Монітори типу «Арканзас» були останнім типом моніторів, (чотири одиниці) замовлених для ВМС США. Це були останні побудовані морські монітори, хоча флоти Великої Британії та Італії будували та використовували кораблі для обстрілів берегових цілей під час Першої світової війни, які теж називалися «моніторами».(Британія використовувала їх також під час Другої світової війни).

Монітори типу «Арканзас»
Останній з чотирьох моніторів типу «Арканзас» «Вайомінг», фотографія 1919 року, коли корабель перейменували на «Шєен»
Служба
Тип/клас Монітор
Держава прапора
Спущено на воду 4
Введено в експлуатацію 4
Виведений зі складу флоту 4
Ідентифікація
Параметри
Тоннаж 3 277 тонн (стандартна)
3 410 тонн (повна)
Довжина 77,75 м
Ширина 15 м
Осадка 3,81 м
Бронювання пояс — 130—280 мм
барбети — 230—280 мм
башта — 230—250 мм
палуба — 38 мм
рубка — 200 мм
Технічні дані
Рухова установка 2 вертикальні парові машини
Гвинти 2
Швидкість 12 вузлів
Екіпаж 13 офіцерів
209 матросів
Озброєння
Артилерія 2 x 305-мм гармати «12»/40"
4 x 102-Мм гармати «4»/40"
3 x 57-мм гармати Гочкісса «QF 6»
4 x 37-мм гармати «QF 1»

Конструкція ред.

Спроєктовані як однобаштові монітори, на ці кораблі встановили найсучасніші важкі гармати ВМС США на той час, коли вони були побудовані, 12-дюймові / 40 каліберні (довжина ствола у калібрах). Під час Першої світової війни монітори типу «Арканзас» не використовувались у битвах, а натомість служили плавучими базами підводних човнів. Александр Браун, дописуючи до Товариства корабелів та морських інженерів історичні операції, зазначив у проникливому коментарі, що: «Монітори знайшли своє останнє застосування як плавучі бази субмарин під час Першої світової війни, для чого їх низький надводний борт був чудово пристосований. Важливо відзначити, що ця скромна функція призначалася для обслуговування нового типу суден, який логічно замінив їх у тій ролі, для якої монітори були задумані — поєднання потужної ударної сили із здатністю діяти приховано, являючи при цьому невелику ціль для ураження».

Вони мали водотоннажність 3 277 тон, загальну довжину 77,75 метрів, мідель 15,27 метрів та осадку 3,81 метр. Їх екіпаж складався з 13 офіцерів та 209 інших чинів.

Монітори типу «Арканзас» мали два вертикальних двигуни потрійного розширення, що приводили в рух два лопатеві гвинти з енергії пари, згенерованої чотирма паровими котлами. Двигуни цих кораблів проєктувалися з потужністю 1800 Кіловат та мали забезпечувати максимальну швидкість 12,5 вузлів (23,3 км/год), проте на морських випробуваннях лише «Невада» дав максимальну швидкість понад проектну, решта кораблів мала нижчу за проєктну.[1]

Кораблі були озброєні двома гарматами головного калібру 12 дюймів Mark 3, або Mark 4, у башті.[2] Допоміжне озброєння складась з чотирьох 100 міліметрових / 50 каліберних гармат Mark 7 разом із трьома шестифунтовими (57 міліметровими) гарматами. Основний броньований пояс мав товщину 11 дюймів (280 міліметрів) у центрі корабля та тоншав до до 5 дюймів кінцях. Башта мала броню товщиною від 10 до 9 дюймів, а барбети від 11 до 9. Броньована палуба мала товщину 38 мм.

Представники ред.

Корабель Виготовлювач Закладено Спущено У строю Статус
«Арканзас»
«Arkansas»
«Newport News Shipbuilding», Ньюпорт-Ньюс 14 листопада 1899 року 10 листопада 1900 року 28 жовтня 1908 року Зданий на злам 26 січня 1922 року
«Невада»
«Nevada»
«Bath Iron Works», Бат (Мен) 17 квітня 1899 року 24 листопада 1900 року 5 травня 1903 року Зданий на злам 26 січня 1922 року
«Флорида»
«Florida»
«Crescent Shipyard», Елізабет (Нью-Джерсі) 23 січня 1899 року 30 листопада 1901 року 18 червня 1903 року Зданий на злам 25 січня 1922 року
«Вайомінг»
«Wyoming»
«Union Iron Works», Сан-Франциско 11 квітня 1899 року 8 вересня 1900 року 8 грудня 1902 року Зданий на злам 20 квітня 1939 року

Посилання ред.

  1. Friedman, Norman. U.S. Battleships: An Illustrated Design History (англійська). с. 452. 
  2. DiGiulian, Tony (2020). 12"/40 (30.5 cm) Mark 3 and Mark 4. NavWeaps Naval Weapons, Naval Technology and Naval Reunions (англійська). Архів оригіналу за 14 липня 2020. Процитовано 14.07.2020. 

Література ред.

  • Friedman, Norman (1985). U.S. Battleships: An Illustrated Design History. Annapolis, Maryland: Naval Institute Press. ISBN 978-1-59114-247-8.