Многочлени Бернуллі
У математиці, Многочлени Бернуллі — многочлени, названі на честь Якоба Бернуллі, що виникають при вивченні багатьох спеціальних функцій, зокрема ζ-функції Рімана і ζ-функції Гурвіца, також є окремим випадком послідовності Аппеля. На відміну від ортогональних многочленів, многочлени Бернуллі визначні тим, що число коренів в інтервалі не збільшується із зростанням степеня многочлена. При необмеженому збільшенні степеня, многочлени Бернуллі наближаються до тригонометричних функцій.
Подібний набір многочленів, заснований на твірній функції, називають сімейством многочленів Ейлера.
Визначення
ред.Многочлени Бернуллі можна визначити різними способами. Вибір визначення залежить від зручності в тому або іншому випадку.
Явна формула
ред.- , де — біноміальні коефіцієнти, — числа Бернуллі.
Або
Генератриса
ред.Генератриса для многочленів Бернуллі рівна:
Генератриса для многочленів Ейлера рівна:
Представлення диференціальним оператором
ред.Визначення за допомогою інтегрального оператора
ред.Многочлени Бернуллі є єдиними многочленами, що задовольняють рівняння
Інтегральний оператор
для многочленів f, приймає ті ж значення, що й
Явний вигляд для найменших степенів
ред.Многочленами Бернуллі для найменших степенів є:
Властивості
ред.Значення в нулі
ред.Значення многочленів Бернуллі при рівні відповідним числам Бернуллі:
- .
Диференціювання і інтегрування
ред.- .
Невизначені інтеграли:
Визначені інтеграли:
Множення аргументу
ред.- .
Сума аргументу
ред.Симетрія
ред.Ряд Фур'є
ред.Ряди Фур'є для многочленів Бернуллі є також рядами Діріхле:
Цей розклад справедливий коли 0 ≤ x ≤ 1 для n ≥ 2 і у випадку 0 < x < 1 для n = 1.
Обертання
ред.Посилання
ред.- Kurtulan, Ali Burak "Bernoulli Polynomials and Their Applications"[недоступне посилання з липня 2019]
Література
ред.- Григорій Михайлович Фіхтенгольц. Курс диференціального та інтегрального числення. — 2024. — 2403 с.(укр.)
- Milton Abramowitz and Irene A. Stegun, eds. Handbook of Mathematical Functions with Formulas, Graphs, and Mathematical Tables, (1972) Dover, New York.
- Apostol, Tom M. (1976), Introduction to analytic number theory, Undergraduate Texts in Mathematics, New York-Heidelberg: Springer-Verlag, ISBN 978-0-387-90163-3
- Hugh L. Montgomery; Robert C. Vaughan (2007). Multiplicative number theory I. Classical theory. Cambridge tracts in advanced mathematics. 97. Cambridge: Cambridge Univ. Press. pp. 495–519. ISBN 0-521-84903-9.
Це незавершена стаття з математики. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |