Монастирські жестові мови

Монастирські жестові мови вперше зафіксовані в Х столітті, і з того часу використовувалися у християнських споглядальних монастирях. Сьогодні продовжують використовуватися в бенедиктинських, траппістських та цистерціанських монастирях. При цьому в окремих орденах використовуються різні мови.

Монастирські жестові мови
Поширена в Європа, США
Класифікація Мова жестів
Офіційний статус
Державна немає
Офіційна немає
Коди мови
ISO 639-3 mzg[1]

ОсобливостіРедагувати

У чернечому середовищі жестові мови є основним засобом спілкування, але при цьому їхня граматика рудиментарна, а кількість жестів вкрай обмежена (деякі жести залишаються незмінними впродовж століть). Хоча ченці практично не користуються звуковою мовою, в однонаціональних монастирях вона робить значний вплив на мову жестів. Так, серед цистерціанців США для позначення прийменників for 'для' і to 'до' використовуються знаки для схожі співзвучних числівників four 'чотири' і two 'два'[2].

ДіалектиРедагувати

  • бенедиктинський діалект
    • клюнійський варіант
  • англо-саксонська монастирська мова жестів (мертва)
  • августинська діалект (мертва)
    • дублінський варіант (мертва)
    • ранньокатедральний варіант (мертва)
    • паризький варіант (мертва)
  • цистерціанський діалект
  • траппістський діалект

ПриміткиРедагувати