Відкрити головне меню

«Міркування про метод, щоб правильно спрямувати свій розум і відшукати істину в науках»(фр. Discours de la méthode pour bien conduire sa raison, et chercher la verité dans les sciences) — філософський трактат, опублікований Рене Декартом в 1637 рік у Лейдені. Вважається переломною роботою, яка ознаменувала перехід від філософії Ренесансу і почала епоху філософії Нового часу і сучасне наукове пізнання.

Міркування про метод
фр. Discours de la méthode pour bien conduire sa raison, et chercher la vérité dans les sciences
Descartes Discours de la Methode.jpg
Жанр філософія
Автор Рене Декарт
Мова французька
Написано 1637
Опубліковано 1637
Видавництво Leyde[d]
Окреме видання Q59112719? і Q59112836?
в «Гутенберзі» 13846

Цей твір у Вікісховищі?

В одному томі з цією роботою як додатки до неї були опубліковані «Діоптріка», «Метеори» і « Геометрія», які були покликані продемонструвати ідею методу на прикладі конкретних наук.

ЗмістРедагувати

  • Міркування стосовно наук — вступна частина, де Декарт стверджує, що здоровий глузд, тобто здатність відрізняти істинне від хибного, — це єдине, що відрізняє людину від тварин. Мислитель висловлює думку, що глузд притаманний кожній людині, та не кожна ефективно ним послуговується в своїх міркуваннях. Він вказує на проблеми тих, хто надмірно захоплюється іноземними вченнями або філософією минулого — їх перестають розуміти на батьківщині, або вони втрачають розуміння сучасних мислителів. Також Декарт описує, що більше користі вченому приносять подорожі, спостереження, спілкування з людьми, ніж міркування в кабінеті. Він пише як сам опанувавши «книгу світу», тобто ознайомившись із працями різних мислителів, вирішив обрати власний шлях, яким просуватиметься в розумінні буття.
  • Головні правила методу — Декарт узагальнює «книжну» науку як сукупність думок різних осіб і вважає, що в цьому і полягає проблема складності розуміння світу. Справа в тім, що будь-що, створене однією людиною, завжди побудоване згідно єдиного чіткого задуму, тоді ж як створене багатьма хитке, внутрішньо суперечливе. Необхідно знайти єдиний метод, для якого Декарт виділяє низку правил. Перше правило — ніколи не приймати за істинне нічого, що не було б пізнане як очевидне. Друге — зіткнувшись із проблемою, ділити її на максимально можливу кількість частин і долати їх. Третє — дотримуватися певного порядку мислення, починаючи з найпростіших і найлегше пізнаваних предметів, поступово просуваючись до складніших. Четверте — складати переліки й огляди, щоб виключити недогляди.
  • Кілька правил моралі, здобутих з цього методу — тут філософ наводить правила моральності дослідника: Перше — підкорятися законам і звичаям своєї країни, керуватися помірними та далекими від крайнощів думками. Друге — залишатися максимально твердим і рішучим у своїх діях. Третє — прагнути перемагати передусім самого себе, а не обставини, змінювати власні бажання, а не порядок світу.
  • Докази, що доводять існування Бога і безсмертя Душі, або підстави метафізики — Декарт вказує, що все можна піддати сумніву, крім самого факту мислення. Це і стає єдиною міцною основою подальших міркувань («Я мислю, отже, я існую», в латинському варіанті: «Cogito ergo sum»). Оскільки він сумнівається, отже є недосконалим. Але сама думка про досконалість, яку має недосконала людина в недосконалому світі, вказує на існування субстанції, котра не залежить від речей і не потребує їх, яка є чистим мисленням. Звідси Декарт приходить до ідеї існування більш досконалої істоти, ніж людина. Зі знання власних недосконалостей можна уявити істоту позбавлену їх — нескінченну, вічну, незмінну, всевідаючу, всемогутню — Бога.
  • Порядок фізичних питань — тут викладаються принципи і порядок природничо-наукових досліджень. Передусім досліднику належить шукати загальні принципи, першопричини речей і явищ, рухаючись потім до конкретних. Предмети дослідження для їх виявлення повсюдні та прості: небо, зірки, потім земля, стихії, слідом мінерали тощо. Аналогічно досліджується тіло тварин і людини, Декарт описує, що в них видно прояви механіки, властивої також і природі взагалі. Живих істот можна вважати автоматами, подібними до тих, які створює людина. Відмінність людини від тварини полягає не в будові чи діяльності їх тіла. Вони діють за одними законами і побудовані подібно, та в людини є створена Богом безсмертна душа, незалежна від тіла.
  • Що необхідно, щоб просунутися вперед у дослідженні природи — філософ розмірковує над питанням чи варто йому публікувати свої дослідження. Він перелічує аргументи за і проти. Так, вони можуть принести благо, вдосконаливши знання з оптики, медицини. Проте вимагають здійснення експериментів, а отже витрат і пошуків однодумців. Крім того, йому доведеться зустрітися з критикою опонентами, також втративши особистий спокій. Наостанок Декарт засуджує філософів, які ховають власне небажання пізнавати природу за показним всезнайством. Власними суддями він бажає бачити тих, які поєднують вченість зі здоровим глуздом.

ЛітератураРедагувати

  • Декарт Р. Міркування про метод, щоб правильно спрямувати свій розум і відшукати істину в науках (Пер. з фр. В. Адрушка і С. Гатальської). — Київ: «Тандем», 2001. — 101 c.