Мінські угоди

сторінка значень у проекті Вікімедіа

Мі́нські уго́ди (домо́вленості) — усталений узагальнювальний термін на позначення трьох[1] спільних документів сторін — учасників врегулювання ситуації на Донбасі в Нормандському форматі:

  1. Мінський протокол («Перша Мінська угода») — угода про тимчасове перемир'я у Війні на сході України, досягнута на переговорах у Мінську 5 вересня 2014. Укладений учасниками Тристоронньої контактної групи: послом Гайді Тальявіні (від ОБСЄ), другим Президентом України Леонідом Кучмою (від України), послом Російської Федерації в Україні Михайлом Зурабовим (від Росії). Крім того, під Протоколом стоять підписи Олександра Захарченка (очільник проросійської маріонеткової псевдореспубліки «ДНР») та Ігоря Плотницького (очільник проросійської маріонеткової псевдореспубліки «ЛНР»)[2].
  2. Меморандум про виконання положень Протоколу за результатами консультацій Тристоронньої контактної групи стосовно кроків, спрямованих на імплементацію Мирного плану Президента України Петра Порошенка та ініціатив Президента Росії Володимира Путіна — підписаний учасниками контактної групи в Мінську 19 вересня 2014, в якому домовлено про припинення вогню, зупинку військ на поточній лінії зіткнення, встановлення 30-кілометрової зони безпеки, відведення важкого озброєння[3][4].
  3. Комплекс заходів щодо виконання Мінського протоколу — узгоджений на саміті в Мінську 11-12 лютого 2015 лідерами Німеччини, Франції, України та Росії у форматі «нормандської четвірки», і підписаний контактною групою (Тальявіні, Кучма, Зурабов, а також Захарченко і Плотницький). Так звана «Друга Мінська угода». Зустріч тривала 17 годин, в результаті якої було підписано Декларацію на підтримку Комплексу заходів з виконання мінських угод, також визначено кроки з імплементації угод[5].
Мапа розмежування, згідно Мінських угод

Резолюцією Ради безпеки ООН 2202 (2015) від 17 лютого 2015[6] були схвалені Комплекс заходів та «Декларація Президента РФ, Президента України, Президента Франції та Канцлера Німеччини на підтримку Комплексу заходів щодо виконання Мінських угод, прийнятого 12 лютого 2015 року», виключно під якою стоять підписи лідерів держав.

З офіційної точки зору, не існує різних «Мінських угод». Є лише Протокол (який містить низку домовленостей) і Комплекс заходів щодо їх виконання[7].

Мінські домовленості є політичними, а не юридично обов'язковими документами, адже вони не ратифіковані Верховною Радою України як міжнародно-правові договори[8].

Див. такожРедагувати

ДжерелаРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. «Мінські домовленості (Мінський протокол від 5 вересня 2014 року, Мінський меморандум від 19 вересня 2014 року та Мінський комплекс заходів від 12 лютого 2015 року) продовжують слугувати основою роботи Нормандського формату, держави — члени якого віддані їхній повній імплементації».
    Загальні узгоджені висновки Паризького саміту в Нормандському форматі 9 грудня 2019 року. Офіційний сайт Президента України. 10 грудня 2019. Процитовано 10 грудня 2019. 
  2. Нормандська зустріч: що відомо про саміт чотирьох лідерів. РБК-Украина (ru). Процитовано 2019-11-28. 
  3. ОБСЄ оприлюднила підписаний у Мінську меморандум (документ). Радіо Свобода. 20 вересня 2014. Процитовано 10.12.2019. 
  4. Протокол на сайті ОБСЄ(рос.)
  5. Хто зібрав нормандську четвірку: історія формату. РБК-Украина (ru). Процитовано 2019-12-06. 
  6. Резолюция 2202 (2015), принятая Советом Безопасности на его 7384-м заседании 17 февраля 2015 года(рос.)
  7. Зустріч Зеленського та Путіна: що очікує Донбас, якщо вони не домовляться. Радіо Свобода (uk). Процитовано 2019-11-28. 
  8. Екс-суддя Конституційного суду України, перший генеральний прокурор України Віктор Шишкін: «Мінські угоди не є обов'язковими для України, оскільки не ратифіковані у парламенті, і представник України на переговорах у Мінську Леонід Кучма не був уповноважений їх підписувати» ([1])