Відкрити головне меню

Пуговкін Михайло Іванович

радянський і російський комедійний актор
(Перенаправлено з Михайло Пуговкін)

Миха́йло Іва́нович Пу́говкін (рос. Михаи́л Ива́нович Пу́говкин; *13 липня 1923, Рамешки, Костромська область, Російська РФСР — †25 липня 2008, Москва, Росія) — радянський та російський актор театру і кіно, народний артист СРСР. Один з найвидатніших акторів в історії кінематографу СРСР.

Михайло Пуговкін
рос. Михаил Иванович Пуговкин
Михайло Пуговкін в молодості.jpg
Ім'я при народженні рос. Михаил Иванович Пуговкин
Народився 13 липня 1923(1923-07-13)
Чухломський район[d], Костромська область, Російська СФРР, СРСР[1]
Помер 25 липня 2008(2008-07-25)[2] (85 років)
Москва, Росія
  • інсульт
  • Поховання Ваганьковське кладовище
    Громадянство Росія Росія
    Діяльність актор
    Alma mater Школа-студія МХАТ (1947) і Благовіщенське вище танкове командне училище[d]
    Заклад Q4167658?, Russian Drama Theatre of Lithuania[d], Ленком, Q4123700?, Мосфільм, Кіностудія імені Горького і Державний театр кіноактора
    Роки діяльності 1939
    У шлюбі з Nadezjda Vladimirovna Nadezjdina[d]
    IMDb nm0700127
    Автограф Автограф Пуговкин Михаил.JPG
    Нагороди та премії

    Лауреат Всесоюзного кінофестиваля в номінації «Премії за акторську роботу» (1968)


    Народний артист СРСР (1988)

    Михайло Пуговкін у Вікісховищі?

    Зміст

    БіографіяРедагувати

    В 1936 році сім'я актора переїхала в Москву. В Москві Михайло влаштувався на Московський тормозний завод імені Кагановича учнем електромонтера. Після роботи відвідував драматичний гурток у клубі імені Каляєва.

    Після одного з спектаклів драмгуртка Михайла помітив заслужений діяч мистецтв РРФСР режисер Федір Каверін, що очолював тоді Московський драматичний театр, та запросив його в професійний театр. Так, з 16 років Михайло попав в Московський драматичний театр на Сретенці, де пропрацював з 1939 до 1941 року артистом допоміжного складу.

    В 1940 році сімнадцятирічного юнака помітив відомий кінорежисер Рошаль Л. В. та запросив знятися в картині «Справа Артамонових». Це був дебют Пуговкіна в кіно. Йому дісталася невелика роль купця Степаші Барського, що намагається перетанцювати головного героя на весіллі.

    Зйомка цього епізоду закінчилась 22 червня 1941 року, в перший день війни. А через два дні, додавши рік, Михайло пішов добровольцем на фронт. Служив в 1147 стрілецькому полку розвідником. В жовтні 1942 року був важко поранений в ногу під Ворошиловоградом і комісований з фронту. Нагороджений орденом Вітчизняної війни II степені.

    В 1943 році працював в Російському драматичному театрі, де головним режисером був Народний артист РРФСР Горчаков Микола Михайлович. Там Пуговкін зіграв першу в своєму житті головну роль Петра Огонькова в п'єсі «Москвичка».

    24 вересня 1943 року Михайло Пуговкін відправився проходити конкурсні випробування в Школу-студію при МХАТі.

    Не маючи освіти (закінчив в свій час тільки три класи сільської школи), був прийнятий на курс Івана Михайловича Москвіна та став його улюбленим учнем.

    На другому курсі Михайло Пуговкін не міг здати заліки з марксизму, історії та французької мови, через що був відрахований з Школи-студії. В 1944 році військкоматом був призваний на військову службу в Друге Горьковське танкове училище.

    Начальник училища генерал Равенський Федір Миколайович, що любив мистецтво, призначив Михайла відповідальним за самодіяльність училища, та завдяки цьому Пуговкін повернувся в Школу-студію МХАТ.

    Після навчання в Школі-студії МХАТ (1945—1947), Пуговкін поїхав в Драматичний театр Північного Флоту міста Мурманськ всього на один сезон, де успішно зіграв чотири ролі.

    У 1948—1949 роках один сезон пропрацював в театрі російської драми у м. Вільнюс.

    Потім Пуговкін повертається в Москву, де з'являється відразу в трьох театрах, але вирішує залишитись працювати в театрі Ленінського комсомолу, там головним режисером був Берсеньєв Іван Миколайович, якого Михайло знав по студентських роботах. В цей час Пуговкін вже постійно знімався в кіно.

    Популярність в кіно прийшла після фільмів «Солдат Іван Бровкін», «Земля і люди», «Дівчина з гітарою».

    Пропрацювавши в Театрі Ленінського комсомолу вісім років (1949—1958), Пуговкін твердо вирішує присвятити свою творчість кінематографу, і в 1960 році вже остаточно залишає театр заради кіно.

    З 1960 по 1978 рік Пуговкін працює кіноактором при студії «Мосфільм», потім з 1978 по 1991 рік — кіноактором студії ім. М. Горького, багато знімається в кінофільмах та постійно їздить по країні з творими зустрічами з глядачами. Ролі Пуговкіна за цей час дуже різні: бюрократи, підлабузники та інші.

    Найкращим часом своєї творчості актор вважає роботу у Леоніда Гайдая (шість фільмів підряд), Андрія Тутишкіна «Весілля в Малинівці» та «Шельменко-денщик», а також у великого казкаря Олександра Роу (чотири ролі королів і царів).

    Актор також знявся більше чим в десяти кіножурналах «Фітіль» і в декількох дитячих журналах «Єралаш».

    В липні 1991 року Михайло Пуговкін переїхав на постійне місце проживання в Крим в місто Ялту, де організував Центр Михайла Пуговкіна, їздив на виступи та творчі зустрічі в Криму. В 1999 році повернувся в Москву, працює у власному «Кіноцентрі Михайла Пуговкіна» в Сокольниках.

    У 2006 році брав участь у створенні книги «Автограф століття». Поставив там свій автограф в кожному екземплярі цієї книги, що вийшла тиражем 250 екземплярів.

    За роки творчої кар'єри актор знявся в 101 кінофільмі.

    Нагороди та досягненняРедагувати

    ФільмографіяРедагувати

    1. 1941 — Дело Артамоновых — купець Степан Барський
    2. 1943 — Кутузов — солдат Федя
    3. 1944 — Весілля — купець
    4. 1946 — Беспокойное хозяйство — льотчик
    5. 1949 — Кубанские казаки — колхозник
    6. 1952 — Максимко — матрос Артюхін
    7. 1953 — Адмирал Ушаков — Пирожков
    8. 1953 — Корабли штурмуют бастионы — Пирожков
    9. 1954 — Школа мужества — матрос Шмаков
    10. 1954 — Верные друзья
    11. 1954 — Мы с Вами где-то встречались — міліціонер
    12. 1955 — Крушение эмирата — анархіст
    13. 1955 — Доброго ранку — продавець
    14. 1955 — Ревизоры поневоле
    15. 1955 — Солдат Іван Бровкін — Захар Силич
    16. 1955 — В один прекрасный день
    17. 1955 — Земля і люди — Гришка Хват
    18. 1956 — Братья
    19. 1956 — Илья Муромец — Разумей
    20. 1957 — Правда — Боженко
    21. 1957 — Степан Кольчугин — шахтер
    22. 1958 — Иван Бровкин на целине — Захар Силич
    23. 1958 — Олеко Дундич — солдат
    24. 1958 — Дело «Пёстрых» — Сафрон Ложкін
    25. 1958 — Дівчина з гітарою — електрик
    26. 1959 — Майские звёзды — старшина Іванов
    27. 1959 — Снежная сказка
    28. 1960 — Крепость на колесах — комендант
    29. 1960 — Им было девятнадцать — старшина Баба
    30. 1961 — Девчата — комендант
    31. 1961 — Сердце не прощает — ветеринар Конков
    32. 1961 — С днём рождения! — міліціонер
    33. 1962 — Черёмушки — пожарний
    34. 1962 — Чудак—человек — председатель колхоза
    35. 1962 — Хід конем — агроном Померанцев
    36. 1963 — Суд идёт — председатель колхоза
    37. 1963 — Пропало лето — експедитор
    38. 1963 — Штрафной удар — Кукушкін
    39. 1963 — Большой фитиль — пасажир поїзда
    40. 1963 — Короткие истории
    41. 1964 — Сумка, полная сердец — льотчик
    42. 1965 — Непокорённый батальон — полковник
    43. 1965 — Дайте жалобную книгу — гравець в доміно
    44. 1965 — Спящий лев — міліціонер
    45. 1965 — Над нами Южный Крест
    46. 1965 — Операція «И» та інші пригоди Шурика — Виконроб
    47. 1965 — Путешественник с багажом — таксист
    48. 1967 — Свадьба в Малиновке — Яшка-артилерист
    49. 1967 — Его звали Роберт — кадровик Кнопкін
    50. 1967 — Варвара-краса, длинная коса — цар Еремей
    51. 1968 — Годен к нестроевой — старшина Качура
    52. 1968 — Ошибка резидента
    53. 1968 — Огонь, вода и… медные трубы — Цар
    54. 1969 — Если есть паруса — боцман Дудка
    55. 1969 — Похищение — Міліціонер
    56. 1971 — Факир на час — снабженец
    57. 1971 — Шельменко-денщик — Шельменко — Денщик
    58. 1971 — 12 стільців — батько Федір
    59. 1972 — Золотые рога — Атаман
    60. 1973 — Іван Васильович змінює професію — режисер Якін
    61. 1973 — Нет дыма без огня
    62. 1974 — Нейлон 100 % — адміністратор
    63. 1974 — Звезда экрана — директор Дудкін
    64. 1974 — Незнакомый наследник — Кузнецов
    65. 1975 — Финист — Ясный Сокол — Воєвода
    66. 1975 — Не может быть! — Горбушкін
    67. 1976 — Русалочка — Губастий
    68. 1976 — Два капитана — Гаер Кулій, відчим Сані
    69. 1977 — Есть идея — сусід
    70. 1978 — Нові пригоди капітана Врунгеля — Капітан Врунгель
    71. 1979 — Ах, водевиль, водевиль… — Михайло Лісічкін
    72. 1979 — Клуб самоубийц, или Приключения титулованной особы — садовник Реберн
    73. 1980 — За сірниками — пристав
    74. 1980 — Лялька-Руслан і його друг Санька — Батько Ляльки
    75. 1980 — У матросов нет вопросов — метрдотель
    76. 1980 — Лес — Восмебратов
    77. 1981 — Несравненный Наконечников
    78. 1981 — Шестой — Миронич
    79. 1982 — Серебряное ревю — уніформіст
    80. 1982 — Спортлото-82 — Сан Санич Мурашко
    81. 1983 — Без особого риска — генерал Грановський
    82. 1983 — Приказано взять живым — Рябоконь
    83. 1983 — Одружений холостяк — Василь Петрович Булавін
    84. 1984 — Егорка — боцман Тапарщук
    85. 1985 — Человек с аккордеоном — сусід
    86. 1986 — На златом крыльце сидели — Цар Федот
    87. 1986 — Зловредное воскресенье — батько героя
    88. 1987 — Візит до Мінотавра (фільм) — Мельник
    89. 1988 — Артистка из Грибова — батько
    90. 1989 — Под куполом цирка — худрук
    91. 1991 — Болотная стрит, или Средство против секса — управдом
    92. 1992 — Выстрел в гробу — мафіозі
    93. 1994 — Господа артисты — чиновник
    94. 2000 — Бременские музыканты — король
    95. 2003 — Тотализатор (Серіал)
    96. 2004 — Бриллианты для Золушки — дідусь

    nbsp;— Візит до Мінотавра (фільм)

    ВшануванняРедагувати

    Пам'ятники акторуРедагувати

    Названі на честьРедагувати

    ПриміткиРедагувати

    1. Freebase Data DumpsGoogle.
    2. http://www.polit.ru/news/2008/07/25/pugovkin.html
    3. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York : Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.

    ПосиланняРедагувати