Вікіпедія

Моріс де Вламінк

Моріс де Вламінк (фр. Maurice de Vlaminck; 4 квітня 1876, Париж — 11 жовтня 1958, Рюей-ла-Гадельєр) — відомий французький живописець — постмодерніст, малювальник й графік, засновник експресіонізму в середовищі фовістів, літератор. Учасник Всесвітньої виставки у Парижі 1937 року, бієнале у Венеції 1954 року. Автор двадцяти романів, еротичних оповідань, поем та есе.

Моріс де Вламінк
Maurice de Vlaminck

Народження 4 квітня 1876(1876-04-04)
Париж
Смерть 11 жовтня 1958(1958-10-11) (82 роки)
  Рюей-ла-Гадельєр
Поховання Q110339555?[1]
Національність француз
Країна Франція Франція
Жанр пейзаж
Навчання Анрі Рігаль, Андре Дерен
Діяльність художник, письменник, скульптор, поет, рисувальник, кераміст, художник-гравер
Напрямок фовізм і кубізм
Роки творчості 1893 — 1958
Відомі учні Rudolf Kronbergsd і Katsuzo Satomid
Твори Bords de Seined, Q17490919? і Q17490930?
У шлюбі з Berthe Combed[3]
Діти Madeleine Berly-Vlaminckd[4]
Роботи в колекції Міннеаполіський інститут мистецтваd, Художній інститут Чикаго, Музей мистецтв Нельсона-Аткінсаd, Музей Тіссен-Борнемісса, Фінська національна галерея, Музей сучасного мистецтва (Нью-Йорк)[5], Тейт, Національна галерея Вікторії, Національна галерея мистецтв, Національний музей Швеції, Національна галерея Канади, Музей мистецтва Метрополітен[6], Королівський музей витончених мистецтв, Mu.ZEE - Kunstmuseum aan Zeed, Міський музей (Амстердам)[7], Музей Бойманса - ван Бенінгена, Oklahoma City Museum of Artd, Культурний фонд Еми Гордон Клабінd, Sheffield Galleries and Museums Trustd, Aberdeen Art Galleryd, Художній музей Базеля, Hiroshima Museum of Artd, Далласький музей мистецтв, Художня галерея Нового Південного Уельсу, Державний музей мистецтв, Музей мистецтв округу Лос-Анжелес, Ермітаж, Національний музей західноєвропейського мистецтва, Токіо, Національний музей образотворчого мистецтва, Музей мистецтв Індіанаполіса, Музей образотворчих мистецтв, Музей мистецтв Карнегіd, Баварські державні колекції картинd, Художня галерея Єльського університету, Музей мистецтва Сан-Паулу, Національний музей мистецтва, архітектури і дизайну, Клівлендський музей мистецтв, Національний музей сучасного мистецтва, Детройтський інститут мистецтв, McNay Art Museumd, Художня галерея Йослинd, Morohashi Museum of Modern Artd, Женевський музей мистецтва і історії, Національний музей мистецтв Румунії, Kunsthalle Mannheimd, Національний музей Сербії, Shizuoka Prefectural Museum of Artd, Художній музей Мілвокі, Художній музей Сієтла, Національна галерея Ірландії, Художній музей Сент-Луїса, Pola Museum of Artd, Tokyo Fuji Art Museumd, Des Moines Art Centerd, Художній музей Брукс, Fred Jones Jr. Museum of Artd, Columbus Museum of Artd, Fondation Bembergd, Dublin City Gallery The Hugh Laned, Художній музей Вірджинії, Музей д'Орсе, San Diego Museum of Artd, Michele & Donald D'Amour Museum of Fine Artsd, Манчестерська художня галереяd, Художня галерея і музей Келвінгроув, Memorial Art Galleryd, Бостонський музей образотворчих мистецтв, Hood Museum of Artd, Eskenazi Museum of Artd, Ашмолеан музей, Державна картинна галерея (Карлсруе), Державна галерея мистецтв (Штутгарт)d, Гамбурзька картинна галерея, Musée des beaux-arts de La Chaux-de-Fondsd, Menard Art Museumd, Johannesburg Art Galleryd, New Otani Art Museumd, Leicester Museum & Art Galleryd, musée des Beaux-Arts de Valenced, Ikeda Museum of 20th Century Artd, Flint Institute of Artsd, University of Iowa Stanley Museum of Artd, Norfolk Museums Collectionsd, Rose Art Museumd, Vanderbilt University Fine Arts Galleryd, Паризький міський музей сучасного мистецтва, Національний музей у Варшаві, Національний музей у Кракові, Musée des Beaux-Arts de Caend, Королівські музеї витончених мистецтв[8], Ліонський музей красних мистецтв, Гетеборзький художній музей, Musée des beaux-arts de Lièged, Галерея мистецтв Вокера, Allen Memorial Art Museumd, Художня галерея Вінніпега, Стара національна галерея, Музей Фолькванг, Mint Museumd, Museum Barberinid, Нова національна галерея, paintings collection of Musée des beaux-arts de Chartresd, Музей Вальрафа-Ріхарца, Museum Walesd, Нантський музей образотворчого мистецтва, Musée d'art moderne Richard-Anacréond, Centre d'art Jacques-Henri-Lartigue - Musée d’art et d’histoire Louis-Senlecqd, Музей образотворчих мистецтв (Бордо), Annonciade Museumd, Musée d'Art et d'Histoired, Smart Museum of Artd, Альбертіна, Nakata Museumd, Building of the Winterthur Museum of Artd, Бременська картинна галерея, Saarland Museumd, Strasbourg Museum of Modern and Contemporary Artd, Національна галерея, Гай (музей мистецтва), musée des années trented, Musée départemental d'Art ancien et contemporaind, Dreux museum of Art and Historyd, Design Museum Den Boschd[9][10] і Print Collectiond[11]
CMNS: Моріс де Вламінк у Вікісховищі
S:  Роботи у  Вікіджерелах

Біографія ред.

Молоді роки ред.

Моріс народився на вулиці П’єра Леско у Парижі. Його батько Едмонд Жульен, уроженець Фландрії, був викладачем скрипки, його мати Жозефін Каролін Грілле переїхала до Парижу з Лотарингії і викладала фортепіано.[15] У 1878 році родина Вламінків переїздить до Везіна, неподалік від ріки Сени. Дитячі враження стосовно річки у подальшому відобразилися у творчості Моріса.

Батьки ж намагалися долучити майбутнього художника до музики.[16] Він засвоїв музичну грамоту, навчився грати на скрипці.

У 1892 році, у 16 років, після закінчення навчання у школі Моріс вирішив займатися спортивною кар'єрою. Він стає велогонщиком. Однак після того, як Вламінк перехворів на тиф, він залишив заняття велосипедним спортом. Щоб заробити на життя, Моріс грає у циганському оркестрі, дає уроки музики, а в 1898—1899 роки пробує свої сили у журналістиці.

Живописець ред.

Вперше живописом де Вламінк починає займатися ще у 1893 році.[17] Проте спеціальної освіти він не отримав. Пізніше Моріс брав уроки малювання у майстрів Анрі Рігаля та Робишона.

У ранніх роботах Вламінка відчувається вплив Ван Гога. Від нього Вламінк перейняв нервове спрямування штриха, пастоподібну манеру нанесення фарби на полотно. Це проявилося у картинах «Татечко Бужу» 1900 року, «Інтер'єр» (1900—1904 роки) та ін.

Деякий час Моріс працював з талановитим художником Андре Дереном. Вони зняли майстерню на острові Шату на Сені, створивши там так звану школу Шату.[17] Моріс знайомиться тут з Анрі Матіссом. Разом з іншими художниками (Ж. Браком, Рауль Дюфі, О. Фрієзом) вони стають основою нового напрямку у живопису під назвою «фовізм» (з франц. фовісти = дикуни).[17]

З 1904 року у своїх картинах, які зображували пейзажі, Вламінк (як і інші фовісти) подкоряв форму кольору. Він писав їх практично без контурів, начебто звільняючи колір, відмовлявся від традиційної перспективної побудови картин.[16] Моріс де Вламінк почитає виставляти свої роботи у галереї Берти Вейль, осінньому салоні та «салоні Незалежних». Особливу увагу глядачів прикували картини «Оливкові дерева» (1905 рік), «Ландшафт з червоними деревами» (1906). Після цього Моріс став відомим. Багато картин Вламінка було придбано маршаном Амбруазом Волларом, відомим французом-власником художньої галереї. У 1907 році Воллар організував першу персональну виставку художника з метою популяризації митця і підвищення ціни на його твори.

У цей час Моріс Вламінк знайомиться з творчістю Поля Сезанна, [17] під влпивом якого виробляє власний стиль. Він відрізнявся спрощеним геометризованим трактуванням зображуваних предметів із використанням яскравих контрастних кольорів. У цій манері виконані картини пейзаж «Шату» (1907), « Будинок з тентом» (1920). Водночас у художника виникає інтерес до кубізму. У Вламінка починають домінувати уривчасті сині та зелені відтінки, а площина та простір стають уніфікованими («Автопортрет», 1910). Але незабаром Вламінк відходить від кубізму.

Участь у Першій світовій війні, пережиті страждання суттєво вплинули на світосприйняття Моріса де Вламінка. Він повертається до експресивної техніки живопису, яка більш відображала його темперамент. Комерційні виставки у галереї Дрюе у 1919 році приносять йому матеріальний успіх. Тоді картин було продано на 10 тисяч франків. Вламінк купує будинок у Вальмондуа, наподолік від Парижа, але вже у 1925 році переїздить до провінції у Рюей-ла-Гадельєр. У цей період поширеними сюжетами Варлінка стають путівці, поля пшениці, окремі будинки, вулички з поодинокими перехожими. Художник дедалі більше використовує кіновар, чорні та білі кольори, застосовує асиметричні композиції, дробові мазки, неспокійні та нервові ритмічні повтори («Продаж вина», 1924), «Старе дерево», 1939). Сюжетні мотиви із зазначеним контрастом світла викликали відчуття неспокою та нестійкості. Все це надавало картинам Вламінка трагічності, відчуття близької біди, незрозумілої тривоги.

Після окупації Франції фашистською Німеччиною у 1940 році Вламінк переїздить до Нормандії, але незабаром повертається до Рюей-ла-Гадельєра. Тут він вступає до Ліги антифашистів. У 1941 році Вламінк разом з іншими французькими художниками відвідав Німеччину. Після війни Вламінк представ перед Особливим судом, який звинуватив його у колабораціонізмі. І хоча Вламінка виправдали, він вже не мав колишнього авторитету.

Але художник продовжував працювати. У 1954 році до нього повернулася увага, йому навіть доручили представляти Францію на бієнале у Венеції. У 1956 році відбулася остання прижиттєва виставка Моріса де Вламінка.

Примітки ред.

  1. ↑ https://www.landrucimetieres.fr/spip/spip.php?article3088
  2. ↑ а б в RKDartists
  3. ↑ Departmental archives of Eure-et-Loir
  4. ↑ Зведений список імен діячів мистецтва — 2021.
  5. ↑ http://www.moma.org/collection/works/37799
  6. ↑ https://www.metmuseum.org/art/collection/search/459170
  7. ↑ Paysage
  8. ↑ https://www.fine-arts-museum.be/nl/de-collectie/artist/de-vlaminck-maurice-1
  9. ↑ https://hedendaagsesieraden.nl/2023/12/24/say-hello-wave-goodbye/#
  10. ↑ Vase bleu, jaune, vert et rouge — 1950.
  11. ↑ https://web.archive.org/web/http://wallachprintsandphotos.nypl.org/catalog/524600
  12. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  13. ↑ artist list of the National Museum of Sweden — 2016.
  14. ↑ datos.bne.es: El portal de datos bibliográficos de la Biblioteca Nacional de España — 2011.
  15. ↑ Clement, Russell T. (1994). Les Fauves: A Sourcebook (English) . Greenwood Publishing Group. с. 341. ISBN 0-313-28333-8.. {{cite book}}: Перевірте значення |isbn=: недійсний символ (довідка)
  16. ↑ а б Melikian, Melikian (11 липня 2008.). "Vlaminck: Expressing mood with color". International Herald Tribune (English) . {{cite news}}: |access-date= вимагає |url= (довідка)
  17. ↑ а б в г Freeman, Judi та ін. (1990). The Fauve Landscape (English) . Abbeville Press. с. 319. ISBN ISBN 1-55859-025-0. {{cite book}}: Перевірте значення |isbn=: недійсний символ (довідка); Явне використання «та ін.» у: |first= (довідка)

Джерела ред.

  • Melikian, Souren. «Vlaminck: Expressing mood with color», International Herald Tribune, 11 July 2008. Retrieved 13 July 2008.
  • Freeman, Judi, et al. The Fauve Landscape, Abbeville Press, 1990. ISBN 1-55859-025-0
  • Clement, Russell T. (1994). Les Fauves: A Sourcebook. Greenwood Publishing Group. ISBN 0-313-28333-8.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Моріс_де_Вламінк&oldid=38914952