Михайличенко Гнат Васильович

письменник і політичний діяч

Гнат Васильович Михайличенко

Гнат Михайличенко
Псевдонім Ігнатій Михайлич
Брат[1]
Народився 27 вересня (9 жовтня) 1892[2]
Суджанський повіт, Курська губернія, Російська імперія
Помер 8 (21) листопада 1919(1919-11-21)
Київ, Київська губернія (під контролем Збройних сил Півдня Росії)
Поховання Парк Вічної Слави
Країна  УНР
УСРР Російська імперія (до 1917)
Діяльність письменник
Мова творів українська
Роки активності 1911–1919
Жанр вірш, проза
Magnum opus «Блакитний роман»
Партія Українська комуністична партія (боротьбистів)

S:  Роботи у  Вікіджерелах

Гна́т Васи́льович Михайличе́нко (літературний псевдонім Ігна́тій Миха́йлич; 27 вересня [9 жовтня] 1892(18921009)[3][4], Миропілля, Суджанський повіт, курська губернія, Російська імперія — 8 [21] листопада 1919, Київ, Київська губернія) — український письменник і політичний діяч, член Центральної Ради.

Біографія ред.

Народився 27 вересня (9 жовтня) 1892(18921009) року[3][4] в селянській родині в селі Студенок Суджанського повіту Курської губернії, нині у складі села Миропілля Сумського району Сумської області.

Навчався в 19081912 роках у Харківському хліборобському училищі, звідки за зв'язки з есерами його перевели до Московського хліборобського училища. Живучи в Москві, надалі навчався в університеті Шанявського. Уже 1914 року Михайличенка мобілізовано до армії, з фронту втік, перебував на нелегальному становищі. Уже 1916 року за належність до харківської організації лівих есерів військовий суд засудив його до шести років каторги (яку замінили на заслання) і довічного поселення в Сибіру. Кару відбував у с. Тулуп'єму Нижньоудинського повіту Іркутської губернії.

Після Лютневої революції 1917 року повернувся в Україну. Був одним із лідерів Української партії соціалістів-революціонерів (боротьбистів). Від лютого до квітня 1919 року входив до колегії Київської ГубЧК.

Очолював з 12 травня по 3 липня 1919 року Народний комісаріат освіти УСРР.[5]

Співредактор (разом із Михайлем Семенком) першого числа літературно-мистецького тижневика «Мистецтва»[6].

У травні-липні 1919 року воював на Західному фронті. Коли наприкінці серпня 1919 року війська Добровольчої армії зайняли Київ, перейшов на підпільне становище. Уже 8 (21) листопада 1919 року Михайличенка заарештувала, разом із Василем Чумаком, денікінська контррозвідка за участь в організації повстання проти білогвардійців на Київщині, відтак Михайличенка розстріляв конвой під час спроби втечі[7][8][9]. Після того як у грудні в Києві встановлено радянську владу, в районі Лук'янівського кладовища було знайдено декілька закопаних тіл, серед яких були Михайличенко, Чумак[10]. Поховано Михайличенка 29 грудня 1919 року в братській могилі на території Аносовського садка (нині парк Вічної Слави, поховання зруйновано 1933 року внаслідок зсуву ґрунту)[11].

Творчість ред.

Писав вірші з 1911 року, прозу з 1915 року. Автор «Блакитного роману» (Харків, 1921) — одного з найтаємничіших творів в українській літературі. Надзвичайна крайня ліричність, символічний динамізм стали предтечею для усіх експериментів в українській поезії в прозі в XX столітті. Також є автором повісти «Історія одного замаху (Історична повість з життя українських революціонерів до революції)» (Одеса, 1918), збірки «Новелі» (Харків, 1922), віршів. З передмовою і за редакцією Михайличенка вийшла посмертна збірка оповідань Андрія Заливчого «З літ дитинства» (Київ, 1919).

В Україні біографію та творчість поета досліджував сумський краєзнавець і журналіст Геннадій Петров (1936–1996). Йому вдалося встановити точну дату й місце народження Михайличенка.

Увічнення пам'яті ред.

У 1928–1938 роках вулиця Пилипа Орлика в Києві називалася на честь Гната Михайличенка[12][13].

Примітки ред.

  1. Яловий, 1923, с. 115.
  2. метрична книга
  3. а б Дата народження — згідно з записом про народження і хрещення у метричній книзі церкви села Миропілля (Державний архів Сумської області. Ф. 1186. Оп. 2. Спр. 36. Арк. 127зв–128.)
  4. а б У низці джерел наводиться помилкова дата народження — 15 (27) вересня 1892 року.
  5. Лікарчук І. Л. Міністри освіти України: в 2-х т.  — т. 1 (1917–1943 рр.). — К. : Видавець Ешке О. М., 2002. — С. 131—132. — ISBN 966-557-096-Х.
  6. Мистецтво, 1919.
  7. Предупрежденное возстаніе // Кіевлянинъ. — 1919. — № 73. — 20 ноября [ст. ст.]. — С. 1.
  8. N. Игнатій Михайличенко. [8 ноября при попыткѣ къ бѣгству былъ убитъ одинъ изъ виднѣйшихъ боротьбистовъ И. Михайличенко] // Кіевлянинъ. — 1919. — № 74. — 21 ноября [ст. ст.]. — С. 1.
  9. Плужанин, 1926, с. 2–3.
  10. Жертвы деникинского террора. [В районе Лукьяновского кладбища найдено зарытыми в одной яме 13 трупов, среди которых видные партийные работники, как т. Михайличенко и др. Трупы были в страшно изуродованном виде. У одного из трупов верхняя часть головы вся оторвана; многие из трупов были совершенно раздеты] // Известия Киевского губернского революционного комитета: газета. — Киев, 1919. — № 6. — 26 декабря. — С. 3. (рос.)
  11. Проценко, 1994, с. 261–263.
  12. Протокол засідання Президії Київської Міської Ради ІХ скликання від 8 лютого 1928 року Ч. 35, п. 541 «Про перейменування вулиць» // Державний архів м. Києва. Ф. Р-1. Оп. 1. Спр. 463. Арк. 202, 204. [Архівовано з першоджерела 2 листопада 2015.]
  13. Постанова президії Київської міської Ради робітничих, селянських та червоноармійських депутатів від 11 листопада 1938 року № 1082/6 «Про перейменування вулиць м. Києва» // Державний архів м. Києва. Ф. Р-1. Оп. 1. Спр. 10720. Арк. 30, 30зв, 31, 31зв, 32, 32зв, 33. [Архівовано з першоджерела 28 листопада 2015.]

Посилання ред.

Джерела ред.