Національний музей Прадо
Музей Прадо (ісп. Museo Nacional del Prado) — музей та галерея мистецтв, розташований в Мадриді, столиці Іспанії. «Прадо» означає «луки», «галявина для свят». Це один з великих і найзначущих музеїв європейського образотворчого мистецтва, що містить багату колекцію робіт з 12 по 19 століття, засновану на колишній королівській колекції.
Національний музей Прадо Museo Nacional del Prado ![]() | |
---|---|
![]() | |
40°24′50″ пн. ш. 3°41′32″ зх. д. / 40.41388888891666653° пн. ш. 3.69222222224999985° зх. д.Координати: 40°24′50″ пн. ш. 3°41′32″ зх. д. / 40.41388888891666653° пн. ш. 3.69222222224999985° зх. д. | |
Тип | Європейське мистецтво |
Статус спадщини | Об'єкт культурної спадщини Іспаніїd |
Склад | Hall 056Bd, hall 026d, hall 025d, Prado hall 024d, hall 051Ad, hall 008Bd, hall 012d і Prado hall 077d |
Країна |
![]() |
Розташування | Paseo del Prado s/n. 28014, Мадрид, Іспанія |
Архітектор | Хуан де Віллануеваd[2] |
Засновник | Карл III[2] |
Засновано | 1819 рік |
Відкрито | 19 листопада 1819 |
Фонд | 8637 малюнок[3], 7825 картина[4], 981 фотографія[4], 932 скульптура[4], 155 географічна карта[4] і 4 книга[4] |
Відвідувачі |
3 497 345 осіб (2019)[5] 1 175 296 осіб (2021)[6] |
Директор | Miguel Falomir Fausd |
Сайт | museodelprado.es |
Нагороди | |
![]() | |
![]() |
Приміщення музеюРедагувати
Докладніше: Будівля Вільянуева музею Прадо
Ідея створити публічний музей на основі королівської колекції належить до кінця 18 століття. Але тоді вона не була реалізована. До плану створення музею звернулись в добу наполеонівських війн. Захоплена Наполеоном Іспанія виявилась цілком сприятливою для створення музею. І Луїс де Мар'яно Уркіхо у 1809 отримав підпис під наказом про створення музею. Але навіть після цього музей не був створений. Реалізація прийшлась на 1818 рік. Свій внесок зробили дві королеви Іспанії — Марія Ізабелла, а після її смерті — Марія Жосефа Амалія. Німкеня з Саксонії, Амалія, забажала мати музей на кшталт Дрезденської галереї і багато зробила для його відкриття. Датою заснування музею вважають 1819 рік.
Для музею почали будувати окреме приміщення, будівництво тривало до 1830 року. Це головна споруда музею, яка існує і зараз. Побудована в стилі класицизм, вона еклектична і не належить до найкращих зразків пізнього класицизму чи ампіру, які є у Франції, Британії, Росії.
У 19 і 20 століттях музей зазнав декілька реконструкцій. Тоді і отримав поповнення з інших королівських палаців та Ескоріала, які мало відвідували туристи. До музею передали і твори мистецтва з закритих церков і монастирів тих орденів, діяльність яких була заборонена в країні. Серед відділів музею — відділ античних скульптур, скульптури доби маньєризму і бароко, меблі, гобелени тощо.
Музей дожив до збільшення власних площ за рахунок нових споруд. Йому передали палац Буен Ретіро, будівлю Військового музею, криту галерею ордена Святого Єроніма. 1999 року пройшла презентація 1-ї стадії розширення музею. За планом музей матиме п'ять приміщень, серед яких і сучасна будівля Офісу музею, створена окремо.
Історія комплектуванняРедагувати
Історія комплектування музейної збірки сягає у сиву давнину. Вона розпочалася в ті роки, коли Іспанія почала перетворюватись на супердержаву і імперію, що мала володіння у Нідерландах, Неаполі, Америці.
Значним колекціонером був імператор Карл V, що народився і жив у Фландрії. При ньому почали купувати картини значних майстрів Нідерландів та Італії. А відомого живописця з Венеції на ім'я Тиціан імператор зробив своїм придворним художником.
Потреба королівського двору в великій кількості портретів обумовила замови як іноземним, так і іспанським майстрам. Серед портретистів, що обслуговували іспанських королів та аристократів протягом 300 років — Тиціан, Антоніс Мор, Ель Греко, Хуан Пантоха де ла Крус, Алонсо Санчес Коельо, Веласкес, Рубенс, Гойя, ціла низка другорядних майстрів (Хуан Кареньо де Міранда, Бартоломе Естебан Мурільйо, Бартоломе Гонселес і Серрано, Франсіско Камілло, Жан Ранк, Антон Рафаель Менгс тощо).
Веласкес і придбання картинРедагувати
Велику послугу для поповнення королівської колекції картин зробив Веласкес. Він двічі перебував у відрядженні в Італії і купував картини значних майстрів — Тиціана, Хосе де Рібера, шість картин Тінторетто, Веронезе.
Частку картин королям подарували віце-королі Неаполя, що обумовило значну кількість високоякісних картин неаполітанської школи в музеї Прадо (Массімо Станціоне, Джордано Лука, Джузеппе Рекко тощо).
Цікаві твори різних майстрів придбали на аукціоні-розпродажу колекції короля Англії Карла І після його страти (Мантенья, Веронезе, Ван Дейк тощо) та посмертному розпродажу збірки картин Рубенса. Унікальні витвори ювелірного мистецтва і декілька картин подарувала іспанському двору екс-королева Швеції Христина Шведська (вироби з срібла, свій кінний портрет пензля Себастьяна Бурдона тощо).
Кінні портретиРедагувати
Лука Джордано, «Донна Маріанна де Необунго верхи», до 1694
Антоніс ван Дейк, «Король Англії Карл I»
Себастьян Бурдон, «Королева Христина Шведська»
Колекція нідерландських майстрів ПрадоРедагувати
Всесвітню славу має колекція нідерландських майстрів Прадо. Володарі Іспанії десятиліттями вивозили з Нідерландів усе, на що були багаті нідерландські землі — гобелени, ювелірні вироби, картини. Майже всі великі нідерландські художники є в збірці Прадо. Деякі представлені кількома картинами, серед яких шедеври, що найповніше характеризують і самих майстрів, і історичну добу (Робер Кампен, Рогір ван дер Вейден, Герард Давід, Пітер Брейгель Старший, Якоб Йорданс, Рубенс, Ван Дейк).
Колекція картин Єроніма Босха (повне ім'я Ієронімус Босх) найбільша у світі і найкраща за межами Нідерландів.
Про дещо грабіжницький характер комплектування музейної збірки добре знають і в Іспанії. У своїй роботі «Привиди музею Прадо» Хосе Маріо Салаверья пише:
Іспанська історія - майже ганебний вантаж у пам'яті людства... Якби у Іспанії була б тільки її історія, вона б потонула в забутті. Але у Іспанії є величний музей, і світ пам'ятатиме про Іспанію. |
Гордість музею Прадо — іспанські художникиРедагувати
Тільки в Іспанії можна створити повну і всебічну уяву про історію мистецтв і творчість іспанських майстрів. Досить повна колекція художників Іспанії в Прадо має всесвітню славу, хоча деякі зразки мистецтва давно покинули межі країни й прикрасили інші зібрання в інших країнах (портрети Ель Греко, релігійні образи Хосе де Рібера, натюрморти Котана, релігійні картини Сурбарана, портрети і оголена натура Веласкеса, портрети Гойї, картини Сулоага та Пікассо тощо).
Томас Єпес. «Куточок парка», бл. 1660. Національний музей Прадо, Мадрид
Ель Греко, Портрет Паравісіно, Бостон, США
Франсіско де Сурбаран, «Агнець Божий», 1635—1640
Ель Греко, Плат Вероніки
Дієго Веласкес, Меніни (придворні дами), 1656-1657
Дієго Веласкес, Портрет короля Філіппа IV, 1634-1635
Франсіско Гойя. «Маха на прогулянці», 1777. Національний музей Прадо
Хосе Мадрасо. «Іспанський король Карлос IV у похилому віці».
Хосе Мадрасо. «Королева Марія Луїза Пармська, дружина Карлоса IV», ескіз, пастель, Національний музей Прадо, Мадрид
Хосе Мадрасо. «Мануель Годой», 1816
Енріке Сімоне. «Христос наблизився до Єрусалима», 1892, Національний музей Прадо, Мадрид
Худ. Франсіко Домінгес Маркес. «Майстерня Антоніо Муньйоса Деграна у Валенсії». 1867. Національний музей Прадо
Антоніо Муньйос Дегран. «У Гранаді йде дощ», Національний музей Прадо, друга половина 19 ст.
Хосе Мадрасо. Невідомий французький кірасір, 1813, Національний музей Прадо
Художники Нідерландів в ПрадоРедагувати
Йоахім Патінір, «Переїзд через річку Стікс»
Полотна БосхаРедагувати
Ієронім Босх. Душі померлих на шляху до неба
Художники Фландрії 17 століттяРедагувати
Пітер Пауль Рубенс. «Вулкан кує блискавки для Зевса», 1636 р.
Хуан ван дер Амен, «Натюрморт з артишоками, квітами і скляними посудинами», 1627
Майстри ІталіїРедагувати
Джованні Бенедетто Кастільйоне, «Діоген шукає ідеальну людину»
Джордано Лука, Батальна сцена
Ораціо Джентілескі. «Св. Франциск Ассізький і янгол», бл. 1603, Національний музей Прадо
Портретний жанр в музейній збірціРедагувати
Джузеппе Боніто. «Турецька дипломатична місія» (груповий портрет, 1741)
Бернардіно Лічініо. «Шляхетна пані », до 1530
Лючія Ангвіссола. «П'єтро Манна, лікар з Кремони», 1557
Паулюс Морелсе. «Йоганна Мартенс», 1625
Алонсо Санчес Коельо, «Портрет дона Карлоса», 1555—59
Алонсо Санчес Коельо, «Інфанти Ізабелла Клара Євгенія і Каталіна Мікаела», 1575
Антоніо Пуга. «Літня пані в інтер'єрі домівки»,1-а половина 17 ст.
Бартоломе Естебан Мурільйо. «Ніколас Омазур», 1672
Паоло Веронезе. «Лівія Колонна», до 1572
Помпео Батоні. «Черльз Сесіл Робертс в Римі», 1778
Джошуа Рейнольдс. «Джеймс Бурдо», до 1766
Генрі Реберн. «Міссіз МакЛеан оф Кінлокалайн», бл. 1800
Вільям Коллінз. «Король Фернандо VII», 1814
Хронологія створення Національного музею ПрадоРедагувати
- 1775 р. — король Іспанії Карл III дав наказ архітекторові Хуану де Вільянуева створити проект споруди для майбутнього «Музею природничої історії».
- 1809 р.— король-іноземець Жозеф Бонапарт підписав наказ про заснування в Мадриді «Музею живопису».
- 1810 р. — Жозеф Бонапарт новим наказом заснував галерею живопису в Паласіо Буенавіста. Іде будівництво палацу Прадо.
- 1811 р. — палац Прадо практично побудований, але помер архітектор Хуан де Вільянуева. Під час Іспано-французької війни і військового захоплення Мадрида арміями Наполеона Бонапарта, палац Прадо перетворили на стайні (конюшні). Металевий дах палацу конфіскували на потреби вояків-загарбників, а споруду вкрили черепицею.
- 1814 р. — в Іспанії відновлена монархія після повалення імперії Наполеона та усунення його від європейської політики. Король Іспанії Фердинанд VII з ініціативи королеви Марії Ізабелли де Браганца прийняв рішення передати велике приміщення спорожнілого палацу Прадо під картинну галерею.
- 1818 р. — в палаці засновано Королівський музей.
- 1819 р. — король Фердинанд VII офіційно відкрив Королівський музей в палаці Прадо. До 1829 року в новостворений Музей передають значну кількість речей з королівських колекцій.
- 1829 р. — герцог Сан Фердинандо передав до музею «Розп'яття Христа» пензля Дієго Веласкеса.
- 1838 р. — через війну з Карлом в Прадо вивозять картини і твори мистецтва з палаців в передмістях Мадрида, в тому числі і вартісні твори з Ескоріала, рятуючи їх від знищення.
- 1843 р. — створено каталог творів в Прадо, до якого увійшли одна тисяча дев'ятсот сорок дев'ять (1949) творів.
- 1869 р. — скасована влада королеви Ізабели II, Королівський музей націоналізували і передали державі.
- 1879—1882 рр. — в музей передані так звані гобеленові ескізи 18 століття пензля Франсіско Гойї зі збірок королівського палацу Реале в Мадриді, а також уся збірка живопису з Музею де ла Тринідад, де переважав релігійний живопис.
- 1881 р. — барон д'Ерлангер передав в музей «Чорні картини» Ф. Гойи у подарунок.
- 1883—1889 рр.— архітектор Хареньо створив проект добудов. Музей збільшують за рахунок створення декількох нових залів.
- 1889 р. — музей отримав у подарунок більш ніж 200 картин від герцогині Пастрани.
- 1912 р. — створена Рада патронів музею.
- 1914—1930 рр. — чергова добудова нових залів.
- 1915 р.— помер Пабло Босх, за заповітом музей Прадо отримав низку картин з його збірки.
- 1930 р. за заповітом Дона Педро Фернандеса Дюрана музей отримав чергову приватну колекцію картин.
- 1936—1939 рр.— в роки громадянської війни в Іспанії директором музею призначили художника Пабло Пікассо. Аби врятувати кращу частину художнього надбання музею за участі Міжнародної Ради, цілеспрямовано створеної для рятування творів мистецтва з Іспанії, вартісні колекції вивезли в Швейцарію через місто Валенсія .
- 1939 р.— в «Музеї мистецтв і історії» міста Женеви відбулась виставка картин музею Прадо, котрі перебували в Швейцарії. По закінченні виставки картини перевезені на батьківщину.
- 1940 р. — в музей як подарунок передано колекцію Дона Франсіско Камбо.
- 1956—1978 рр. — добудови музею архітекторами Чуека та Лоренте. За рахунок передачі музею Прадо споруди Касóн дель Буен Ретиро в останньому розмістили збірки живопису 19 та початку 20 століть.
- 1980 р.— відкриті для відвідин перші зали з кондиціонерами. Засновано фонд «Друзі Прадо». Оприлюднили перше музейне видання Boletín del Museo del Prado («Бюллетель музею Прадо»).
- 1982 р. — Виставки «Ель Греко» і «Мурільйо» започаткували програму великих виставок. На черзі — великі виставки Веласкеса та Гойї, а також інших іспанських майстрів та митців інших національних шкіл живопису.
- 1988 р. — відкрито Центр мистецтв королеви Софії. З музею Прадо в новий музейний заклад передано більшість творів митців 19 століття.
- 1990—1996 рр.— надруковане видання картин музею в трьох книгах.
- 1998 р. — був закритий Касóн дель Буен Ретиро для проведення повного ремонту і пристосування приміщення під музейні потреби.
- 1999 р.— Презентація (оприлюднення) першої стадії плану по збільшенню музею. За планом — це п'ять окремих споруд:
- Палац Прадо Хуана де Вільянуеви
- Касóн дель Буен Ретіро
- Сучасний офіс музею в окремому приміщенні
- Приміщення сусіднього монастиря
- Військовий музей.
- 2007 р. — закінчена реконструкція палацу Прадо (збільшена кількість залів для експозицій). Вибудовано новий корпус за проектом архітектора Рафаеля Монео.
Див. такожРедагувати
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Музей Прадо
ПриміткиРедагувати
- ↑ Wiki Loves Monuments monuments database — 2017.
- ↑ а б https://www.museodelprado.es/en/museum
- ↑ INFORME DE FISCALIZACIÓN DEL MUSEONACIONAL DEL PRADO, EJERCICIO 2012
- ↑ а б в г д http://www.tcu.es/repositorio/c1753a8a-bbd8-4a60-89d9-fbd0625e06b7/I1040.pdf
- ↑ Art's most popular: Exhibition and museum visitor figures 2019 // The Art Newspaper — 2020. — Vol. XXIX, Iss. 322. — ISSN 0960-6556
- ↑ Art's most popular: Exhibition and museum visitor figures 2021 // The Art Newspaper — 2022. — ISSN 0960-6556
ДжерелаРедагувати
- Santiago Alcolea Blanch: Prado. Dumont Literatur und Kunst Verlag, Köln 2004, 410 S., 280 farb. Abb., ISBN 978-3-8321-7211-4
- Stephan F. Schröder: Katalog der antiken Skulpturen des Museo del Prado in Madrid. Band 2: Idealplastik. Zabern, Mainz 2004, 537 S., 221 Abb. im Text, ISBN 978-3-8053-1758-0
- Stephan F. Schröder, Pilar Leon, Hourig Sourouzian: Katalog der antiken Skulpturen des Museo del Prado in Madrid. Band 1: Die Porträts. Zabern, Mainz 1993, ISBN 3-8053-1446-9
- Jose A. de Urbina: Der Prado Madrid. C. H. Beck Verlag, München 2000, 256 S., ISBN 3-406-38344-0
- Замкова М. В. «Прадо», серия «Шедевры мировой живописи в вашем доме». — М.: «ОЛМА-ПРЕСС», 20054 (рос)