Вікіпедія

Національний музей Прадо

іспанський національний художній музей
(Перенаправлено з Музей Прадо)

Музей Прадо (ісп. Museo Nacional del Prado) — музей та галерея мистецтв, розташований в Мадриді, столиці Іспанії. «Прадо» означає «луки», «галявина для свят». Це один з великих і найзначущих музеїв європейського образотворчого мистецтва, що містить багату колекцію робіт з 12 по 19 століття, засновану на колишній королівській колекції.

Національний музей Прадо
Museo Nacional del Prado Pictogram infobox palace.png
Logo del Museo Nacional del Prado.png
Museo del Prado 2016 (25185969599).jpg
40°24′50″ пн. ш. 3°41′32″ зх. д. / 40.41388888891666653° пн. ш. 3.69222222224999985° зх. д. / 40.41388888891666653; -3.69222222224999985Координати: 40°24′50″ пн. ш. 3°41′32″ зх. д. / 40.41388888891666653° пн. ш. 3.69222222224999985° зх. д. / 40.41388888891666653; -3.69222222224999985
Тип Європейське мистецтво
Статус спадщини Об'єкт культурної спадщини Іспаніїd
Склад Hall 056Bd, hall 026d, hall 025d, Prado hall 024d, hall 051Ad, hall 008Bd, hall 012d і Prado hall 077d
Країна Flag of Spain.svg Іспанія[1]
Розташування Paseo del Prado s/n. 28014, Мадрид, Іспанія
Архітектор Хуан де Віллануеваd[2]
Засновник Карл III[2]
Засновано 1819 рік
Відкрито 19 листопада 1819
Фонд 8637 малюнок[3], 7825 картина[4], 981 фотографія[4], 932 скульптура[4], 155 географічна карта[4] і 4 книга[4]
Відвідувачі 3 497 345 осіб (2019)[5]
1 175 296 осіб (2021)[6]
Директор Miguel Falomir Fausd
Сайт museodelprado.es
Національний музей Прадо. Карта розташування: Іспанія
Національний музей Прадо
Національний музей Прадо (Іспанія)
Нагороди
gold Medal of the Community of Madrid
Map
CMNS: Національний музей Прадо у Вікісховищі

Приміщення музеюРедагувати

Докладніше: Будівля Вільянуева музею Прадо

Ідея створити публічний музей на основі королівської колекції належить до кінця 18 століття. Але тоді вона не була реалізована. До плану створення музею звернулись в добу наполеонівських війн. Захоплена Наполеоном Іспанія виявилась цілком сприятливою для створення музею. І Луїс де Мар'яно Уркіхо у 1809 отримав підпис під наказом про створення музею. Але навіть після цього музей не був створений. Реалізація прийшлась на 1818 рік. Свій внесок зробили дві королеви Іспанії — Марія Ізабелла, а після її смерті — Марія Жосефа Амалія. Німкеня з Саксонії, Амалія, забажала мати музей на кшталт Дрезденської галереї і багато зробила для його відкриття. Датою заснування музею вважають 1819 рік.

 
План Прадо

Для музею почали будувати окреме приміщення, будівництво тривало до 1830 року. Це головна споруда музею, яка існує і зараз. Побудована в стилі класицизм, вона еклектична і не належить до найкращих зразків пізнього класицизму чи ампіру, які є у Франції, Британії, Росії.

  • Сад і палац Буен Ретіро, філія Прадо.

  • Крита галерея Св. Єроніма, внутрішній дворик.

  • Військовий музей, філія музею Прадо.

  • Новий головний вхід.

У 19 і 20 століттях музей зазнав декілька реконструкцій. Тоді і отримав поповнення з інших королівських палаців та Ескоріала, які мало відвідували туристи. До музею передали і твори мистецтва з закритих церков і монастирів тих орденів, діяльність яких була заборонена в країні. Серед відділів музею — відділ античних скульптур, скульптури доби маньєризму і бароко, меблі, гобелени тощо.

Музей дожив до збільшення власних площ за рахунок нових споруд. Йому передали палац Буен Ретіро, будівлю Військового музею, криту галерею ордена Святого Єроніма. 1999 року пройшла презентація 1-ї стадії розширення музею. За планом музей матиме п'ять приміщень, серед яких і сучасна будівля Офісу музею, створена окремо.

Історія комплектуванняРедагувати

 
Алонсо Санчес Коельо, Дона Хуана, принцеса Португальська

Історія комплектування музейної збірки сягає у сиву давнину. Вона розпочалася в ті роки, коли Іспанія почала перетворюватись на супердержаву і імперію, що мала володіння у Нідерландах, Неаполі, Америці.

Значним колекціонером був імператор Карл V, що народився і жив у Фландрії. При ньому почали купувати картини значних майстрів Нідерландів та Італії. А відомого живописця з Венеції на ім'я Тиціан імператор зробив своїм придворним художником.

Потреба королівського двору в великій кількості портретів обумовила замови як іноземним, так і іспанським майстрам. Серед портретистів, що обслуговували іспанських королів та аристократів протягом 300 років — Тиціан, Антоніс Мор, Ель Греко, Хуан Пантоха де ла Крус, Алонсо Санчес Коельо, Веласкес, Рубенс, Гойя, ціла низка другорядних майстрів (Хуан Кареньо де Міранда, Бартоломе Естебан Мурільйо, Бартоломе Гонселес і Серрано, Франсіско Камілло, Жан Ранк, Антон Рафаель Менгс тощо).

Веласкес і придбання картинРедагувати

 
Рафаель Санті, портрет кардинала, Прадо

Велику послугу для поповнення королівської колекції картин зробив Веласкес. Він двічі перебував у відрядженні в Італії і купував картини значних майстрів — Тиціана, Хосе де Рібера, шість картин Тінторетто, Веронезе.

Частку картин королям подарували віце-королі Неаполя, що обумовило значну кількість високоякісних картин неаполітанської школи в музеї Прадо (Массімо Станціоне, Джордано Лука, Джузеппе Рекко тощо).

Цікаві твори різних майстрів придбали на аукціоні-розпродажу колекції короля Англії Карла І після його страти (Мантенья, Веронезе, Ван Дейк тощо) та посмертному розпродажу збірки картин Рубенса. Унікальні витвори ювелірного мистецтва і декілька картин подарувала іспанському двору екс-королева Швеції Христина Шведська (вироби з срібла, свій кінний портрет пензля Себастьяна Бурдона тощо).

Кінні портретиРедагувати

Колекція нідерландських майстрів ПрадоРедагувати

  • Музей Прадо експозиція на історичному фото у 19 ст. Фотограф J. Laurent y Cia.

  • Експозиція на історичному фото у 19 ст. Музей Прадо. Фотограф J. Laurent y Cia

Всесвітню славу має колекція нідерландських майстрів Прадо. Володарі Іспанії десятиліттями вивозили з Нідерландів усе, на що були багаті нідерландські землі — гобелени, ювелірні вироби, картини. Майже всі великі нідерландські художники є в збірці Прадо. Деякі представлені кількома картинами, серед яких шедеври, що найповніше характеризують і самих майстрів, і історичну добу (Робер Кампен, Рогір ван дер Вейден, Герард Давід, Пітер Брейгель Старший, Якоб Йорданс, Рубенс, Ван Дейк).

Колекція картин Єроніма Босха (повне ім'я Ієронімус Босх) найбільша у світі і найкраща за межами Нідерландів.

Про дещо грабіжницький характер комплектування музейної збірки добре знають і в Іспанії. У своїй роботі «Привиди музею Прадо» Хосе Маріо Салаверья пише:

  Іспанська історія - майже ганебний вантаж у пам'яті людства... Якби у Іспанії була б тільки її історія, вона б потонула в забутті. Але у Іспанії є величний музей, і світ пам'ятатиме про Іспанію.  

Гордість музею Прадо — іспанські художникиРедагувати

Тільки в Іспанії можна створити повну і всебічну уяву про історію мистецтв і творчість іспанських майстрів. Досить повна колекція художників Іспанії в Прадо має всесвітню славу, хоча деякі зразки мистецтва давно покинули межі країни й прикрасили інші зібрання в інших країнах (портрети Ель Греко, релігійні образи Хосе де Рібера, натюрморти Котана, релігійні картини Сурбарана, портрети і оголена натура Веласкеса, портрети Гойї, картини Сулоага та Пікассо тощо).

Художники Нідерландів в ПрадоРедагувати

Полотна БосхаРедагувати

Художники Фландрії 17 століттяРедагувати

Майстри ІталіїРедагувати

Портретний жанр в музейній збірціРедагувати

Хронологія створення Національного музею ПрадоРедагувати

 
Фернандо Гальєго (?) «Католицькі королі Ізабелла Кастильська і Фердинанд Арагонський перед троном Мадонни», до 1495 р.
 
Херонімо Косіда. «Христос-садівник» або «Не торкайся мене», 1570 р.
 
Ель Греко. «Андрій Первозванний та Св. Франциск Асізький»
 
Франсіско Гойя. «Збори винограду», так звані гобеленові ескізи художника.
  • 1775 р. — король Іспанії Карл III дав наказ архітекторові Хуану де Вільянуева створити проект споруди для майбутнього «Музею природничої історії».
  • 1809 р.— король-іноземець Жозеф Бонапарт підписав наказ про заснування в Мадриді «Музею живопису».
  • 1810 р. — Жозеф Бонапарт новим наказом заснував галерею живопису в Паласіо Буенавіста. Іде будівництво палацу Прадо.
  • 1811 р. — палац Прадо практично побудований, але помер архітектор Хуан де Вільянуева. Під час Іспано-французької війни і військового захоплення Мадрида арміями Наполеона Бонапарта, палац Прадо перетворили на стайні (конюшні). Металевий дах палацу конфіскували на потреби вояків-загарбників, а споруду вкрили черепицею.
  • 1814 р. — в Іспанії відновлена монархія після повалення імперії Наполеона та усунення його від європейської політики. Король Іспанії Фердинанд VII з ініціативи королеви Марії Ізабелли де Браганца прийняв рішення передати велике приміщення спорожнілого палацу Прадо під картинну галерею.
  • 1818 р. — в палаці засновано Королівський музей.
  • 1819 р. — король Фердинанд VII офіційно відкрив Королівський музей в палаці Прадо. До 1829 року в новостворений Музей передають значну кількість речей з королівських колекцій.
  • 1829 р. — герцог Сан Фердинандо передав до музею «Розп'яття Христа» пензля Дієго Веласкеса.
  • 1838 р. — через війну з Карлом в Прадо вивозять картини і твори мистецтва з палаців в передмістях Мадрида, в тому числі і вартісні твори з Ескоріала, рятуючи їх від знищення.
  • 1843 р. — створено каталог творів в Прадо, до якого увійшли одна тисяча дев'ятсот сорок дев'ять (1949) творів.
  • 1869 р. — скасована влада королеви Ізабели II, Королівський музей націоналізували і передали державі.
  • 1879—1882 рр. — в музей передані так звані гобеленові ескізи 18 століття пензля Франсіско Гойї зі збірок королівського палацу Реале в Мадриді, а також уся збірка живопису з Музею де ла Тринідад, де переважав релігійний живопис.
  • 1881 р. — барон д'Ерлангер передав в музей «Чорні картини» Ф. Гойи у подарунок.
  • 1883—1889 рр.— архітектор Хареньо створив проект добудов. Музей збільшують за рахунок створення декількох нових залів.
  • 1889 р. — музей отримав у подарунок більш ніж 200 картин від герцогині Пастрани.
  • 1912 р. — створена Рада патронів музею.
  • 1914—1930 рр. — чергова добудова нових залів.
  • 1915 р.— помер Пабло Босх, за заповітом музей Прадо отримав низку картин з його збірки.
  • 1930 р. за заповітом Дона Педро Фернандеса Дюрана музей отримав чергову приватну колекцію картин.
  • 1936—1939 рр.— в роки громадянської війни в Іспанії директором музею призначили художника Пабло Пікассо. Аби врятувати кращу частину художнього надбання музею за участі Міжнародної Ради, цілеспрямовано створеної для рятування творів мистецтва з Іспанії, вартісні колекції вивезли в Швейцарію через місто Валенсія .
  • 1939 р.— в «Музеї мистецтв і історії» міста Женеви відбулась виставка картин музею Прадо, котрі перебували в Швейцарії. По закінченні виставки картини перевезені на батьківщину.
  • 1940 р. — в музей як подарунок передано колекцію Дона Франсіско Камбо.
  • 1956—1978 рр. — добудови музею архітекторами Чуека та Лоренте. За рахунок передачі музею Прадо споруди Касóн дель Буен Ретиро в останньому розмістили збірки живопису 19 та початку 20 століть.
  • 1980 р.— відкриті для відвідин перші зали з кондиціонерами. Засновано фонд «Друзі Прадо». Оприлюднили перше музейне видання Boletín del Museo del Prado («Бюллетель музею Прадо»).
  • 1982 р. — Виставки «Ель Греко» і «Мурільйо» започаткували програму великих виставок. На черзі — великі виставки Веласкеса та Гойї, а також інших іспанських майстрів та митців інших національних шкіл живопису.
  • 1988 р. — відкрито Центр мистецтв королеви Софії. З музею Прадо в новий музейний заклад передано більшість творів митців 19 століття.
  • 1990—1996 рр.— надруковане видання картин музею в трьох книгах.
  • 1998 р. — був закритий Касóн дель Буен Ретиро для проведення повного ремонту і пристосування приміщення під музейні потреби.
  • 1999 р.— Презентація (оприлюднення) першої стадії плану по збільшенню музею. За планом — це п'ять окремих споруд:
    Палац Прадо Хуана де Вільянуеви
    Касóн дель Буен Ретіро
    Сучасний офіс музею в окремому приміщенні
    Приміщення сусіднього монастиря
    Військовий музей.
  • 2007 р. — закінчена реконструкція палацу Прадо (збільшена кількість залів для експозицій). Вибудовано новий корпус за проектом архітектора Рафаеля Монео.

Див. такожРедагувати

  Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Музей Прадо

ПриміткиРедагувати

  1. ↑ Wiki Loves Monuments monuments database — 2017.
  2. ↑ а б https://www.museodelprado.es/en/museum
  3. ↑ INFORME DE FISCALIZACIÓN DEL MUSEONACIONAL DEL PRADO, EJERCICIO 2012
  4. ↑ а б в г д http://www.tcu.es/repositorio/c1753a8a-bbd8-4a60-89d9-fbd0625e06b7/I1040.pdf

ДжерелаРедагувати

  • Santiago Alcolea Blanch: Prado. Dumont Literatur und Kunst Verlag, Köln 2004, 410 S., 280 farb. Abb., ISBN 978-3-8321-7211-4
  • Stephan F. Schröder: Katalog der antiken Skulpturen des Museo del Prado in Madrid. Band 2: Idealplastik. Zabern, Mainz 2004, 537 S., 221 Abb. im Text, ISBN 978-3-8053-1758-0
  • Stephan F. Schröder, Pilar Leon, Hourig Sourouzian: Katalog der antiken Skulpturen des Museo del Prado in Madrid. Band 1: Die Porträts. Zabern, Mainz 1993, ISBN 3-8053-1446-9
  • Jose A. de Urbina: Der Prado Madrid. C. H. Beck Verlag, München 2000, 256 S., ISBN 3-406-38344-0
  • Замкова М. В. «Прадо», серия «Шедевры мировой живописи в вашем доме». — М.: «ОЛМА-ПРЕСС», 20054 (рос)
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Національний_музей_Прадо&oldid=38358887