Відкрити головне меню

Монастирча́ни — село Богородчанського району Івано-Франківської області, на Бойківщині, центр сільської ради.

село Монастирчани
[[Зображення:
Прапор Монастирчан.png
|140x120px]]
Прапор
Країна Україна Україна
Область Івано-Франківська область
Район/міськрада Богородчанський район
Рада/громада Монастирчанська сільська рада
Код КОАТУУ 2620486401
Основні дані
Засноване 1378
Населення 1548
Площа 30 км²
Густота населення 51,6 осіб/км²
Поштовий індекс 77752
Телефонний код +380 34271
Географічні дані
Географічні координати 48°42′52″ пн. ш. 24°27′26″ сх. д. / 48.71444° пн. ш. 24.45722° сх. д. / 48.71444; 24.45722Координати: 48°42′52″ пн. ш. 24°27′26″ сх. д. / 48.71444° пн. ш. 24.45722° сх. д. / 48.71444; 24.45722
Середня висота
над рівнем моря
396,3 м
Водойми Бистриця Солотвинська, Манявка
Відстань до
обласного центру
46 км
Відстань до
районного центру
21 км
Найближча залізнична станція Надвірна
Відстань до
залізничної станції
16 км
Місцева влада
Адреса ради 77752, Івано-Франківська область, Богородчанський район, с. Монастирчани, вул. Шевченка, 2, тел. 42-2-29
Карта
Монастирчани. Карта розташування: Україна
Монастирчани
Монастирчани
Монастирчани. Карта розташування: Івано-Франківська область
Монастирчани
Монастирчани
Мапа

Зміст

РозташуванняРедагувати

Розміщуються в північно-східній частині Богородчанського району, яка лежить в межах Бистрицької улоговини, в Передкарпатті. Монастирчани лежать за 46 км від обласного центра Івано-Франківська. На північному сході, за 21 км від села, знаходиться районний центр Богородчани. На захід від Монастирчан лежить Солотвин (3 км), на північний схід — Жураки (2 км), на схід — Старуня(2 км), на південь — Бабче, на південний захід — Маркова.

Через Монастирчани проходить дорога місцевого значення, яка сполучає село з автомагістраллю Солотвин — Івано-Франківськ. Найближча до села залізнична станція — Надвірна (16 км). Монастирчани належать до мережі Солотвинської АТС. Через Монастирчани проходять гілки локальних газогонів, конденсатопровід «Битків — Долина» та нафтогін «Жулин — Надвірна». На території села періодично діють бурові вишки для пошуків природного газу та нафти.

У селі діє навчально-виховний комплекс, будинок «Просвіта», фельдшерсько-акушерський пункт, поштове відділення, чотири приватні крамниці.

НаселенняРедагувати

На 1995 рік в Монастирчанах проживав 1201 мешканець, з них 301 греко-католик і 900 — православні. На 2000 рік кількість населення зросла до 1551 чоловік, конфесійне співвідношення істотних змін не зазнало. У культурному відношенні населення Монастирчан належить до бойківської історико-етнографічної групи.

НазваРедагувати

Назва «Монастирчани» походить, імовірно, від мешканців поселення, яке виникло неподалік від монастиря, заснованого в давньоруський період і пізніше спаленого монголами.

ІсторіяРедагувати

Археологічні знахідки (крем'яні знаряддя праці) на теренах Монастирчан відносяться ще до межі мезоліту — неоліту (VI—V тис. до н. е.).

Перша письмова згадка про село датується 1378 роком.

Згадується 1 травня 1447 року в книгах галицького суду[1].

Близько 1498 року шляхтич Ян Анджей Бучацький отримав село у власність від короля Яна І Ольбрахта за військові заслуги. Потім село було королівщиною. У податковому реєстрі 1515 року в селі документується піп (отже, уже тоді була церква), млин і 12 ланів (близько 300 га) оброблюваної землі[2]. На Галицькому сеймику 12 травня 1654 р. було вирішено, що посли від Галицької землі на сейм до Варшави повинні домагатись його передачі у дідичне володіння брацлавському воєводі Пйотру Потоцькому.[3]

Жителі Монастирчан брали активну участь у визвольній війні проти польського панування (1648—1659 рр.), в опришківському русі, з ХХ ст. — у визвольних змаганнях (УСС, ОУН-УПА). Через село в час світових воєн двічі проходила лінія фронту.

КліматРедагувати

Як вся Богородчанщина, Монастирчани належать до Карпатського агрокліматичного району вертикальної кліматичної зональності. Пересічна температура січня тут складає −5 °C, липня — +18 °C. На рік в Монастирчанах випадає приблизно 700—800 мм опадів.

Ґрунтовий покрив Монастирчан переважно такий самий, як і на інших територіях Бистрицької улоговини — дерново-підзолисті оглеєні ґрунти.

Висота території села над рівнем моря — 396,3 м.

ПриродаРедагувати

Північно-західною частиною села протікає річка Би́стриця Соло́твинська (з південного заходу — від Соло́твина, на північний схід — до Журак), яка належить до басейну Дністра. У межах Монастирчан вона зливається зі своєю притокою — річкою Маня́вкою. Манявка, що пливе з південного заходу на північний схід, вливається в Бистрицю від її правого берега. Приблизно в цьому ж місці з Бистрицею і Манявкою зливається ще й невеликий потік Млині́вка, що живиться від підземних вод.

У межах Монастирчан лежать два ліси: хвойний — урочище Си́гла (на північному заході), та мішаний — урочище Погорі́лець (на південному сході). Для Сигли основними породами дерев є смерека, дуб, явір тощо, для Погорільця характерні дуб, бук, граб, береза тощо У лісах багато ягід (малина, ожина, суниці, чорниці), грибів (білі, підберезники, козарі, маслюки, сироїжки, лисички, опеньки і т. д.). Тваринний світ представлений дикими свинями, чорною білкою, козулею, зайцем, їжаком тощо. З птахів переважають чаплі (кані), лелеки (звичайний і рідкісний чорний), дикі качки, горобці, галки, ворони, круки, сороки, сойки і багато інших.

Відомі людиРедагувати

Юліан Целевич — видатний український історик, голова Наукового Товариства ім. Т. Г. Шевченка у Львові, автор праці «Історія Скита Манявського». Протягом 1870 року деякий час проживав у Монастирчанах.

Володимир Суслик (15 лютого 1980 — 12 лютого 2015) — воїн 79-тої Миколаївської аеромобільної бригади. Служив у розвідувальному батальйоні, у складі якого 4 місяці захищав Донецький аеропорт. Він був одним з останніх «кіборгів», які залишали летовище. Загинув у Дебальцевому. На стіні школи встановлена меморіальна дошка[4].

ПриміткиРедагувати

  1. Akta grodzkie i ziemskie, T.12, s.159, № 1809 (лат.)
  2. Zródla dziejowe. Tom XVIII. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. Cz. I. Ziemie ruskie. Ruś Czerwona. s. 170 — Warszawa: Sklad główny u Gerberta I Wolfa, 1902. — 252 s.
  3. M.Nagielski. Potocki Piotr h. Pilawa (zm. 1657) / Polski Słownik Biograficzny.— Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź, 1984.— t. XXVIII/1, zeszyt 116.— 178 s.— S. 122. (пол.)
  4. Відбулося відкриття пам'ятної дошки загиблому учаснику АТО Володимиру Суслику

ПосиланняРедагувати

  • Ґеник В. Нарис історії та культури Монастирчан.— Івано-Франківськ — Снятин, 2005. — 140 с.