Михайло Сигізмундович

Михайло Сигізмундович (також Михайлушко, католицьке ім'я — Болеслав, 1380-і — 1451/52) — литовський князь з династій Гедиміновичів, син великого князя литовського Сигізмунда Кейстутовича, князь стародубський та брянський (1432—1445).

Михайло Сигізмундович
Михайло Сигізмундович
Михайло Сигізмундович на мініатюрі з Лицевого зводу
Михайло Сигізмундович
Князь Стародубський і Брянський
1432 — 1445
Попередник: Сигізмунд Кейстутович
 
Народження: 1380-ті
Смерть: 1451 або 1452
Москва
Поховання: Собор святих Станіслава і Владислава (Вільнюс)
Хрещене ім'я: Болеслав
Рід: Гедиміновичі
Батько: Сигізмунд Кейстутович
Мати: дочка Андрія Одинцевича

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

БіографіяРедагувати

Молоді рокиРедагувати

З 1390 року разом з батьком та іншими знатними литовськими аристократами перебував як заручник у володіннях Тевтонського ордену. Коли Вітовт не дотримався своїх обіцянок тевтонцям та уклав з Ягайлом Острівську угоду в 1392 році Михайла разом з іншими заручниками кинули до темниці.

У 1398 році повернувся до Великого князівства Литовського та одружився з Анною, дочкою плоцього князя Земовита IV. У 1427-1429 роках перебував при дворі великого магістра Тевтонського ордену.

За правління батькаРедагувати

З 1432 року, коли його батько зайняв великокнязівський престол, перебував при ньому. Також командував військами, які діяли проти Свидригайла Ольгердовича у боротьбі за владу у Литві.

У 1435 році литовські армії під командуванням Михайла здолали Свидригайла у битві під Вількомиром. Після цього він зайняв Оршу та взяв в облогу Вітебськ і Полоцьк. Під час правління батька також отримав у володіння Слуцьк, Слонім, Ховхлу та землі на Підляшші.

Після вбивства Сигізмунда у червні 1440 року частина литовських феодалів, головним чином в Жемайтії підтримали кандидатуру Михайла Сигізмундовича на великокнязівський трон. Проте великим князем було обрано Казимира Ягеллона. Згідно з «Хронікою Биховця» Казимир, вступаючи на престол, дарував Михайлу Більськ, Брянськ, Сурож, Клецьк, Койданаву та Стародуб.

ПовстанняРедагувати

Перебуваючи у Клецьку Михайло Сигізмундович задумав змову проти Казимира з метою захоплення влади у Великому князівстві, яка була розкрита. За іншими джерелами, Михайло виїхав до свояків у Мазовію за підтримкою у боротьбі з Казимиром. Звідти вирушив до Молдови і потім до хана Золотої Орди, Саїд-Ахмада. На початку 1449 року разом з татарськими військами на короткий час захопив Сіверщину та Київ. Після невдачі шукав підтримки у Москві, де його ув'язнили та пізніше отруїли.

Зі смертю Михайла лінія потомків Кейстута перервалась.

Сім'яРедагувати

Михайло Сигізмундович мав щонайменше двох дружин, а найбільш ймовірно — трьох, усі вони були мазовецькими князівнами. Дітей у Михайла не було.

1. Анна (?—до 1435(?)), дочка плоцького князя Земовита IV і Олександри Ольгердівни.

2. Євфимія (?—1436) — дочка Болеслава Янушовича з мазовецьких князів і Анни Федорівни Ратненської, внучка князя варшавського Януша Старшого; шлюб відбувс у 1435 році, проте вже через рік Євфимія померла.

3. Катерина (?—1475) — дружина з 1439 року, молодша дочка Земовита IV.

Література та джерелаРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • Стрийковський Мацей. Літопис польський, литовський, жмудський і всієї Руси / Відп. ред. О. Купчинський. Наукове товариство ім. Шевченка. ‒ Львів, 2011. ‒ 1075 с. ‒ ISBN 966-8868-26-9
  • Хроника Быховца // Полное собрание русских летописей. — Т. 32. — Москва, 1975.

ЛітератураРедагувати

  • Барвінський Б. Жигмонт Кейстутович великий князь литовсько-руський (1432—1440): Іст. монографія. — Жовква, 1905.
  • Пазднякоў В. Міхаіл Жыгімонтавіч / Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя. У 3 т. / рэд. Г. П. Пашкоў і інш. Т. 2: Кадэцкі корпус — Яцкевіч. — Мінск: Беларуская Энцыклапедыя, 2005. — 788 с.: іл. ISBN 985-11-0378-0.
  • Попель Р. И. Князь Михайлушка Жигимонтович: политическая биография // Alba Ruscia: белорусские земли на перекрестке культур и цивилизаций (X—XVI вв.). — М.: Квадрига, 2015. — 256 с. ISBN 978-5-91791-182-3. — С. 102—121.
  • Tęgowski J. Pierwsze pokolenia Giedyminowiczów. — Poznań-Wrocław: Wydawnictwo Historyczne, 1999. — 319 s. ISBN 83-913563-1-0. — S. 224—227.