Відкрити головне меню
Монастирський вілайєт

Late Ottoman Flag 1844-1922.png

Прапор

Monastir Vilayet, Ottoman Empire (1900).png

Монастирський вілайєт (осман. ولايت مناستر) — вілайєт Османської імперії, що розташовувався у центральні та південній частині Балканського півострова. Утворений 1867 року замість Монастирського еялету. Припинив своє існування за результатами Першої балканської війни у 1913 році.

ІсторіяРедагувати

У 1867 році в рамках реформи Танзімату еялет Монастир було перетворено на Монастирський вілайєт. Разом з Дунайським та Боснійським вілайєтами забезпечував османське панування на Балканах. Втім, протяжність меж цього вілайєту не сприяла вправному керуванню, особливо з військової точки зору. Тому 1871 року від нього відділено вілайєти Ішкодра і Прізрен, в результаті у 1877 році фактично припинив існування. Втім, у 1879 році Монастирський вілайєт відновлено, але у значно менших кордонах.

У 1880—1881 роках південні та західні частини вілайєту були охопленні виступом албанської Прізренської ліги, що намагалася об'єднати усі землі, що були населення албанцями. Втім, військам вдалося придушити цей виступ. У 1908 році став центром Молодотурецької революції. У 1911 році сюди переправлено 2-у армію османської імперії.

У 1912 році землі цього вілайєту стали місцем битв часів Першої балканської війни. В результаті поразок від сербської та грецької армій, територія вілайєту Монастир було розділено між Сербським королівством, королівством Греція та Князівством Албанія.

Структура та адміністраціяРедагувати

У 1867—1871 роках вілайєт складався з 4 санджаків: Монастир, Прізрен, Дебре, Шкодер.

У 1879—1912 роках складався з 5 санджаків:

ВаліРедагувати

  • Алі Саїб Паша Гюрчу (1874—1875)
  • Мехмед Рефат Паша Байтар (1875)
  • Мехмед Редіф Паша Бурсала, (1875)
  • Алі Саїб Паша Гюрчу (1875—1876)
  • Ібрагім Дервіш Паша (1876)
  • Абді Черкез Паша (1876—1877)
  • розділено
  • Ахмед Мухтар Паша Катерддіоглу (1879—1880)
  • Ахмед Аюб Паша (1880—1884)
  • Алі Кемалі Паша Солемезоглу (1884—1887)
  • Халіл Ріфат Паша (1887—1889)
  • Ахмед Аюб Паша (1889)
  • Мехмед Фаїк Паша Сєлникли (1889—1895)
  • Абдулкерим Паша Бурсала (1895—1901)
  • Хасан Едіп Паша (1901—1903)
  • Алі Раза Паша (1903)
  • Ебукекір Хашим-бей (1903—1906)
  • Ахмед Рашид-бей (1906—1907)
  • Хафез Паша (1907—1908)
  • Гусейн Фахрі Паша (1908—1909)
  • Халіл-бей (1909—1910)
  • Мехмед Рашид Паша Мектубізаде (1910—1912)
  • Алі Муніф-бей (1912)
  • Бехджет Юсуф (1912)

НаселенняРедагувати

Відповідно до досліджень сучасників у 1890-х роках в вілайєті мешкало 803,340 осіб. З них 216961 були албанцями (35,525 осіб були християнами), 108023 — греками, 186,656 — болгарами, 93,694 — сербами, 78,867 — турками, 53227 — арумунами, 11542 — помаками, 5270 — жидами. Політика асиміляції та ісламізації у поєднані з опором християн призвела до того, що у 1912 році албанців-мусульман було 219 тис. осіб, болгар — 331 тис., аруманів — 65,5 тис., греків — 62 тис., помаків — 24 тис., турків — 11,5 тис.

Після поразки у Першій балканській війни у 1913 році значна частина мусульман пересилилася до малоазійських вілайєтів Османської імперії, частина — до князівства Албанія.

ДжерелаРедагувати

  • Chisholm, Hugh, ed. (1911). «Macedonia». Encyclopædia Britannica (11th ed.). Cambridge University Press.
  • Birken, Andreas (1976). Die Provinzen des Osmanischen Reiches. Beihefte zum Tübinger Atlas des Vorderen Orients. 13. Reichert. pp. 71–72. ISBN 9783920153568.
  • Vakalopoulos, Kostandinos A. Modern History of Macedonia (1830—1912), Thessaloniki, 1988, p. 75.
  • Kuneralp, Sinan: Son Dönem Osmanlı Erkân ve Ricali (1839—1922). Prosopoprafik Rehber. 2nd ed. Istanbul: Isis, 2003