Мстиславське воєводство

Мстиславське воєводство (лат. Palatinatus Mscislaviensis, пол. Województwo mścisławskie) — адміністративно-територіальна одиниця Великого князівства Литовського1569 р. входила до складу Речі Посполитої), що існувала в 15661772 роках.

Мстиславське воєводство

Województwo mścisławskie

Coat of Arms of Viciebsk Voivodeship.svg
Banner of Amścisłaŭ Voivodeship.svg
герб стяг
Воєводство у 1619 р. у РП
Воєводство у 1619 р. у РП
Гімн:
Богородиця
місто Мстиславль
Країна POL COA Pogoń Litewska Książęca.svg ВКЛ
край Біла Русь
федерація Chorągiew królewska króla Zygmunta III Wazy.svg Річ Посполита
Офіційна мова білоруська, руська,
церковнослов'янська;
від 1385 ще латина,
від 1569 — польська
Населення
 - повне литвини, білорусини
Етнікон мстиславці
Площа
 - повна 22 600 км²
Дата заснування 1566
окупація Росією 1772
 - раніше відомий як князівство
Amścisłaŭskaje vajavodztva. Амсьціслаўскае ваяводзтва.svg

Commons-logo.svg Вікісховище має мультимедійні дані
за темою: Мстиславське воєводство

Воєводство межувало на заході й півдні з Мінським воєводством (Мінський повіт, Речицький повіт) та Вітебським на північному заході (Оршанський повіт). Деякий час в XVII столітті Мстиславське воєводство межувало зі Смоленським і Чернігівським воєводствами, території яких потім окупувала російська держава. На сході Мстиславське воєводство межувало з Московським царством.

ІсторіяРедагувати

Після смерті княгині Юліани Іванівни Мстиславської в 1527 році Мстиславське князівство стало староством. У 1529 році на місці староства було утворено Мстиславське намісництво, а в 1566 році в результаті адміністративно-територіальної реформи Сигізмунда II Августа було утворено Мстиславське воєводство.

Мстиславль був важливою фортецею, що розташована недалеко від кордону, і швидко розвиваючимся містом. Крім маєтків середньої шляхти, у воєводстві було багато околичної шляхти, яка походила з мстиславських бояр, які в XVXVI століттях були обдаровані селами за їх заслуги у війнах з хрестоносцями і проти Росії. До XX століття збереглися маєтки ополяченої околичної шляхти: Дубейковський, Кшичевський, Петражицький, Климовичі[be], Петровичі[ru], Куркове.

У 1601 р. все православне духовенство воєводства перейшло в уніатство. Перша католицька парафія у регіоні з'явилася на початку XVII століття в м. Мстиславлі. У 1634 р. Владислав IV дозволив створити єдину на той час у Білорусі православну єпархію з центром у м. Могильові.

В середині XVII століття у воєводстві налічувалося 13 769 селянських господарств і 110 152 жителя[1]. Воєводство не обійшли стороною тривалі війни середини XVII століття. Особливо спустошливим став 1654 рік. Російські війська під командуванням воєводи Трубецького О.М. окупували м. Мстиславль і розправилися над цивільним населенням великого тридцятитисячного міста. З тих, хто заздалегідь не зміг утікти звідти, 15 000 осіб загинули, а в живих залишилося близько 700 жителів. Кількість димів зменшилось на 69 % у всьому воєводстві[2]. З тих пір жителів Мстиславля московити називали «рос. недосеки» (недобиті російськими окупантами): Воєводство повністю спустошене було московським ворогом[3].

У 1772 р. під час першого поділу Речі Посполитої, воєводство було цілком окуповане російськими військом і перетворено на російську провінцію (мстиславську) у складі Могильовської губернії, а в 1775 р. розподіл губерній у Російській імперії на провінції було скасовано. Як і у випадку з іншими втраченими воєводствами, король продовжував призначати чиновників воєводства до повного припинення існування Речі Посполитої, а та частина шляхти, яка покинула воєводство, продовжувала збирати сеймики і вибирати послів і депутатів.

На початку XX століття території колишнього Мстиславського воєводства відповідали Климовицький повіт, велика частина Мстиславського[ru], північно-східна частина Чауського[ru] та східна частка Чериковского[ru] повітів.

У 1918 р. повертався до Польщі I-й Польський корпус[ru] і зустрів на території цього колишнього воєводства підтримку місцевого населення, котрі від російських більшовиків з РРФСР захищали Білоруську Народну Республіку.

Адміністративний поділРедагувати

Охоплювало території колишнього Мстиславського князівства, Кричевську волость та приватні маєтки, раніше виділені з їх складу (землі сучасної Могилівщини та значну частину Гомельської області).

На відміну від багатьох інших воєводств, Мстиславське воєводство не ділилося на більш дрібні адміністративні одиниці — повіти — і тому мало одну групу земських службовців й обирало двох послів на сейм і двох депутатів у Литовський трибунал (по одному на весняну та осінню сесії). Гродське староство, а потім і Гродський суд перебували в Мстиславлі, де також розміщувався Земський суд, проходили сеймики і переписи посполитого рушення.

Населені пункти воєводства були: Мстиславль, Кричев, Дрибин, Климовичі, Костюковичі, Хотимськ, Рясно[be], Радомля[be], Хіславичі, Шумячі[be], Жукове[ru], Родня[be], Самотевичі[be], Студенець[be], Петровичі[be], Негіне[be], Милославичі[be], Монастирщина[be], Малятичі[be], Лозовиця[be], Гронов[be-tarask], Забичання[be], Каничі[be].

Посадові особиРедагувати

Після Люблінської унії 1569 року воєвода мстиславський і каштелян займали досить низьке положення в сенаті Речі Посполитої. По порядку старшинства воєвода мстиславський сидів за воєводою хелмнінським і перед мальборкським. А каштелян мстиславський сидів після хелмнінського каштеляна і перед ельблонгським.

Сенаторські чини мстиславського воєводства не надто високо стояли в порядку старшинства, тому не були цікавими для амбітних представників найбільших магнатських родів. У більшості своїй ці посади займала місцева аристократія — нащадки литовських і руських князів — і навіть представники середньої шляхти. Також йшли справи й з старостами. Земські чини, як і всюди, займала середня шляхта, для якої вони служили показниками положення в суспільстві.

КаштеляниРедагувати

ВоєводиРедагувати

СтаростиРедагувати

ГеральдикаРедагувати

Гербом воєводства була литовська «Погоня» в червоному полі. Воєводська хоругва мала жовтий колір, а воєводський мундир складався з гранатового кунтуша зі срібними вилогами і солом'яно-жовтого жупана.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. (біл.) Г. Сагановіч, «Невядомая вайна 1654 1667» / Мн.: Навука і тэхніка, 1995. — 144 с. — ISBN 5-343-01637-5
  2. (пол.) Morzy J., «Kryzys demograficzny na Litwie i Białorusi w II połowie XVII wieku» / Józef Morzy. — Poznań: Uniwersytet im. Adama Mickiewicza, 1965. — 405 s. — Tabl. 22, 24. — (Prace Wydziału Filozoficzno-Historycznego — Uniwersytet im. Adama Mickiewicza w Poznaniu. Historia 21).
  3. (пол.) (лат.) Volumina legum: przedruk zbioru praw staraniem xx. pijarow w Warszawie od r. 1732 do r. 1782 wyd. T. 4. — Petersburg: J. Ohryzko, 1859. — 518 s. — S.386—389.

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати