Музей дитинства (Лондон)
Музей дитинства у Лондоні (англ. V&A Museum of Childhood) є філією Музею Вікторії та Альберта — всесвітньо відомого британського музею декоративно-ужиткового мистецтва. Музейна колекція, яку складають дитячі іграшки та ігри, ляльковий одяг, меблі, інші речі, пов'язані з дитинством, охоплює період від XVI століття і до наших часів. Музей веде активну просвітницьку діяльність, щомісяця приймає близько 30 тисяч відвідувачів[4]. Окрім того, будівля, в якій розміщується музей, є пам'яткою архітектури і охороняється законом[5].
Музей дитинства | |
---|---|
51°31′44″ пн. ш. -0°3′18″ зх. д. / 51.52889° пн. ш. 0.05500° зх. д. | |
Тип | музей |
Статус спадщини | реєстрова будівля II* ступеняd і реєстрова будівля II ступеняd |
Частина від | Музей Вікторії та Альберта |
Країна | Велика Британія |
Розташування | Велика Британія: Лондон, Бетнал-Грін, Іст-Енд |
Адреса | E2 9PA Cambridge Heath Road, London, E2 9PA |
Архітектор | Джеймс Вільям Вайлд |
Засновано | 1872 |
Відкрито | 24 червня 1872 року |
Режим роботи | 10:00 – 17:45, щодня |
Вартість | вхід вільний |
Фонд | 33 750 експонатів та 45 архівних колекцій[1] |
Відвідувачі | понад 400 тис. осіб щороку[2] |
Директор | Райан Харріс |
Куратор | Еліс Сейдж |
Сайт | museumofchildhood.org.uk |
Музей дитинства у Вікісховищі |
Історія
ред.Заснування
ред.У 1851 році у Лондоні пройшла перша «Велика виставка робіт промисловості всіх націй». Натхненний її успіхом, принц Альберт ініціював відкриття наступного року Музею виробів (Museum of Manufactures)[6], який мав надати можливість доступу до творів мистецтва широкому загалу, підвищити рівень освіченості робітників та стати джерелом натхнення для британських дизайнерів і виробників[7]. У 1857 році музей, значно розширивши свою експозицію, змінив місце розташування та відповідно до цього й назву, ставши Музеєм Південного Кенсінгтона (South Kensington Museum). Музей був дуже популярним, у наступні роки ще розрісся, зайняв додаткові будівлі та приміщення.
У 1864 році було вирішено, що аналогічні музеї мають бути у кожній частині Лондону — на півночі, сході та півдні. Зрештою ідею реалізували лише в Іст-Енді, і так з'явився Музей Бетнал-Грін (Bethnal Green Museum), як філія Музею Південного Кенсінгтона. 24 червня 1872 року його було урочисто відкрито принцом Уельським[8]. Саму будівлю музею, в основі якої був сталевий каркас, буквально перенесли: попередньо розміщену у Південному Кенсінгтоні, її розібрали і знову зібрали вже у Бетнал-Грін. Окрасою споруди, викладеної з червоної цегли, стали три фронтони, великі вікна, мозаїчні панно на північному та південному фасадах. Вражаючими масштабами внутрішнього простору та розміщенням центральної нави, оточеної проходами з галереями, зсередини будівля нагадувала собор[5]. Цей музей став дуже популярним, за перший рік його відвідали майже 1,5 мільйони осіб. Колекції доповнювалися та розширювалися, але чіткої спеціалізації та мети, окрім як представлення культурної спадщини Великої Британії у Іст-Енді, він не мав[8].
З часом колекції Музею Південного Кенсінгтона було перерозподілено, сам музей реорганізовано, виділено спеціалізацію (мистецтво та дизайн) і в 1899 році перейменовано у Музей Вікторії та Альберта (Victoria and Albert Museum або V&A Museum) — на честь королеви Вікторії та її чоловіка, принца Альберта[7]. Доля Бетнал-Грін ще деякий час була невизначеною: королівська родина почала зберігати тут свої подарунки і з міркувань безпеки під час Першої світової війни музей взагалі було закрито (вважалося, що у сховищі фонду буде безпечніше, аніж за відкритого доступу)[8].
1922–1974
ред.Процес становлення Музею дитинства розпочався у 1922 році. Щойно призначений головний куратор Артур Сабін (Arthur Sabin) отримав завдання реорганізувати Бетнал-Грін[9]. Свого часу він був вражений дитячою виставкою у Музеї Вікторії та Альберта 1915 року і вирішив у оновленому музеї представити колекції, пов'язані виключно з дитинством, організувавши експозицію так, щоб вона була доступною для маленьких відвідувачів. Картини повісили на нижчому рівні, аніж зазвичай, для школярів проводилися окремі лекції і екскурсії. В 1925 році у музеї відкрилася класна кімната для занять, було запрошено вчителів. Зацікавившись музеєм, свої іграшки йому передала Мері Текська (дружина короля Георга V), а за її прикладом так почали чинити й інші видатні особистості[9].
Друга світова війна призупинила розвиток Музею дитинства, до 1950-го року тут розміщувалася громадська їдальня. Коли двері музею знову відчинилися, акценту на дітях вже не було: поміж інших численних об'єктів до уваги пропонувалася лише невелика експозиція на дитячу тему. Але з часом інтерес до неї поновився, і ця частина колекції стала дуже популярною. Зваживши на це, Рой Стронг (Roy Strong), якого у 1973 році було призначено директором Музею Вікторії та Альберта, ініціював низку змін і у 1974-му відбулося повторне відкриття Бетнал-Грін, вже як Музею дитинства (Bethnal Green Museum of Childhood)[8].
1973 року будівлю Бетнал-Грін було занесено до переліку пам'яток архітектури Англії, як один з найбільш ранніх, вцілілих прикладів споруди зі збірним сталевим каркасом. У такий спосіб, зокрема, було збудовано і Кришталевий палац, повністю знищений пожежею 1936 року. Ця революційна технологія, застосування якої стало важливою віхою в історії будівництва, набувши подальшого розвитку, наприкінці XIX століття була використана для будівництва перших хмарочосів[5].
Після 1974
ред.З часом, всі колекції, пов'язані з дитинством, що мав Музей Вікторії та Альберта у Південному Кенсінгтоні, було передано до Бетнал-Грін. І, навпаки, все, що не стосувалося цієї теми, з Музею дитинства перемістилося у Південний Кенсінгтон. Окрім того, фонд поповнювався за рахунок придбання іграшок у виробників, державної підтримки та пожертв від приватних осіб. Музей мав на меті бути не просто зібранням дитячих колекцій, а стати закладом, головні в якому — діти. Тому, окрім власне експонатів, до уваги маленьких відвідувачів щодня пропонувалися різноманітні заняття, лекції, ігри, конкурси, тощо.
У новому тисячолітті було розпочато масштабну реконструкцію музею, першу за всю історію його існування. Її виконали у два етапи: у 2003-му відремонтували стелю, дах, зали першого поверху та фоє, у 2006-му оновили інші зали, внутрішні комунікації та службові приміщення, відкрили новий центр навчання, змінили та добудували головний вхід. Відтепер Музей дитинства став більш сучасним, просторим і функціональним[10][11]. За цей проект архітектурне бюро, яке виконувало роботи, здобуло у 2007 році головну нагороду Королівського інституту британських архітекторів — RIBA Award[12]. Після реконструкції Музей дитинства відкрився під новою назвою: V&A Museum of Childhood.
Фонд музею
ред.Фонд Музею дитинства охоплює період від XVI століття і до наших часів, налічуючи понад 100 тис. об'єктів[2], серед яких, окрім іграшок, також представлені предмети догляду за дітьми, одяг, матеріали для навчання, лялькові театри. В архівних колекціях музею зібрано документацію з британської історії виробництва та дизайну іграшок, освіти і дитинства в цілому: каталоги, рекламні брошури, технічні креслення, фотографії та плівки, листи, газетні вирізки, шкільні звіти[13].
Колекції музею[14]:
|
|
Експозиція
ред.Музей дитинства має два поверхи, експонати розміщуються у чотирьох галереях, кожну з яких поділено на секції. На додаток до постійної експозиції, ще проводяться тимчасові тематичні виставки, серед таких, наприклад, «Підліток. Ніж. Злочин», «Сучасне британське дитинство», «Військові ігри». Свої об'єкти Музей дитинства також експонує і в інших британських та закордонних музеях[15].
Галереї музею[16]:
- Галерея у вітальні
- Експозицію галереї складають арт-проекти на тему дитинства — роботи відомих митців і молодих художників, як власні, так і у співпраці з громадськістю.
- Галерея рухливих іграшок
- Експонати галереї покликані давати дітям знання з різних сфер: науки, дизайну, технологій. Серед них є багато інтерактивних об'єктів, зокрема кінетоскоп і зоотроп — оптичні іграшки, які вважаються різновидом рухливих, оскільки створюють візуальні спецефекти.
|
|
- Галерея творчості
- У цій галереї маленькі відвідувачі можуть не лише ознайомитися з експозицією, а й погратися: тут відведено місце для гри з будівельними конструкторами, створено мультисенсорну зону. Також щодня проводяться заняття з декоративно-ужиткового мистецтва.
|
|
- Галереї дитинства
- Кожна секція цієї галереї досліджує певний аспект життя дитини, починаючи від самого народження. У секції «Час розваг» цікавим експонатом є картина художника Дена Джонса «Майданчик, що співає» (The Singing Playground). Полотно розміром 522х299 см, зображає 148 різних дитячих ігор, що супроводжуються більш як 300 підписами, серед них, зокрема, фрагменти пісень з 60 країн світу, написані мовою оригіналу. Цю картину також розміщено на сайті музею, з можливістю прослуховування музичного супроводу.
|
|
Просвітницька діяльність
ред.Від початку свого існування музей веде активну просвітницьку діяльність. Для дітей і їхніх батьків організовуються інтерактивні семінари та майстер-класи, де вони в ігровій формі отримують інформацію про колекції та виставки музею. У навчальному центрі проводяться заняття з вивчення історії, мистецтва, дизайну, технологій. Музей тісно співпрацює з навчальними закладами, лікарнями, один день на тиждень його двері відчинено лише для дітей зі спеціальними освітніми потребами[2][17]. Вхід до Музею дитинства вільний, головним джерелом фінансування його діяльності є бюджетні кошти, що виділяються Міністерством культури, медіа та спорту Великої Британії[18].
Див. також
ред.Примітки
ред.- ↑ Victoria and Albert Museum Annual Report and Accounts 2014-2015 (PDF). vam.ac.uk (англ) . Victoria and Albert Museum. Архів оригіналу (PDF) за 9 жовтня 2015. Процитовано 22 березня 2016.
- ↑ а б в Victoria and Albert Museum Annual Report and Accounts 2012-2013 (PDF). vam.ac.uk (англ) . Victoria and Albert Museum. Архів (PDF) оригіналу за 27 серпня 2013. Процитовано 23 серпня 2013.
- ↑ Mapping Museums — 2016.
- ↑ English museum and gallery visitors - which place was most popular in 2012?. datablog (англ) . The Guardian. Архів оригіналу за 27 серпня 2013. Процитовано 21 березня 2013.
- ↑ а б в English Heritage. List entry Number: 1357777. english-heritage.org.uk (англ) . Комісія з історичних будівель і споруд Англії. Архів оригіналу за 27 серпня 2013. Процитовано 23 серпня 2013.
- ↑ Kate Darian-Smith, Carla Pascoe, 2012, с. 231
- ↑ а б A brief history of the Museum. vam.ac.uk (англ) . Victoria and Albert Museum. Архів оригіналу за 27 серпня 2013. Процитовано 21 березня 2013.
- ↑ а б в г Catherine Freeman (2009). History of the Museum. museumofchildhood.org.uk (англ) . Victoria and Albert Museum. Архів оригіналу за 27 серпня 2013. Процитовано 21 березня 2013.
- ↑ а б Sarah Wood, 2013, с. 11
- ↑ Development of the V&A Museum of Childhood, 2006. vam.ac.uk (англ) . Victoria and Albert Museum. Архів оригіналу за 27 серпня 2013. Процитовано 21 березня 2013.
- ↑ Victoria and Albert Museum of Childhood. carusostjohn.com (англ) . Архів оригіналу за 27 серпня 2013. Процитовано 21 березня 2013.
- ↑ London winners 2007. Awards (англ) . Royal Institute of British Architects. Архів оригіналу за 27 серпня 2013. Процитовано 21 березня 2013.
- ↑ Archives. museumofchildhood.org.uk (англ) . Victoria and Albert Museum. Архів оригіналу за 27 серпня 2013. Процитовано 23 березня 2013.
- ↑ Collections. museumofchildhood.org.uk (англ) . Victoria and Albert Museum. Архів оригіналу за 27 серпня 2013. Процитовано 21 березня 2013.
- ↑ Exhibitions and displays. museumofchildhood.org.uk (англ) . Victoria and Albert Museum. Архів оригіналу за 27 серпня 2013. Процитовано 23 березня 2013.
- ↑ Gallery information. museumofchildhood.org.uk (англ) . Victoria and Albert Museum. Архів оригіналу за 27 серпня 2013. Процитовано 26 серпня 2013.
- ↑ Learning. museumofchildhood.org.uk (англ) . Victoria and Albert Museum. Архів оригіналу за 27 серпня 2013. Процитовано 29 березня 2013.
- ↑ Great Britain: Parliament: House of Commons: Science and Technology Committee. The funding of science and discovery centres: eleventh report of session 2006-07, Vol. 2: Oral and written evidence. — London : The Stationery Office, 2007. — Т. 2. — С. 32-34. — ISBN 021503662X.(англ.)
Джерела та література
ред.- Anthony Burton. Bethnal Green Museum of Childhood. — Victoria and Albert Museum, 1986. — 48 с. — ISBN 978-1851770113.
- Rhonda Carrier. Frommer's London with Kids. — John Wiley & Sons, 2009. — С. 136. — ISBN 0470593091.
- Kate Darian-Smith, Carla Pascoe. Children, Childhood and Cultural Heritage. Key Issues in Cultural Heritage. — London : Routledge, 2012. — 320 с. — ISBN 1136168702.
- Peter Vergo. New Museology. — Reaktion Books, 1997. — С. 26-31. — ISBN 978-1861896704.
- Sarah Wood. Museum of Childhood: A Book of Childhood Things. — V&A Publishing, 2013. — 112 с. — ISBN 978-1851777037.
Посилання
ред.- Інтерактивний віртуальний тур Музеєм дитинства(англ.)
- Колекції Музею дитинства [Архівовано 25 червня 2018 у Wayback Machine.](англ.)
Ця стаття належить до добрих статей української Вікіпедії. |