Михайло-Олександрівка

село Березівської міської громади, Березівського району Одеської області

Миха́йло-Олександрівка — село Березівської міської громади у Березівському районі Одеської області в Україні. Населення становить 593 осіб.

село Михайло-Олександрівка
Скульптура в центрі Михайло-Олександрівки
Скульптура в центрі Михайло-Олександрівки
Країна Україна Україна
Область Одеська область
Район/міськрада Березівський район
Громада Березівська міська громада
Код КОАТУУ 5121283101
Основні дані
Засноване 1860
Населення 593
Площа 3,211 км²
Густота населення 184,68 осіб/км²
Поштовий індекс 67314
Телефонний код +380 4856
Географічні дані
Географічні координати 47°16′20″ пн. ш. 30°42′46″ сх. д. / 47.27222° пн. ш. 30.71278° сх. д. / 47.27222; 30.71278Координати: 47°16′20″ пн. ш. 30°42′46″ сх. д. / 47.27222° пн. ш. 30.71278° сх. д. / 47.27222; 30.71278
Середня висота
над рівнем моря
15 м
Водойми р. Тилігул
Місцева влада
Адреса ради 67300, Одеська область, Березівський район, м. Березівка, пл. Генерала Плієва, 9
Карта
Михайло-Олександрівка. Карта розташування: Україна
Михайло-Олександрівка
Михайло-Олександрівка
Михайло-Олександрівка. Карта розташування: Одеська область
Михайло-Олександрівка
Михайло-Олександрівка

CMNS: Михайло-Олександрівка у Вікісховищі

ІсторіяРедагувати

Одне з найстаріших сіл району. Засновано воно десь на зорі ХІХ століття і спочатку носило назву Техталово за іменем поміщика Техтула, корінного прусака, який одержав сотні десятин родючої української землі в дар від російської імператриці Катерини ІІ.

  • Бундючного розбещеного кріпосника Техтула замінив Їжицький, який у ставленні до кріпосних селян виявився ще гіршим, ніж його попередник. Це він за десяток породистих гончих собак виміняв сім сімей кріпаків з Лебедина — містечка в Чернігівській області. Змінювалися пани — Техтули, Їжицькі, Ренци, — а селянам не було полегкості. Від зорі до зорі гнули вони спини на безмежних панських ланах, у поті чола заробляючи на прожиття гіркий шматок хліба. З їх підсліпуватих халуп не вилазили злидні. Тільки й веселішав селянин, коли топив своє горе в чарці горілки, купленої втридорога у шинкаря. Шинків у селі — хоч відбивай, а школи не було.
  • Лише незадовго перед першою російською революцією в М-Олександрівці відкрили початкову школу. Але що за школа — одна назва. Функціонувала вона…три місяці на рік в приміщенні, що нагадувало сарай «педагогічний колектив» її складався з малограмотного вчителя і попа з Сиротинської церкви. Останній відвідував школу 2-3 рази на місяць, щоб перевірити, чи твердо засвоїли «хлопські сини» «Отче наш» та інші молитви. Та й початкову школу не всім дітям селян вдавалося закінчити. Батьки відривали їх від навчання і посилали в найми до багатіїв.
  • З кожним роком зростало населення Михайло-Олександрівки, все більше дробилися селянські наділи землі. Селяни десятками кидали свої мізерні клаптики, які не могли прохарчувати власника, й інші йшли батракувати.

Під час Голодомору 1932—1933 років помер щонайменше 1 житель села[1].

Під час Другої світової війни в лавах Червоної Армії воювали брати Федір і Гаврило Чумаченки, Андрій і Микола Павлови, Іван і Олександр Лопатинські та інші колгоспники. В самому селі на період окупації діяла підпільна партизанська група у складі 12 чоловік.

У березні 1944 року Михайло-Олександрівку знову зайняли радянські війська. Знову почали набиратися сили колгоспів «Нове життя» і «Червона Україна» Особливо гарних результатів вони досягли, коли об'єдналися в одне укрупнене господарство. В 1957 р., прийнявши до себе колгосп ім.. Криворучка, ця сільгоспартіль дістала назву імені Суворова, а весною того ж року стала комплексною бригадою укрупненого колгоспу ім. Кірова.

Великі зміни сталися в Михайло-Олександрівці за останні роки 50-х років. Село, центральна вулиця якого простягалася майже на чотири кілометри, розрослося майже до невпізнання. Все менше залишалося низеньких землянок з підсліпуватими віконцями, на їх місці виростали добротні будинки, вкриті черепицею, шифером, жерстю і очеретом.

На ряду з розвитком будівництва, розвивався і сільськогосподарський промисел. Розширилося тваринницьке містечко. Небачені кошти вкладали в будівництво нових тваринницьких приміщень (близько трьох мільйонів карбованців).

В грудні 1957 року до ладу стала нова електростанція. Лампочки Ілліча засіяли в будинках колгоспників, в адміністративних та тваринницьких приміщеннях. Центральна вулиця також була повністю освітлена 60 великими електролампами. Значно зростав і культурний розвиток трудівників колгоспного села. В селі функціонував сільський клуб, бібліотека.

НаселенняРедагувати

Згідно з переписом 1989 року населення села становило 542 особи, з яких 251 чоловік та 291 жінка.[2]

За переписом населення 2001 року в селі мешкали 593 особи.[3]

МоваРедагувати

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[4]

Мова Відсоток
українська 95,28 %
російська 4,22 %
гагаузька 0,34 %
молдовська 0,17 %

ПриміткиРедагувати

  1. Михайло-Олександрівка. Геоінформаційна система місць «Голодомор 1932—1933 років в Україні». Український інститут національної пам'яті. Процитовано 18 червня 2020. 
  2. Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Одеська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Процитовано 25 вересня 2019. 
  3. Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Одеська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Процитовано 25 вересня 2019. 
  4. Розподіл населення за рідною мовою, Одеська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Процитовано 25 вересня 2019.