Відкрити головне меню

Ю́рій Андрі́йович Моро́зов (рос. Юрий Андреевич Морозов, 13 травня 1934, Синявіно, Мгінський район, Ленінградська область, РРФСР, СРСР — 15 лютого 2005, Санкт-Петербург, Росія) — радянський футболіст і російський футбольний тренер. Заслужений тренер СРСР (1989). Капітан «Адміралтейця» і «Динамо». Фізично сильний, працьовитий, сміливий у єдиноборствах футболіст.

Ф
Юрій Морозов
Особові дані
Повне ім'я Юрій Андрійович Морозов
Народження 13 травня 1934(1934-05-13)
  Синявіно, РРФСР, СРСР
Смерть 15 лютого 2005(2005-02-15) (70 років)
  Санкт-Петербург, Росія
Зріст 183 см
Вага 78 кг
Громадянство СРСР СРСРРосія Росія
Позиція півзахисник
Юнацькі клуби
СРСР ДЮСШ МіськВНО
СРСР ЛОМО (Ленінград)
СРСР Команда ТІ (Ленінград)
Професіональні клуби*
1954 СРСР «Зеніт» (Ленінград) 1 (0)
1955—1956 СРСР ФШМ (Ленінград) ? (?)
1957—1958 СРСР «Зеніт» (Ленінград) 14 (1)
1958—1961 СРСР «Адміралтеєць» 98 (8)
1962—1964 СРСР «Динамо» (Ленінград) 76 (3)
Тренерська діяльність**
1977 СРСР «Спартак» (Москва) тренер
1978—1982 СРСР «Зеніт» (Ленінград)
1983 СРСР «Динамо» (Київ)
1984—1987 СРСР ЦСКА (Москва)
1988 СРСР СРСР
1990 Ірак Ірак
1991 СРСР «Зеніт» (СПб)
1992 ОАЕ «Шарджа»
1994 Кувейт Кувейт тренер
1994 Кувейт Кувейт (ол.)
2000 Росія «Зеніт» (СПб) ст.тренер
2000—2002 Росія «Зеніт» (СПб)
2003 Росія «Петротрест»
Звання, нагороди
Нагороди
Заслужений тренер СРСР
Орден Дружби

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

БіографіяРедагувати

Ігрова кар'єраРедагувати

Народився в 1934 році в селищі Синявіно Мгінського району[1] Ленінградської області. Почав грати в 1948 році в Ленінграді в футбольній школі МіськВНО.

Вчився в Ленінградському технологічному інституті на секретному факультеті — студентам навіть зошити забороняли виносити з аудиторії. Від 19 до 23 років Юрій не міг у складі «Зеніту» виїжджати на збори або на ігри за межі країни. Лише в 1957 році секретність скасували й Морозов став таким же гравцем, як і всі інші. Але витіснити з основного складу Станіслава Завідонова не зумів. Тому з червня 1958 року грав за «Адміралтеєць», який розформували в 1961-му, а його місце віддали «Динамо» (Ленінград), де через три роки Морозов і провів свій останній футбольний матч.

Всього у чемпіонатах СРСР провів 153 матчі і забив 9 голів («Адміралтеєць» — (70, 5); «Динамо» — (68, 3); «Зеніт» — (15, 1)).

У 1960 році грав за другу збірну СРСР.

Тренерська кар'єраРедагувати

Після завершення ігрової кар'єри з 1965 року став тренером школи «Зеніту», згодом — старшим викладачем і доцентом кафедри футболу ГДОІФКа ім. П. Ф. Лесгафта (1970-73) та держтренером Спорткомітету СРСР по Ленінграду — 1976 (з серпня)—1977.

З 1974 по 1976 рік (з перервами) працював помічником К. І. Бєскова і В. В. Лобановського в збірній СРСР. Після нетривалої роботи в тренерському штабі московського «Спартака» на початку 1977 року очолив ленінградське «Динамо», а в середині жовтня 1977 року призначено в. о. головного тренера «Зеніту» (Ленінград). З 1978 по 1982 рік — головний тренер «Зеніту». Під керівництвом Морозова «Зеніт» (Ленінград) став третім призером чемпіонату СРСР 1980 року (вперше у своїй історії).

 
Меморіальна дошка пам'яті Юрія Андрійовича Морозова

У 1983 році очолював київське «Динамо», одночасно допомагаючи Лобановському в збірній СРСР, а з 1984 по 1987 рік — московський ЦСКА. У 1986 році ведений ним ЦСКА виграв турнір першої ліги і вийшов у вищу. Паралельно з 1986 по 1990 рік знову асистував Валерію Лобановському в тренерському штабі збірної СРСР. За участю Морозова збірна СРСР була фіналістом Євро-88, бронзовим призером ОІ-76, виступала на ЧС-86 і ЧС-90.

У 1990 році керував національною збірною Іраку, а в 1991-му — першоліговим «Зенітом».

У 1992 році працював з командою «Шарджа» з ОАЕ, в 1994 році — з національною та олімпійською збірними Кувейту.

З 1995 по 1997 рік — спортивний директор «Зеніту». На початку 2000 року повернувся в «Зеніт» спочатку як старший тренер-консультант, потім в. о. головного тренера (квітень-травень), а в червні втретє був призначений головним тренером команди. За станом здоров'я 5 липня 2002 року був переведений на посаду радника президента клубу. У сезоні 2003 року очолював петербурзький «Петротрест».

У командах Морозова вперше заявили про себе Володимир Клементьєв, Микола Ларіонов, Михайло Бірюков, Юрій Желудков, Юрій Герасимов, Олексій Степанов, Валерій Брошин, Володимир Долгополов, Андрій Аршавін, Олександр Кержаков, Павло Яковенко, Олег Кузнєцов, Дмитро Кузнєцов, Андрій Мох, Андрій Афанасьєв, Володимир Татарчук, Сергій Колотовкін, Ігор Корнєєв, В'ячеслав Малафєєв, Володимир Бистров, Ігор Денисов.

Багаторічний соратник і послідовник Валерія Лобановського. Вчитель Павла Садиріна. Один з найкращих фахівців у радянському футболі щодо організації навчально-тренувального процесу, використання досягнень спортивної науки в підготовці футболістів. Суворий і вимогливий, умів підібрати команду й довагати до високих кондицій молодих футболістів, але вирішення великих турнірних завдань йому не завжди вдавалося.

Пішов з життя 15 лютого 2005 року. Похований на Сестрорецькому кладовищі.

ДосягненняРедагувати

Як тренераРедагувати

У «Зеніті»Редагувати

  • 3 місце в чемпіонаті СРСР 1980 року
  • 3 місце в чемпіонаті Росії 2001 року
  • Фіналіст Кубка Росії 2002 року

У ЦСКАРедагувати

  • 1 місце в першій лізі чемпіонату СРСР 1986 року

Тренерська статистикаРедагувати

Команда Країна З По Результати
І В Н П В %
Зеніт (Ленінград)   1978 1982 195 66 57 72 33,85
Динамо (Київ)   1983 1983 37 14 11 12 37,84
ЦСКА   1984 1987 175 71 47 57 40,57
СРСР   24 березня 1988 18 серпня 1988 4 1 2 1 25,00
Зеніт (СПб)   1991 1991 43 11 14 18 25,58
Зеніт (СПб)   25 квітня 2000[2][3] 5 липня 2002[4] 81 43 20 18 53,09
Петротрест   2003 2003 37 17 10 10 45,95
Всього 572 223 161 188 38,99

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати