Відкрити головне меню

Рошкевич Михайлина Михайлівна

українська фольклористка, мемуаристка
(Перенаправлено з Михайлина Рошкевич)

Михайли́на (Михайлина-Марія) Миха́йлівна Рошке́вич (у заміжжі — Іванець; 1859, село Угорники, нині підпорядковано Івано-Франківській міській раді — 1957, Чехословаччина) — українська фольклористка, мемуаристка. Одна з перших письменниць у Галичині, яку Іван Франко й Михайло Павлик називали «великим талантом» [1]. Мати українського художника Івана Іванця.

Михайлина Рошкевич
Рошкевич Михайлина.jpg
Ім'я при народженні Михайлина-Марія Рошкевич
Народилася 1859
Померла 1957
Діяльність письменниця
Діти Іван Іванець

ЖиттєписРедагувати

Донька пароха УГКЦ Михайла Рошкевича. Михайло Рошкевич народився 1830 року в селі Угорники, що за чотири кілометри від теперішнього Івано-Франківська. У цьому селі працював священиком і його батько (дід Михайлини) Яків Рошкевич. 1856 року Михайло Рошкевич закінчив Львівську духовну семінарію, одружився з Марією Руденською, висвятився і став працювати «помічним священиком» у свого батька в Угорниках. Там 11 лютого 1857 року народилася Ольга Рошкевич (перше кохання Івана Франка). Наступного року народився син Ярослав, а 1859 року — Михайлина. Її назвали подвійним іменем — Михайлина-Марія, бо батьки вірили, що, назвавши доньку своїми іменами, не матимуть більше дітей. Правда, згодом народився син Богдан. Він помер, коли йому виповнилось 12 років.

Від 1864 року Михайлина жила в селі Лолин (нині Долинського району Івано-Франківської області), куди отримав призначення на парафію отець Михайло Рошкевич.

Михайлина Рошкевич — автор спогадів про перебування Івана Франка в Лолині.

Народні пісні, зібрані Михайлиною Рошкевич, Франко використав у дослідженні «Жіноча недоля в руських піснях народних» (1883). А записана Михайлиною Рошкевич від жительки Лолина Явдохи Чігур пісня про шандаря стала поштовхом для написання Франком драми «Украдене щастя».

Михайлина Рошкевич також робила замальовки із життя в Лолині. Одержавши матеріал від Михайлини (Міні) Рошкевич Франко писав:

«…Шкіц панни Міні дуже тут усім подобався і швидко буде надрукований із похвальною заміткою. Павлик посилає їй письмо від себе, — а я замічу тільки, що в неї видно, коли ще не талант письменницький, то принаймні величезну силу обсервації, яка для всякого писателя повістей перша і найважніша річ. Як би панна Міня (чого від серця бажаю) взялася писати більше подібних шкіців, а при тім читала другі взірцеві повісті (Золя, Толстого, Решетнікова, Нечуя), то з неї могла б виробитися дуже реальна й хороша письменниця».

Незважаючи на протести авторки, її матеріал «Кума з кумою» появилася в «Молоті» як «дуже цікавий образок з життя жінок у Лолині» з прихильною оцінкою від видавництва, яке побажало, щоб «молода авторка не покидала й надалі подібної праці».

1877 року в жіночому альманасі «Перший вінок», що вийшов у Львові, Михайлина Рошкевич надрукувала два оповідання з народного життя: «Таку вже Бог долю судив» і «Теща».

Отець Михайло помер 1886 року, його поховали на цвинтарі у Лолині. Після смерті отця Михайла його сім'я виїхала з Лолина: мусила звільнити плебанію, бо туди вселявся новий настоятель церкви Святого Миколая. Михайлину на чотири роки, поки не вийшла заміж, прихистила в Болехові письменниця Наталя Кобринська.

Михайлина Рошкевич вийшла заміж за священика Йосипа Іванця. Вона часто навідувала Івана Франка, зокрема й тоді, коли він був невиліковно хворий.

Михайлина дожила до 98 років у Чехословаччині, куди переїхала до наймолодшого сина Романа.

ПриміткиРедагувати

ЛітератураРедагувати