Відкрити головне меню

Мовна шизофренія

послідовна культурна політика, яка передбачає постійне змішування української та російської мови

Мо́вна шизофрені́я,[1] лі́нгвошизофренія[1] або мо́вне роздво́єння[2] (англ. Linguistic schizophrenia, ісп. esquizofrenia lingüística) — критичний соціолінгвістичний термін, що вживається для означення послідовної культурної політики, яка передбачає постійне змішування двох мов, що призводить до поступового витіснення однієї з них. Термін вперше вжито 1977 року індійським лінгвістом Бражем Качру[en] у його праці «Linguistic Schizophrenia and Language Census: A Note on the Indian Situation» (1977) для опису одночасного використання англійської та гінді (та інших індійських мов).

У контексті України мовна шизофренія позначає послідовну культурну політику, яка передбачає постійне змішування української та російської мов, в першу чергу, на телебаченні та радіо[3]. Мовна шизофренія є одним із проявів неоколоніалізму, культурного та мовного імперіалізму з боку Російської Федерації в рамках політики руского міра, і на думку мовознавців призводить до поступового витіснення української мови з усіх сфер вжитку й заміненням її спочатку суржиком, а згодом і російською.

Вважається, що термін у контексті України та української мови уперше вжив у 2006 році український науковець та журналіст Роман Горбик,[4] але широкого поширення в Україні термін не отримав аж до 2015 року та публікації книжки мовознавця та викладача української мови Колумбійського університету Юрія Шевчука «Мовна шизофренія. Quo vadis, Україно?».[5][6][7][8][9]

Зміст

Ґенеза термінаРедагувати

В Україні часто помилково вважається що мовна шизофренія є виключно оригінальним українським феноменом, відсутнім в інших країнах Заходу, зокрема саме таку тезу озвучив мовознавець Юрій Шевчук у своїй однойменній книзі 2015 року, де він заявив що «лінґвошизофренія — це оригінально український феномен, відсутній в інших країнах Заходу як мовна політика і культурний стандарт. На відміну від двомовності, або білінґвізму, лінґвошизофренія маловідома і, за малими винятками, не описана в західній соціолінґвістиці. Лінґвошизофренія призводить до поступового витіснення української мови з усіх сфер вжитку й заміною її російською»[10].

Насправді, хоча феномен мовної шизофренії, як феномен одночасного використання російської та української мови що поступово призводить до повного витіснення останньої, і є унікальним для України, він не є унікальним загалом, оскільки концепція мовної шизофренії була вперше озвучена ще 1977 року індійським лінгвістом Бражем Качру[en] у його праці «Linguistic Schizophrenia and Language Census: A Note on the Indian Situation» (1977) для опису одночасного використання англійської та гінді (та інших індійських мов).

Використання терміна в інших країнахРедагувати

Використання терміна в УкраїніРедагувати

Історія появи терміна в українському інформпросторіРедагувати

Термін «мовна шизофренія» набув широкого вжитку в Україні у 2015 році, після публікації книжки мовознавця Юрія Шевчука «Мовна шизофренія. Quo vadis, Україно?»[11][12]. Зокрема, термін «мовна шизофренія» почали часто вживати для опису постійного змішування української та російської на українських телеканалах та в радіоетері.[13][14][15][16]

Довгий час Шевчуку також приписували й першовикористання терміна в українському контексті та найраніші задокументовані згадки вживання ним терміна «мовна шизофренія» датуються лише наприкінці травня 2012 року, коли він вперше публічно вжив його під час його відкритої лекції «Русифікація в Україні. Традиції та інновації» у межах проекту «Новітні тенденції: суспільство, політика, культура» організованого Книгарнею Є та згодом в тому ж році вжив цей термін у своїх інтерв'ю часопису Український тиждень,[17] на телепрограмі «Вечір з Миколою Княжицьким на TVi» тощо.[18][19] Принагідно, що у тому ж році, за декілька місяців до Шевчука у лютому 2012 року термін вжив також і український журналіст Олексій Мазур у своїй статті для часопису Телекритика.[20]

Пізніше з'ясувалося, що вперше термін «мовна шизофренія» в українському контексті вжив український журналіст Роман Горбик ще у 2006 році коли у своїй рецензії на фільм Прорвемось (2006) для часопису Телекритика він назвав стрічку «областю нероздільного панування мовної шизофренії.»[4]

Ще до Горбика, у 2000 році схожий термін застосував мовознавець Олександр Шумілов, який у своїй статті для часопису Сучасність назвав суржик «мовно-комунікативним виявом національної шизофренії».[21][22]

Вжиток терміна в українському контекстіРедагувати

Використання для опису ситуації на українському ТБ/радіоРедагувати

Вислів «мовна шизофренія» доволі влучно окреслив занепокоєність свідомої частини української культурної еліти недостатньою відпорністю широких мас до нав'язуваної російської культурної домінації у ЗМІ, навіть в умовах, коли споживачі двомовного культурного продукту усвідомлюють ворожість російської пропаганди. Довільне змішування української та російської мов загалом сприймається як маніпулятивна технологія. На підставі цитованості виразу «мовна шизофренія» в наукових публікаціях можна казати про його вживаність у якості маркера реально існуючого явища, специфічного для постгеноцидних постколоніальних умов України. [23][24][25]

Використання в українських постколоніальних студіяхРедагувати

У своїй праці під назвою «Актуальність дослідження консолідаційних процесів українства постколоніальної доби» професор Ірина Грабовська зазначає що одним з найяскравіших прикладів постколоніального синдрому в сучасній Україні є ситуація з українською мовою, а саме поширення практики мовної шизофренії.[26]

Критика терміна в УкраїніРедагувати

Мовознавець і поет Лесь Белей після лекції Юрія Шевчука у червні 2015 року в Національному університеті «Києво-Могилянська академія» оприлюднив критичний огляд праці «Мовна шизофренія Quo vadis, Україно?». Дефініцію «мовна шизофренія», яку Шевчук обрав для опису ситуації в Україні, Белей схарактеризував як «емоційну та пейоративну метафору», що до того ж містить у собі суперечність — послідовність не може бути рисою шизофренії. На його думку, в Україні відсутня послідовна мовна політика, а медіа-простір є хаотичним ринком, що керується не настановами зверху, а мотивами зиску. Паралельне вживання двох мов Белей оцінив як етап поступової дерусифікації, оскільки «там, де раніше вживалася б тільки російська, сьогодні вживаються дві мови». Заперечуючи оригінально українську природу феномену, він навів приклад Чехословаччини, де також відбувався паралельний вжиток двох мов. Белей також критично поставився до тез Шевчука щодо визначальності мови для українського націєтворення та політики культивації сакральності мови у країнах Заходу, наводячи приклад Ірландії, що не зважаючи на переважну англомовність, «має викристалізувану ірландську самосвідомість».[27]

У відповідь на критику Белея, мовознавець і соціолінгвіст Лариса Масенко опублікувала статтю, в якій стала на бік Юрія Шевчука й звинуватила в некомпетентності самого Белея[28].

Див. такожРедагувати

Додаткова літератураРедагувати

ДжерелаРедагувати

  1. а б Л. В. Зіневич, В. В. Красавіна. «Інноваційний Бум» у Сучасному Українському Суспільно-Політичному Дискурсі Язык и социум: материалы Х Междунар. науч. конф., Минск, 15 — 17 октября 2015 г. / редкол.: И. С. Ровдо (пред.) [и др.] ; под общ. ред. Л. Ф. Гербик. — Минск: Колорград, 2016. С. 28-32
  2. на М1 — конвеєр мовної шизофренії — Корреспондент, 3 березня 2013
  3. С. Й. Хомінський. Чи можна любити Україну російською мовою?. Дніпро: журнал «Український смисл» № 1 (2016); Центр історії та розвитку української мови Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара. ISSN 2312-4437
  4. а б Роман Горбик (10 березня 2006). Прорвались. Куди?. Телекритика. Архів оригіналу за 22 червень 2006. Процитовано 7 жовтень 2017. 
  5. Експерт: Україні властива «мовна шизофренія» — Український тиждень, 29 травня 2012
  6. Двомовність як хвороба — Zaxid.net, 3 липня 2015
  7. Юрій Шевчук: Мовна шизофренія — Zbruc, 14 липня 2015
  8. Юрій Шевчук: Мовна шизофренія — нова, потужна форма русифікації — ZIK, 8 липня 2015
  9. Лінгвоцид і мовна шизофренія — Zbruc, 17.08.2016
  10. Російськомовними патріотами маніпулюють — викладач Колумбійського університету — Радіо свобода, 08.06.2015
  11. На Прикарпатті вийде книжка Юрія Шевчука «Мовна шизофренія. Quo vadis, Україно?» — Курс, 28 серпня, 2015
  12. Юрій Шевчук. Мовна шизофренія. Quo vadis, Україно? — Видавництво Discursus, 2015
  13. Димніч Н. Д. Двомовність телебачення України як наслідок системної мовної агресії Росії / Н. Д. Димніч // Прикарпатський вісник НТШ. Слово. — 2015. — № 2. — С. 462—471. Архів оригіналу за 7 жовтень 2017. Процитовано 7 жовтень 2017. 
  14. Парасковія Дворянин. «Новини на регіональному телебаченні: українськоцентрична парадигма». — Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук із соціальних комунікацій за спеціальністю 27.00.04 — теорія та історія журналістики. Львів, 2016, 214 стор.: 77-78
  15. Роман Кісь. Як зупинити розукраїнювання України?: студія Романа Кіся з глосарієм ключових термінів та філософською розвідкою зі загальної теорії смислу. Львів: Афіша, 2012. ISBN 9789663251790 (серія Проблеми деколонізації Бєларусі та України, том 1)
  16. Лариса Масенко. Інтернаціоналізм плюс русифікація: телевізійні стратегії приниження української мови // Валч: Часопис «Рідна мова». № 19 за 2013 рік. стор 5-9. [передрук в часописі «Універсум» № 3-4 (233—234) за 2013 рік, стор. 16-18]
  17. Коли мова має значення  — Український тиждень, 5 червня 2012
  18. «Лінгвістична шизофренія» — День, 8 червня 2012
  19. Уривок з програми «Вечір з Миколою Книжним на TVi» // Youtube, 24 жовтня 2012
  20. «Hello show»: повна «хeллoуйня» + ведучі Даша і Денис 50 років по тому (фото) — Телекритика, 1 лютого 2012 копія статті
  21. Олександр Шумилов. [Мова, суржик, «язык»: єдність та боротьба протилежностей на межі тисячоліть] // Сучасність. 2000. № 10. стор. 110—124
  22. Леся Ставицька. Кровозмісне дитя двомовності // Часопис "Критика". Част. 10 за жовтень 2001 року. Стор. 20—24, копія повної версії статті
  23. Рябчук М. Яка двомовність нам потрібна? [Електронний ресурс / Рябчук Микола // Українська правда. — 2009. — 15 січн.]
  24. Димніч Н. Д. Двомовність телебачення України як наслідок системної мовної агресії Росії //Журналістика. Прикарпатський вісник НТШ. Слово. — 2015. — № 2(30). — С. 462—471.
  25. Ірина Грабовська. Актуальність дослідження консолідаційних процесів українства постколоніальної доби//Українознавчий альманах. Випуск 19. - C. 16-21.
  26. Ірина Грабовська. Актуальність дослідження консолідаційних процесів українства постколоніальної доби // Українознавчий альманах, Том 19, № 1 (2016)
  27. Лесь Белей. Українське мовне питання по-заокеанськи — Insider, 21 вересня 2015
  28. Лариса Масенко. Мовознавча солідарність по-українськи — Портал мовної політики, 24 вересня 2015

ПосиланняРедагувати