немає відомостей. Вступив на трон у 123 році до н. е. Спочатку рушив проти Гіспаосіна, володаря Вавилонії, якого здолав у 121 році до н. е. Втім останній залишився у Вавилоні як намісник царя царів Мітрідата. Після цього підкорив своїй владі область Харакену. У 120 році до н. е. рушив проти Артавазда, царя Великої Вірменії, в результаті старший син брата вірменського царя Тигран протягом декількох років був заручником у парф'ян.

Тривалий час боровся проти саків, які ще за попередників Мітрідата захопили більшу частрну східних сатрапій Парфії. Тому Мітрідат II значну частину часу провів у відвоювані цих областей та ліквідації загрози з боку саків. Але останнє завдання Мітрідат не повністю вирішив, відвоювавши лише Дрангіану та Аріану, також на деякий час Маргіану.

У 95 році до н. е. посадив на трон Великої Вірменії царевича Тиграна, що був заручником при парф'янському дворі. Натомість Парфія отримала частину Вірменії — так званні «70 долин». Слідом за цим Мітрідат II рушив до Сирії, де боролися за владу Селевкиди Антіох X Евсеб з Деметрієм III. Його армія вийшла до Євфрату.

Мітрдат відправив Оробаза як посла Парфії, щоб зустрітися з Луцієм Корнелієм Суллою в Мелітені. Останнього відправив римський сенат задля відновлення царя Аріобарзана на троні Каппадокії. Парф'яні шукали дружби римського народу, а також наступального і оборонного союзу. Сулла мав слабке уявлення про військову силу Парфії. На думку римлян, Парфія представляла собою другорядну небезпеку в порівнянні з Вірменією і Понтом. Сулла перестарався — поставився до Оробазу з деякою зарозумілістю та пихою, проте договір було укладено або було досягнуто взаєморозуміння. Пізніше Мітрідат II наказав стратити Оробаза те, що дозволив Суллі поводитися з собою подібним чином на шкоду престижу Парфії. Ця дипломатична помилка з боку Сулли зблизила Мітрідата з Понтом та Великою Вірменією. Він у дружини Аріазату Автому — доньку царя Тиграна II. Водночас вступив у союз з Мітрідатом VI Евпатором, царем Понту.

Разом з тим надав більших повноважень своїм сатрапам, особливо тим хто керував у віддалених сатрапіях. Це зрештою призвело до сепаратизму місцевих правителів, а згодом до занепаду Парфії.

Разом з військовими та політичними успіхами досяг підвищення економічної могуті. За правління Мітрідата II перетворюється на велику транзитну торговельну державу між Китаєм, де правила династія Хань, та елліністичним Сходом, Римською республікою. Мітрідат обміняв посольствами з китайським імператором У-ді.

У 105 року до н. е. Мітрідата II вів втратив контроль над сатрапією Вавилонія. Тут став фактично незалежним володарем представник династії Аршакідів — Готарз. Згодом утворилися незалежні держави на міжкордонні з Великою Вірменією, Каппадокією, Сирією та Парфією — Гордієна, Осроена, Атропатена, Адіабена. До кінця життя Мітрідат не зміг відновити тут свою владу. Після смерті Мітрідата II Парфія зазнала атаки вірменського царя Тиграна II.

ДжерелаРедагувати

  • Westermann W. L. On Inland Transportation and Communication in Antiquity// Political Science Quarterly. Vol. XLIII. 1928. P. 384 f.