Вікіпедія

Музеї закладів вищої освіти України

Музеї закладів вищої освіти — навчальні, науково-дослідні і культурно-освітні структурні підрозділи закладів вищої освіти. Музеї, які зберігають об'єкти, що становлять національне надбання, знаходяться у відомстві Міністерства освіти і науки, інші мають відомчий статус і не є юридичними особами. Точна кількість музеїв та колекцій при закладах вищої освіти в Україні невідома.

Історія ред.

Перші відомості про колекцію, яка використовувалася для навчальних та дослідницьких потреб, у навчальних закладах вищого типу на території сучасної України відносяться до зламу XVIII–XIX століть. У 1803–1804 роках ректор Києво-Могилянської академії Іреней Фальковський, викладач алгебри та геометрії, створив в академії природничий кабінет, до якого передав привезеним ним з-за кордону прилади: астролябію, телескоп, барометри, схеми Коперніка тощо [1].

Періодом розквіту музеїв і збірок вищої вважають ХІХ століття. Цьому сприяли нормативно-правові документи як Російської так і Австрійської імперії, що зобов'язували створення таких допоміжних підрозділів як необхідного знаряддя для забезпечення потреб студентів і викладачів.

Університетські Статути ХІХ століття (1804, 1835, 1863), які поширювали свою дію на підросійську Україну, обумовили створення музеїв у Харківському, Київському та Новоросійському університетах, оскільки забезпечували юридичний і фінансовий аспекти їхньої діяльності.

У Харківському університеті упродовж 1805–1807 років було створено природничий (згодом розділений на зоологічний і мінералогічний), технологічний і астрономічний кабінети, а також кабінет природничої історії. Математичний та ботанічний кабінети започатковано у 20-ті роки ХІХ століття. В середині 1880-х років в університеті налічувалося близько 20 музеїв і навчальних кабінетів.

У 1872 році започатковано церковно-археологічний музей при Київській духовній академії. Згідно статуту, він започатковувався з метою успішного викладання і наукової розробки церковної археології та збереження для науки церковних старожитностей. Музей був першою в Україні і єдиною в Російській імперії інституцією такого роду.

На зламі ХІХ–ХХ століть почали формуватися меморіальні музеї, здебільшого при профільних вищих навчальних закладах. У 1899 році в Миколаївській академії генерального штабу почав діяти музей, присвячений полководцю Олександру Суворову. У 1909 році з нагоди святкування 100-річчя з дня народження автора «Ревізора» і «Мертвих душ» група професорів Ніжинського історико-філологічного інституту організували музей Миколи Гоголя на базі збірки пам’ятних речей літератора, яку почали формувати у стінах навчального закладу, де навчався письменник, ще з середини ХІХ століття.

Першим у своєму роді був педагогічний музей Глухівського педагогічного інституту, який почав діяти в 1909 року.

У 1852–1853 роках було засновано палеонтологічний і мінералогічний музей Львівського університету, хоча відповідні колекції почали нагромаджувати ще в 20-х роках ХІХ століття, наприкінці ХІХ століття почав діяти археологічний кабінет. Схожа історія й зі збірками Чернівецького університету, після створення якого в 1875 році для забезпечення навчально-дослідницької діяльності було організовано ботанічний, зоологічний, мінералогічний та фізичний кабінети.

«Золотий вік» музеїв вищих навчальних закладів, який був перерваний у 1914 році. [2]

Упродовж радянського періоду історії музеї перетворилися на майданчики ідеологічної пропаганди, навчальну місію продовжували виконувати лише музеї природничого профілю.

У 1980-х — на початку 1990-х розпочалося переоформлення і перепрофілювання уже діючих музейних установ, а також створеннях нових з розвитком мережі ВНЗ. Нові виставки почали базуватися на матеріалах, які висвітлювали маловідомі сторінки історії, які раніше часто були забороненими.[3]

«Положення про музей при закладі системи Міністерства освіти України» 1997 року закріпило громадський статус музеїв вищих навчальних закладів та урівняло завдання шкільних музеїв та музеїв ВНЗ.[4]

Заснування університетського музею відбувається, як правило, за наказом ректора або рішенням Вченої ради профільного факультету. Діяльність університетських музеїв ніяк не регламентується ані законодавчою базою, ані Міністерством культури, ані Міністерством освіти й науки України і фактично повністю залежить від волі і можливостей керівництва університету[5].

Музеї ВНЗ України ред.

 
Скелети у Зоологічному музеї Одеського університету
 
Історія телекомунікацій в Музеї КПІ
Цей список незавершений, Ви можете допомогти — додати пункти, яких бракує.

Археологічні музеї ред.

  • Музей археології Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна
  • Археологічний музей Київського національного університету імені Тараса Шевченка
  • Археологічний музей Львівського національного університету імені Івана Франка
  • Археологічний музей Донецького національного університету імені Василя Стуса
  • Археолого-етнографічний музей Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка
  • Кабінет археології Дніпровського національного університету імені Івана Гончара
  • Музей археології Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки
  • Музей археології Прикарпаття Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника
  • Археолого-краєзнавчий музей «Джерела» Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка
  • Археологічний музей-кабінет Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького
  • Археологічний музей Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля
  • Археологічний музей УжНУ імені професора Едуарда Балагурі
  • Музей археології та етнографії історичного факультету Миколаївського національного університету ім. В. О. Сухомлинського
  • Археологічний музей імені Нінель Бокій Центральноукраїнського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка
  • Археологічний музей Житомирського державного університету імені Івана Франка

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. ↑ Києво-Могилянська академія в іменах, XVII—XVIII ст.: Енцикл. вид. / Упоряд. З. І. Хижняк; За ред. В. С. Брюховецького. — К.: Вид. дім «КМ Академія», 2001. — С. 557—559.
  2. ↑ Муравська С. Музеї та колекції вищих навчальних закладів на українських землях(кінець XVII – початок ХХ ст.)[недоступне посилання]
  3. ↑ Муравська С. Музейні заклади системи вищої освіти у незалежній Україні// Наукові записки Національного університету «Острозька академія». Серія «Історичні науки». – Острог, 2018. – Вип. 27 : На пошану Володимира Трофимовича. – С. 157–161 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 17 березня 2022. Процитовано 25 травня 2020.
  4. ↑ Наказ Міністерства освіти і науки України № 1195 «Про затвердження положень про музеї при дошкільних, загальноосвітніх, позашкільних та професійно-технічних навчальних закладах, які перебувають у сфери управління Міністерства освіти і науки України».
  5. ↑ Москаленко А.В. Археологічні музеї закладів вищої освіти України : культурно-просвітницький аспект діяльності [Архівовано 12 серпня 2021 у Wayback Machine.]//Vita Antiqva – 2019 – № 11. – С. 54
  6. ↑ Історико-медичний музей БДМУ | БДМУ. Архів оригіналу за 15 березня 2022. Процитовано 25 вересня 2020.
  7. ↑ Музеї університету. Університетознавство (укр.). 13 січня 2018. Архів оригіналу за 21 вересня 2020. Процитовано 25 вересня 2020.

Джерела ред.

Посилання ред.

На цю статтю не посилаються інші статті Вікіпедії.
Будь ласка розставте посилання відповідно до прийнятих рекомендацій.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Музеї_закладів_вищої_освіти_України&oldid=40638026