Вікіпедія

Михайлівський провулок (Київ)

провулок у Шевченківському районі Києва

Миха́йлівський прову́лок — провулок в Шевченківському районі міста Києва, місцевість Старий Київ. Пролягає від Михайлівської вулиці до провулку Тараса Шевченка.

Михайлівський провулок
Київ
Вигляд Михайлівського провулку з вулиці Ірининської
МісцевістьСтарий Київ
РайонШевченківський
Назва на честьМихайлівський Золотоверхий монастир
Загальні відомості
Протяжність370 м
Координати початку50°27′13″ пн. ш. 30°31′17″ сх. д. / 50.453667° пн. ш. 30.521500° сх. д. / 50.453667; 30.521500Координати: 50°27′13″ пн. ш. 30°31′17″ сх. д. / 50.453667° пн. ш. 30.521500° сх. д. / 50.453667; 30.521500
Координати кінця50°27′04″ пн. ш. 30°31′04″ сх. д. / 50.451361° пн. ш. 30.517972° сх. д. / 50.451361; 30.517972
поштові індекси01001
Транспорт
Найближчі станції метро  «Майдан Незалежності»
Покриттяасфальт
Зовнішні посилання
Код у реєстрі11062
У проєкті OpenStreetMapr370270
На карті
На карті населеного пункту
Мапа
Мапа
CMNS: Михайлівський провулок у Вікісховищі

Прилучаються вулиці Мала Житомирська, Алли Тарасової, Софіївська і сходи до Ірининської вулиці.

Історія

ред.

Провулок відомий щонайменше з 80-х років XVIII століття, позначений на карті 1780 року[1]. Назву Михайлівський провулок отримав у 1830-ті роки[2] на честь Михайлівського Золотоверхого монастиря. З 1840-х років простягався довгим серпантином до Прорізної, перетинаючи декілька вулиць[3][4].

З 1938 року — завулок Варлена[5], на честь французького революціонера Ежена Варлена. Сучасну назву відновлено у 1944 році[6].

До 1962 року до складу провулку входила також вулиця Паторжинського[7]. Особливістю провулку є його тупикове завершення — траса провулку впирається у споруджену в 1950-х роках підпірну стіну зі сходами, що ведуть до вулиць Паторжинського та Ірининської.

Забудова

ред.

Забудова провулку відноситься до періоду кінця XIX — початку XX століття. Стилі будинків характерні для тих часів: цегляний, модерн, історизм.

Пам'ятки архітектури

ред.
  • № 3/16 — садиба початку XX століття. Складається з двох житлових будинків, один з яких зведений у 1903 році у стилі історизм, другий — у стилі раціонального модерну у 1910-1913 роках
  • № 4 — житловий будинок працівників Народних комісаріатів радянського господарства УРСР. Зведений у 1934–1935 роках у стилі конструктивізм.
  • № 9-А та 9-Б — садиба, зведена у 1914 році архітектором В. Риковим. Складається із двох житлових будинків у стилі модерн.
  • будинок № 12 — житловий будинок, зведений у 1900 році у стилі неоренессанс.
  • будинок № 14 — житловий будинок, зведений у 1889 році у цегляному стилі архітектором В. Ніколаєвим.
  • будинок № 17 — житловий будинок, зведений наприкінці XIX — на початку XX століття архітектором В. Ніколаєвим. Стиль — історизм з елементами неоренессансу.
  • будинок № 19/18 — житловий будинок, зведений у 1887–1888 роках у цегляному стилі архітекторами В. Ніколаєвим та О. Кривошеєвим.
  • будинок № 20 — житловий будинок, зведений у 1879 році у цегляному стилі архітектором В. Ніколаєвим.
  • будинок № 24/9 — прибутковий будинок, зведений у цегляному стилі (1903–1904 роки).
  •  
    № 1-а
  •  
    № 3
  •  
    № 4
  •  
    № 7 — типовий проєкт 1-464А-20, 1966
  •  
    № 9
  •  
    № 9-б
  •  
    № 10
  •  
    № 14
  •  
    № 17
  •  
    № 20

Видатні особи, пов'язані з Михайлівським провулком

ред.

Історико-культурне значення провулка пов'язане з проживанням у ньому відомих діячів науки, культури, мистецтва.

У будинках садиби № 9-А і № 9-Б мешкали голова Ради міністрів УРСР Н. Кальченко (1943–1952), скульптор і народний художник УРСР Г. Кальченко (1944–1975), двічі Герой Радянського Союзу генерал-полковник А. Кравченко (1946), фізик, академік АН УРСР В. Лашкарьов (1920-ті роки), композитор, народний артист СРСР Г. Майборода (1966–1983), актриса К. Осмяловська (1988–1997), вчений у галузі лісництва Д. Товстоліс (1920-ті—1930-ті роки), громадсько-політичний діяч М. Шраг (1917–1918).

У будинку № 12 проживав історик-фольклорист П. Глядківський (1920-ті—1930-ті роки), дослідниця української наукової мови К. Кондратьєва (1920-ті роки — 1960), художниця і педагог О. Троїцька-Гусєва (1900–1904).

Будинок № 14 належав начальнику Третього відділення Київської казенної палати Луці Яковичу Рудченку, у якого у 1902–1912 роках часто зупинявся його брат Панас Якович Рудченко — письменник Панас Мирний.

У будинку № 20 жив архітектор О. Кривошеєв.

У № 28 (втрачено) мешкали архітектор М. Бобрусов, видавець В. Кульженко, лікар, завідувач кафедри Київського університету І. Титов. У будинках № 25 та № 30 (втрачено) жив фольклорист, академік ВУАН А. Лобода, у будинку № 30 — музикознавець та літературознавець Д. Ревуцький, у будинку № 27 (втрачено) — піаніст, композитор, професор консерваторії Г. Ходоровський.

Цікаві факти

ред.
  • У 1913 році мешканці провулка звернулись до міської управи з проханням — частину провулка між вулицями Ірининською та Прорізною віднести до Ірининської вулиці. Міська управа не побачила підстав для перейменування. Прохання мешканців було виконане лише у 1962 році, коли частину провулка від Ірининської до Прорізної виокремили як вулицю Паторжинського[8].

Примітки

ред.
  1. ↑ Планъ кіево печерской, старокіевской крѣпостямъ и нижняго города подола съ показаніемъ казеннаго и обывательскаго строенія, съ лежащею ситуаціею. Сочиненъ 1780 года декабря 24 дня. (рос. дореф.)
  2. ↑ Планъ города Кіева отъ эксплонады новаго укрѣпленія, Дворцовой, Старокіевской, Лыбедской Подольской Плоской частей, съ показаніемъ въ Старокіевской части проэкта на заселеніе мѣстъ гдѣ производится постройка зданій Университета С-го Владиміра сообразно линіи въ прошломъ 1836-мъ году одобренной для постройки оныхъ съ раздѣленіемъ на кварталы слободки Паньковщины, предмѣстія Кудрявца, и слободки Лукьяновки сходно мѣстному оныхъ положенію. Составленъ 1837-го года Августа 10-го дня. (рос. дореф.)
  3. ↑ Геометричний спеціальний план міста Києва. Складено: 31 грудня 1847.
  4. ↑ Друг, 2013, с. 116–117.
  5. ↑ Постанова президії Київської міської Ради робітничих, селянських та червоноармійських депутатів від 11 листопада 1938 року № 1082/6 «Про перейменування вулиць м. Києва» // Державний архів м. Києва. Ф. Р-1. Оп. 1. Спр. 10720. Арк. 30, 30зв, 31, 31зв, 32, 32зв, 33. [Архівовано з першоджерела 28 листопада 2015.]
  6. ↑ Постанова виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 6 грудня 1944 року № 286/2 «Про впорядкування найменувань площ, вулиць та провулків м. Києва». Дод. № 1. Дод. № 2. // Державний архів м. Києва. Ф. Р-1. Оп. 4. Спр. 38. Арк. 65–102. [Архівовано з першоджерела 22 червня 2013.] [Архівовано з першоджерела 22 червня 2013.] [Архівовано з першоджерела 22 червня 2013.]
  7. ↑ Рішення виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 30 грудня 1962 року № 2216 «Про найменування та перейменування вулиць і площ м. Києва» // Державний архів м. Києва. Ф. Р-1. Оп. 8. Спр. 169. Арк. 28–34. [Архівовано з першоджерела 18 липня 2013.]
  8. ↑ Друг, 2013, с. 117.

Посилання

ред.

Джерела

ред.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Михайлівський_провулок_(Київ)&oldid=43305864