Михайлівський провулок (Київ)

провулок у Шевченківському районі Києва

Миха́йлівський прову́лок — провулок в Шевченківському районі міста Києва, місцевість Старий Київ. Пролягає від Михайлівської вулиці до провулку Тараса Шевченка.

Михайлівський провулок
Київ
Провулок Михайлівський (Київ).JPG
Вигляд Михайлівського провулку з вулиці Ірининської
Місцевість Старий Київ
Район Шевченківський
Назва на честь Михайлівський Золотоверхий монастир
Колишні назви
Прорізний провулок
Загальні відомості
Протяжність 370 м
Координати початку 50°27′13″ пн. ш. 30°31′17″ сх. д. / 50.453667° пн. ш. 30.521500° сх. д. / 50.453667; 30.521500Координати: 50°27′13″ пн. ш. 30°31′17″ сх. д. / 50.453667° пн. ш. 30.521500° сх. д. / 50.453667; 30.521500
Координати кінця 50°27′04″ пн. ш. 30°31′04″ сх. д. / 50.451361° пн. ш. 30.517972° сх. д. / 50.451361; 30.517972
Поштові індекси 01001
Транспорт
Найближчі станції метро Kiev Metro Second Line logo.svg Майдан Незалежності
Покриття асфальт
Зовнішні посилання
Код у реєстрі 11062
У проєкті OpenStreetMap r370270
На карті Вулиця Мала Житомирська.jpg
На карті населеного пункту
Мапа
CMNS: Михайлівський провулок на Вікісховищі

Прилучаються вулиці Мала Житомирська, Алли Тарасової, Софіївська і сходи до Ірининської вулиці.

ІсторіяРедагувати

Провулок відомий з 30-х років XIX століття під неофіційною назвою Прорізний — він був прокладений у рамках реконструкції Старокиївської частини Києва у 1830-х роках.

Назву Михайлівський провулок отримав у 1850-60-ті роки (станом на 1869 рік назва вже існувала[1]), на честь Михайлівського Золотоверхого монастиря.

З 1938 року — завулок Варлена[2], на честь французького революціонера Ежена Варлена[ru].

Сучасну назву відновлено у 1944 році[3].

До 1962 року до складу провулку входила також вулиця Паторжинського[4].

Особливістю провулку є його тупикове завершення — траса провулку впирається у споруджену в 1950-х роках підпірну стіну зі сходами, що ведуть до вулиць Паторжинського та Ірининської.

ЗабудоваРедагувати

Забудова провулку відноситься до періоду кінця XIX — початку XX століття. Стилі будинків характерні для тих часів: цегляний, модерн, історизм.

Пам'ятки архітектуриРедагувати

  • № 3/16 — садиба початку XX століття. Складається з двох житлових будинків, один з яких зведений у 1903 році у стилі історизм, другий — у стилі раціонального модерну у 1910-1913 роках
  • № 4 — житловий будинок працівників Народних комісаріатів радянського господарства УРСР. Зведений у 19341935 роках у стилі конструктивізм.
  • № 9-А та 9-Б — садиба, зведена у 1914 році архітектором В. Риковим. Складається із двох житлових будинків у стилі модерн.
  • будинок № 12 — житловий будинок, зведений у 1900 році у стилі неоренессанс.
  • будинок № 14 — житловий будинок, зведений у 1889 році у цегляному стилі архітектором В. Ніколаєвим.
  • будинок № 17 — житловий будинок, зведений наприкінці XIX — на початку XX століття архітектором В. Ніколаєвим. Стиль — історизм з елементами неоренессансу.
  • будинок № 19/18 — житловий будинок, зведений у 18871888 роках у цегляному стилі архітекторами В. Ніколаєвим та О. Кривошеєвим.
  • будинок № 20 — житловий будинок, зведений у 1879 році у цегляному стилі архітектором В. Ніколаєвим.
  • будинок № 24/9 — прибутковий будинок, зведений у цегляному стилі (19031904 роки).

Видатні особи, пов'язані з Михайлівським провулкомРедагувати

Історико-культурне значення провулка пов'язане з проживанням у ньому відомих діячів науки, культури, мистецтва.

У будинках садиби № 9-А і № 9-Б мешкали голова Ради міністрів УРСР Н. Кальченко (19431952), скульптор і народний художник УРСР Г. Кальченко (19441975), двічі Герой Радянського Союзу генерал-полковник А. Кравченко (1946), фізик, академік АН УРСР В. Лашкарьов (1920-ті роки), композитор, народний артист СРСР Г. Майборода (19661983), актриса К. Осмяловська (19881997), вчений у галузі лісництва Д. Товстоліс (1920-ті1930-ті роки), громадсько-політичний діяч М. Шраг (19171918).

У будинку № 12 проживав історик-фольклорист П. Глядківський (1920-ті1930-ті роки), дослідниця української наукової мови К. Кондратьєва (1920-ті роки — 1960), художниця і педагог О. Троїцька-Гусєва (19001904).

Будинок № 14 належав начальнику Третього відділення Київської казенної палати Луці Яковичу Рудченку, у якого у 19021912 роках часто зупинявся його брат Панас Якович Рудченко — письменник Панас Мирний.

У будинку № 20 жив архітектор О. Кривошеєв.

У № 28 (втрачено) мешкали архітектор М. Бобрусов, видавець В. Кульженко, лікар, завідувач кафедри Київського університету І. Титов. У будинках № 25 та № 30 (втрачено) жив фольклорист, академік ВУАН А. Лобода, у будинку № 30 — музикознавець та літературознавець Д. Ревуцький, у будинку № 27 (втрачено) — піаніст, композитор, професор консерваторії Г. Ходоровський.

ПриміткиРедагувати

  1. Часть оффиціальная [ О наименованіи нѣкоторыхъ улицъ и площадей въ Кіевѣ ] // Кіевлянинъ. — 1869. — № 95. — 14 августа. — С. 1–2. (рос. дореф.) Архівовано з першоджерела 15 березня 2013.
  2. Постанова президії Київської міської Ради робітничих, селянських та червоноармійських депутатів від 11 листопада 1938 року № 1082/6 «Про перейменування вулиць м. Києва» // Державний архів м. Києва, ф. Р-1, оп. 1, спр. 10720, арк. 30, 30зв, 31, 31зв, 32, 32зв, 33. Архівовано з першоджерела 28 листопада 2015.
  3. Постанова виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 6 грудня 1944 року № 286/2 «Про впорядкування найменувань площ, вулиць та провулків м. Києва». Дод. № 1. Дод. № 2. // Державний архів м. Києва, ф. Р-1, оп. 4, спр. 38, арк. 65–102. Архівовано з першоджерела 22 червня 2013. Архівовано з першоджерела 22 червня 2013. Архівовано з першоджерела 22 червня 2013.
  4. Рішення виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 30 грудня 1962 року № 2216 «Про найменування та перейменування вулиць і площ м. Києва» // Державний архів м. Києва, ф. Р-1, оп. 8, спр. 169, арк. 28–34. Архівовано з першоджерела 18 липня 2013.

ДжерелаРедагувати