Мотрич Катерина Вакулівна
| Катерина Мотрич | ||||
|---|---|---|---|---|
| Народилася |
30 листопада 1947 (76 років) с. Васильків, тепер Шполянського району Черкаської області | |||
| Громадянство |
 СРСР →  Україна | |||
| Національність | українка | |||
| Діяльність | письменниця | |||
| Alma mater | Київський державний університет | |||
| Мова творів | українська | |||
| Жанр | проза | |||
|
| ||||
Катери́на Ваку́лівна Мо́трич (30 листопада 1947) — українська письменниця, поетеса Член Національної спілки письменників України (з 1979), лауреатка Огієнківської премії в галузі громадської, політичної та духовної діяльності.
Народилася 30 листопада 1947 року в селі Васильків, тепер Шполянського району Черкаської області.
Навчання ред.
Закінчила Васильківську середню школу.1971 року закінчила Київський державний університет факультет журналістики. Працювала у газеті «Молода гвардія» коректором, товаристві «Просвіта» та на республіканському радіо.
Творчість ред.
Авторка книжки оповідань «Соняхи» (1977), збірок оповідань і повістей «Час найкоротшої тіні» (1982), «Перед храмом любові і болю» (1989), роману «Досвіток» (1987). Сповнена ліризму проза Катерини Мотрич присвячена людям села, утвердженню нетлінних моральних цінностей В останні роки письменниця широко використовує форму молитви («Молитва до мови»[1], «Молитва до убієнних голодом», «Молитва до України», всі — 1991 р.
Також її перу належить роман «Ніч після сходу сонця». Не залишилась авторка байдужою і до такої болючої теми, як «Чорнобиль[2]: „Звізда Полин“» (збірка). 2013 року у видавництві «Сполом» вийшов роман «Вавилонська вежа».
Сучасна проза письменниці відрізняється від ранньої історичною тематикою, порушеними глобальними проблемами, вона глибоко патріотична, з екскурсом у непросту українську історію та не менш просту й почасти трагічну сучасність. Її твори вирізняються цікавою сюжетністю, духовною тематикою, емоційністю, образністю й власним неповторним стилем.
Повісті, оповідання
«Соняхи» (1977), «Час найкоротшої тіні» (1982), «Перед храмом любові та болю» (1989), «Звізда полин» (2000), Молитва до Мови Рух. 2001. Ч. 32-33. С. 8.
романів «Досвіток» (Київ :Дніпро) (1987), «Ніч після сходу сонця» (Київ: Видавниче Товариство «Криниця») (2004), «Вавилонська вежа» (Львів: Криниця) (2011), «Трьохсотлітня голгофа. Фавор» (видавництво Ярославів Вал) (2018)[3],
роману у віршах «Мотрині ночі» (2006), поетична збірка «Почайна» (2007; усі — Київ).
У журналі «Неопалима купина» опубліковано її п'єсу «Кайдашева земля» (2007)
Низка резонансних публіцистичних статей у газеті «Слово Просвіти» –
«Терня у боки» (2000), «Ім'я їм регіон» (2011), «ДНК варвара», «Чия земля?» (обидві — 2017),
газеті «Літературна Україна» –
«Армагеддон державотворення — імунодефіцит духу…» (2010), «Телетусовка, або Синдром аварійності» (2013).
Відзнаки ред.
- Мистецька премія «Київ» ім. І. Миколайчука в галузі кіномистецтва (2004);
- Лауреатка Всеукраїнської премії імені І.Огієнка (2007)[4]
Джерела ред.
- Бурій В. Її молитви теплять душу / Валерій Бурій // Місто робітниче (Ватутіне). — 2012. — 30 лист. — С. 4.
- Мотрич К. Молитва до Мови// Рух. — 2001. — ч. 32-33. — С. 8.
- Бурій В. Катерина Мотрич: штрихи до біографії і творчості / Валерій Бурій // Місто робітниче (Ватутіне). — 2003. — 11 січ. — С. 2. — (Особистості). Те саме // Катеринопільський вісник. — 2002. — 5 лист. — С. 3.
- Мотрич Катерина [Архівовано 18 березня 2020 у Wayback Machine.];
- Її молитви теплять душу
Примітки ред.
- ↑ Молитва до мови. Архів оригіналу за 18 березня 2020. Процитовано 18 березня 2020.
- ↑ Мотрич К. Політ журавлів над нетолоченими травами. Архів оригіналу за 18 березня 2020. Процитовано 18 березня 2020.
- ↑ Катерина Мотрич і М. Слабошпицький
- ↑ Журнал «Дніпро». Архів оригіналу за 18 березня 2020. Процитовано 18 березня 2020.
|
Це незавершена стаття про особу, що має стосунок до України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |