Відкрити головне меню

Мпанде ка Сензангакона (*1798  —1872) — інкосі (король) Держави зулусів у 18401872 роках.

Мпанде
Mpande.jpg
Народився 1798(1798)
Бабанаго
Помер 1872
Нодвенгу
Громадянство
(підданство)
Flag of South Africa (1928–1994).svg ПАР
Національність зулуси
Титул інкосі
Термін 1840—1872 роки
Попередник Дінгаан
Наступник Кечвайо
Рід династія Зулу
Батько Сензангакона
Мати Сонгія
Брати, сестри  • Umhlangana kaSenzangakhona[d], Шака і Дінгаан
Діти Кечвайо і Dabulamanzi kaMpande[d]

Зміст

ЖиттєписРедагувати

Молоді рокиРедагувати

Походив з династії Зулу. Син вождя Сензагакони ка Ями і Сонгії, доньки вождя Нготша Хлабіса. Замолоду не виявив хисту до державних справ. Після вбивства інкосі Шака та сходження на трон Дінгаана не відігравав значної ролі. Втім після поразок останнього у 1838 році Мпанде почав збирати загони для здобуття влади. У 1839 році відмовився підтримувати Дінгаана у війні з племенем свазі.

У січні 1840 року повстав проти свого брата Дінгаана. При цьому отримав допомогу з боку ватажка бурських переселенців Андріса Преторіуса. Останній на чолі з 400 вояків брав участь у вирішальній битві при Маконгко, де Мпанде здобув повну перемогу, після чого став новим інкосі (королем) Держави зулусів.

ВолодарюванняРедагувати

За допомогу у здобуті влади Мпанде віддав бурам худобу, яку нібито було захоплено у них під час війни з Дінгааном, і надав їм повну свободу дій в Наталі, передавши в розпорядження бурам близько 20 тисяч км² зулуських земель. Разом з тим Мпанде вдалося зберегти незалежність зулуської держави. Він зміг встановити дружні відносини з англійцями, які анексували в 1843 році бурську республіку Наталь. Кордон між новою британською колонією і володіннями Мпанде проходила по річці Тугела і її лівому притоці Баффало відповідно до угоди Генрі Клоетом. Того ж року було викрито змову брата інкосі — Гкугку, якого було вбито разом з родиною. Інші прихильники Гкугку втекли до Наталя.

Водночас у 1847 році уклав мир з юбурами, передавши частину земель біля річки Кліп. В подальшому Мпанде намагався грати на протиріччях між бурами та англійцями, надаючи прихильність першим. У 1852 році Мпанде здійснив успішний похід проти свазі, змусивши визнати повну владу тамтешнього вождя Мсваті II.

У 1850-ті роки серед зулусів великою популярністю став користуватися Кечвайо, але сам Мпанде був прихильним до свого старшого сина Мбуязі. В результаті, навколо претендентів на трон склалося два ворожих табори. Прихильники Кечвайо були відомі під ім'ям узуту. У 1856 році цей конфлікт вилився у відкрите збройне протистояння. Люди Мбуязі сблюндрували землі прихильників Кечвайо, що призвело до мобілізації сил узуту. Дві ворожі армії зустрілися в грудні 1856 року на березі Тугела у битві при Ндондакусука. Мпанде надав допомогу Мбуязі, але узуту вдалося здобути перемогу, а Мбуязі та п'ятеро інших синів Мпанде було вбито.

З цього моменту фактичне управління країною перейшло до Кечвайо, а за Мпанде залишилися лише формальні представницькі функції. Конфлікт між батьком і сином так і не було вирішено до кінця. У обох не вистачало сил рішуче змінити ситуацію на свою користь. Це протистояння викликало серйозні побоювання у англійських властей Наталя, які боялися, що ескалація конфлікту може привести до дестабілізації ситуації і в самій англійській колонії, де африканське населення складало переважну більшість. Побоюючись можливого вторгнення з боку зулусів, колоніальні власті ухвалили рішення про зведення уздовж кордону кількох військових фортів. Проте колоністи і зулуси були зацікавлені в мирному вирішенні конфлікту. Тому, за посередництва англійців, Кечвайо і Мпанде прийшли до компромісу. У 1861 році до Держави зулусів зі спеціальною місією вирушив міністр з тубільних справ республіки Наталь Т.Шепстоун, офіційно визнав Кечвайо спадкоємцем Мпанде, який, в свою чергу, публічно висловив свою відданість батькові. В подальшому Кечвайо і Мпанде спробували використовувати підтримку англійців в протистоянні з бурами.

В останні роки свого життя Мпанде фактично вже не мав значного впливу на справи управління. Інкосі зулусів вподобав спиртні напої, особливо, пиво. При інкосі Мпанде завжди знаходився слуга, що в разі потреби підносив йому улюблений напій. Згодом інкосі став настільки важким, що втратив можливість пересуватися без сторонньої допомоги. Фактичне керівництво країною перебувало у Кечвайо. Помер Мпанде в жовтні 1872 року.

ДжерелаРедагувати

  • Kennedy, Philip (1981). «Mpande and the Zulu Kingship». Journal of Natal and Zulu History. 4: 21–38.
  • Laband, John (1995). Rope of sand: the rise and fall of the Zulu Kingdom in the nineteenth century. Johannesburg: Jonathan Ball. p. 66. ISBN 1-86842-023-X.