Мюррей Перайя
Мюррей Перайя (англ. Murray Perahia; рід. 19 квітня 1947, Нью-Йорк) — американський піаніст сефардського походження.
| Мюррей Перайя | |
|---|---|
| англ. Murray Perahia | |
 | |
| Основна інформація | |
| Дата народження | 19 квітня 1947[1][2][…] (76 років) |
| Місце народження | Нью-Йорк, Нью-Йорк, США[4] |
| Роки активності | 1973 — тепер. час |
| Громадянство | США |
| Професії | диригент, піаніст |
| Освіта | Вища школа Фіорелло Г. Лаґуардіяd і Школа музики Маннеса |
| Вчителі | Мечислав Хоршовський[5], Nina Milkinad, Рудольф Серкін, Пабло Касальс і Alexander Schneiderd |
| Відомі учні | Laura Mikkolad |
| Інструменти | фортепіано |
| Жанри | класична музика |
| Заклад | Кертісовий інститут музики |
| Лейбли | Columbia Records |
| Нагороди | |
| murrayperahia.com | |
 Файли у Вікісховищі | |
Мюррей Моше Перайя народився в Бронксі в єврейській родині вихідців із Солуня і його рідною мовою була ладіно. його батько переїхав до США 1935 року, а більша частина родини загинула внаслідок антиєврейського геноциду під час Другої світової війни.
Почав грати на фортепіано з чотирьох років, але систематичні заняття розпочав лише в 15 років. У 17 років вступив до Маннес-коледжу, де навчався у Мечислава Хоршовського. Перайя також займався в літній музичній школі Марлборо у Рудольфа Серкіна. 1972 року Перайя виграв Лідський міжнародний конкурс піаністів, причому його перемога була настільки передбачувана, що інші американські піаністи, дізнавшись про його участь, відкликали свої заявки. З цього часу починається блискуча гастрольна кар'єра Перайї: так, вже наступного року він брав участь у Олдебурзькому фестивалі класичної музики, що проводився Бенджаміном Бріттеном та Пітером Пірсом (пізніше, в 1981 — 1989 рр., Перайя був одним з художніх керівників цього фестивалю). 1975 року Мюррей Перайя став (разом з віолончелістом Лінном Харрелл) першим лауреатом новозаснованому премії Евері Фішера за видатний внесок в американську академічну музику.
У дискографії Перайя[6] переважають твори Моцарта, Бетховена, Шопена, Шумана, Брамса. Особливу популярність придбала здійснена ним запис усіх концертів Моцарта для фортепіано з оркестром, де Перайя не лише виконував соло, а й диригував через фортепіано Англійським камерним оркестром. Крім сольної кар'єри, Перайя також охоче грав в ансамблі — зокрема, з квартетом Гварнері та Будапештським квартетом.
Майстерність Перайя тричі було відзначено премією Греммі: двічі в номінації «Найкраще інструментальне соло» («Англійські сюїти» Баха в 1999 р. та етюди Шопена в 2003 р.) і один раз у номінації «Найкращий камерний ансамбль» (Соната для двох фортепіано та ударних Бели Бартока, 1989, разом з ударником Евелін Гленні та Девідом Коркхіллом та диригентом Георгом Шолто, в цьому випадку виступив як піаніст).
Примітки ред.
- ↑ SNAC — 2010.
- ↑ Encyclopædia Britannica
- ↑ Енциклопедія Брокгауз
- ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #124218296 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ https://web.archive.org/web/20210106205217/https://www.lib.umd.edu/ipam/great-pianistic-traditions/theodor-leschetizky-and-his-pupils/leschetizky-school
- ↑ Jean-Pierre Thiollet, 88 notes pour piano solo, "Solo nec plus ultra", Neva Editions, 2015, 51.ISBN 978 2 3505 5192 0.
Посилання ред.
- Офіційний сайт [Архівовано 3 березня 2022 у Wayback Machine.] (англ.)
- Інтерв'ю Московському музичному віснику [Архівовано 6 грудня 2011 у Wayback Machine.]