Михайличенко Гнат Васильович

письменник і політичний діяч

Гнат Васильович Михайличенко
Михайличенко Г.jpg
Гнат Михайличенко
Псевдо Ігнатій Михайлич
Брат[1]
Народився 15 (27) вересня 1892
Суджанський повіт, Курська губернія, Російська імперія
Помер 8 (21) листопада 1919(1919-11-21)
Київ
Поховання Парк Вічної Слави
Країна Flag of the Ukranian State.svg УНР
FlafUSRR.gif УСРР Flag of the Russian Empire (black-yellow-white).svg Російська імперія (до 1917)
Діяльність письменник
Мова творів українська
Роки активності 1911–1919
Жанр вірш, проза
Magnum opus «Блакитний роман»
Партія Українська комуністична партія (боротьбистів)

S:  Роботи у  Вікіджерелах

Михайличе́нко Гна́т Васи́льович (літературний псевдонім Ігна́тій Миха́йлич; 15 [27] вересня 1892(18920927), Миропілля, Російська імперія — 8 [21] листопада 1919, Київ, Київська губернія) — письменник і політичний діяч, член Центральної Ради.

БіографіяРедагувати

Народився 15 (27) вересня 1892(18920927) року в селянській родині в селі Студенок Суджанського повіту Курської губернії, нині у складі села Миропілля Краснопільського району Сумської області.

Навчався в 19081912 роках у Харківському хліборобському училищі, звідки за зв'язки з есерами його перевели до Московського хліборобського училища. Живучи в Москві, продовжив навчання в університеті Шанявського. Мобілізований 1914 року до армії, втік з фронту, перебував на нелегальному становищі. 1916 року за належність до харківської організації лівих есерів військовий суд засудив його до шести років каторги (яку замінили засланням) й довічного поселення в Сибіру. Покару відбував у с. Тулуп'єму Нижньоудинського повіту Іркутської губернії.

Після Лютневої революції 1917 року повернувся в Україну. Був одним із лідерів Української партії соціалістів-революціонерів (боротьбистів). Від лютого по квітень 1919 року входив до колегії Київської ГубЧК.

Очолював з 12 травня по 3 липня 1919 року Народний комісаріат освіти УСРР.[2]

Співредактор (разом із Михайлем Семенком) першого числа літературно-мистецького тижневика «Мистецтва»[3].

У травні-липні 1919 року воював на Західному фронті. Із зайняттям Києва наприкінці серпня 1919 року військами Добровольчої армії перейшов на підпільне становище. 8 (21) листопада 1919 року заарештований разом із Василем Чумаком денікінською контррозвідкою за участь у організації повстання проти білогвардійців на Київщині, розстріляний конвоєм під час спроби втечі[4][5][6]. Після встановлення радянської влади в Києві в грудні в районі Лук'янівського кладовища було знайдено декілька закопаних тіл, серед яких були Михайличенко, Чумак[7]. Похований 29 грудня 1919 року в братській могилі на території Аносовського саду (нині парк Вічної Слави, поховання було зруйноване 1933 року внаслідок зсуву ґрунту)[8].

ТворчістьРедагувати

Писав вірші з 1911 року, прозу з 1915 року. Автор «Блакитного роману» (Харків, 1921)- одного з найтаємничіших творів в українській літературі, надзвичайна крайня ліричність, символічний динамізм стали предтечею для усіх експериментів в українській поезії в прозі в XX столітті, повісти «Історія одного замаху. (Історична повість з життя українських революціонерів до революції)» (Одеса, 1918), збірки «Новелі» (Харків, 1922), віршів. З передмовою і за редакцією Михайличенка вийшла посмертна збірка оповідань Андрія Заливчого «З літ дитинства» (Київ, 1919).

В Україні дослідженням біографії та творчості поета займався сумський краєзнавець і журналіст Геннадій Петров (1936–1996). Йому вдалося встановити точну дату і місце народження Михайличенка.

Увічнення пам'ятіРедагувати

У 1928–1938 роках вулиця Пилипа Орлика в Києві називалася на честь Гната Михайличенка[9][10].

ПриміткиРедагувати

  1. Яловий, 1923, с. 115..
  2. Лікарчук І. Л. Міністри освіти України: в 2-х т. – т. 1 (1917–1943 рр.) – К. : Видавець Ешке О.М., 2002. – с. 131-132. ISBN 966-557-096-Х
  3. Мистецтво, 1919..
  4. Предупрежденное возстаніе // Кіевлянинъ. — 1919. — № 73. — 20 ноября [ст. ст.]. — С. 1.
  5. N. Игнатій Михайличенко. [8 ноября при попыткѣ къ бѣгству былъ убитъ одинъ изъ виднѣйшихъ боротьбистовъ И. Михайличенко] // Кіевлянинъ. — 1919. — № 74. — 21 ноября [ст. ст.]. — С. 1.
  6. Плужанин, 1926, с. 2–3..
  7. Жертвы деникинского террора. [В районе Лукьяновского кладбища найдено зарытыми в одной яме 13 трупов, среди которых видные партийные работники, как т. Михайличенко и др. Трупы были в страшно изуродованном виде. У одного из трупов верхняя часть головы вся оторвана; многие из трупов были совершенно раздеты] // Известия Киевского губернского революционного комитета : газета. — Киев, 1919. — № 6. — 26 декабря. — С. 3. (рос.)
  8. Проценко, 1994, с. 261–263..
  9. Протокол засідання Президії Київської Міської Ради ІХ скликання від 8 лютого 1928 року Ч. 35, п. 541 «Про перейменування вулиць» // Державний архів м. Києва, ф. Р-1, оп. 1, спр. 463, арк. 202, 204. Архівовано з першоджерела 2 листопада 2015.
  10. Постанова президії Київської міської Ради робітничих, селянських та червоноармійських депутатів від 11 листопада 1938 року № 1082/6 «Про перейменування вулиць м. Києва» // Державний архів м. Києва, ф. Р-1, оп. 1, спр. 10720, арк. 30, 30зв, 31, 31зв, 32, 32зв, 33. Архівовано з першоджерела 28 листопада 2015.

ПосиланняРедагувати

ДжерелаРедагувати