Митченки
Митче́нки — село в Україні, у Батуринській територіальній громаді Ніжинського району Чернігівської області.
| село Митченки | |
|---|---|
| Країна |  Україна
|
| Область | Чернігівська область |
| Район | Ніжинський район |
| Громада | Батуринська міська громада |
| Код КАТОТТГ | UA74040010110011334 |
| Основні дані | |
| Засноване | 1636 |
| Населення | 980 (2012 рік) |
| Площа | 470 км² |
| Густота населення | 2,71 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 16530 |
| Телефонний код | +380 4635 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 51°17′22″ пн. ш. 32°56′41″ сх. д. / 51.28944° пн. ш. 32.94472° сх. д.Координати: 51°17′22″ пн. ш. 32°56′41″ сх. д. / 51.28944° пн. ш. 32.94472° сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря |
128 м |
| Водойми | річки: Сейму, Митча |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 16530, Чернігівська обл., Бахмацький р-н, с. Митченки, вул. Клубна, 10 |
| Карта | |
  Митченки | |
 Митченки | |
| Мапа | |
| |
Географія ред.
Село Митченки знаходиться приблизно за 15 км на північний схід від центру міста Бахмач та за 7 км від колишньої гетьманської столиці Батурина.[1]. Середня висота населеного пункту - 128 м над рівнем моря. Село знаходиться в зоні помірного помірно-континентального клімату.
Селом протікає річка Митча, ліва притока Сейму.
Біля села знаходиться гідрологічний заказник місцевого значення Митченківське.
Історія ред.
Засноване на землях Яреми Вишневецького в часи Речі Посполитої (1636). За іншими даними, вже існувало 1606 року.[2]
На думку історика Олександра Лазаревського - заселене після 1625 р., одночасно з Батурином.
У 1648—1781 роках входило до складу Батуринської сотні Ніжинського полку Гетьманської України.
Село знаходиться на старому Батуринському шляху - дорозі з Батурина до Конотопа.
За описом 1654 р. у селі була дерев'яна церква Покрови Пресвятої Богородиці. Жителів: козаків – 155 й «міщан» – 187.[3]
На початку 18 століття у Митченках були два двори генерального писаря Пилипа Орлика і канцеляриста Григорія Герцика.
До 1709 р. мешканці села платили податок до Батуринської ратуші. Зокрема, селяни сплачували: з коня – 2 гривні, вола – 1 гривню і по 5 четвериків московських вівса, а ремісники («кузнецы и слюсари, плотники и кравци») робили дя міста "усякі свого ремесла роботи".
За універсалом від 2 березня 1709 р. Митченки були надані гетьманом Іваном Скоропадським знатному військовому товаришу Івану Чарнишу. Пізніше, 1718 р., Чарниш виклопотав на Митченки й царську грамоту, підписану державним канцлером Головкіним. Чарниш стає найтяжчим державцем для своїх «підданих», з яких він стягував тяжкі податки, користаючись своїм становищем (особливо після того, як став генеральним суддею).
Після передачі у 1726 р. Батуринської волості Меншикову частина селян с. Митченки також була приписана до цієї волості. Можливо, це були підсусідки з козаків, на яких, як вважали, Чарниш не мав права. Згодом ці селяни були «отписаны были на ея императорское величество».
Іван Чарниш помер у Москві у вигнанні († 1728 р.). Його близькі, а потім далекі нащадки володіли селом до 1769 р.
У 1769 р. Митченки перейшли Івану Степановичу Леонтовичу, а після його смерті володіння Чарниша переходять у спадок рідним братам Леонтовича – полковнику Степану й бунчуковому товаришу Василю, та брату по матері – Фридрикевичу.
У 1796 році запроваджено волосне правління, Митченки увійшли до складу Батуринської волості Конотопського повіту.
У селі Митченки проживали козаки, кріпаки, ремісники, купці, чумаки і 13 єврейських сімей, кожна з яких тримала крамницю. Більшу частину населення в селі становили козаки, а тому Митченки вважалося козацьким селом. Кріпаки працювали до 3-5 днів на тиждень у місцевих поміщиків: Зорницького, Мельника, Константинова, Стефановського, Кирія.
У 1866 році в селі налічувалося 367 дворів, у яких проживало 3175 чоловік, а в 1897 році – 740 дворів з населенням 4649 чоловік.
На прикінці ХІХ століття в селі працювало три церковнопарафіяльні школи при Спасо-Преображенській, Покровській, Варварівській церквах з трирічним навчанням та одна Земська школа з чотирирічним терміном навчання (відкрита в 1864 році після заснування Земств).
Список козаків Ніжинського полку Батуринської сотні села Митченок за реєстром 1732 р.:
1828 — Петро Прокопович заснував у селі першу в Європі Школу бджолярства, яку 1830 року перевів до с. Пальчики. Будинок колишньої школи розібрали 1975 року, але збереглися її детальні креслення.[1]
У 1836—1917 рр. у селі діяв дзвоноливарний завод (один із 25, що працювали в Російській імперії). За цей час у Митченках відлили близько 30—35 дзвонів різних ваг — від 30 до 300 пудів.[1] Один із найвідоміших майстрів — Никифор Антонович Котляр (Котляров).[2][4]
У селі зберігся «гамазин» (зерновий склад), побудований 1805 року. Таких споруд в Україні нині є одиниці.[1]
Населення ред.
Мова ред.
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[5]:
| Мова | Відсоток |
|---|---|
| українська | 98,59% |
| російська | 0,94% |
| білоруська | 0,47% |
Школа ред.
У селі працює Митченківська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів.
Школа знаходиться в приміщенні збудованому в 1937 році. Школу побудували, розібравши для цього місцеву церкву, що викликало протест релігійної громади.
2011 до першого класу не пішло жодної дитини.
Кількість учнів у більшості класів 2012–2013 навчального року - 7-10 дітей.
Станом на 2016-2017 навчальний рік у школі працює 16 вчителів, 1 вихователь дошкільної групи та 1 бібліотекар. Діє 9 класів, у яких навчаються 76 учнів та 17 дошкільнят віком 3-6 років у дошкільній групі. [6][7]
Церкви ред.
Покровська ред.
Храм Покрови Богородиці в Митченках стояв при дорозі, у кінці села, з боку Батурина. Існував принаймні з середини 17 століття. Ця церква згоріла в 1746 р. Священик Яків Романов побудував було на тому ж місці, без благословення вищого духовенства, комору, куди переніс іконостас і просив дозволу здійснювати служіння. Але за самовілля піддався суду і зісланий з села. У 1800 р. з Рувимского Сосницького монастиря в село Митченки перевезений деревя'ний храм коштом намісника Іоанна Прокоповича (батька пасічника Петра Прокоповича й за допомогою прихожан та освячений на честь Покрови Богородиці.
Варварівська ред.
Дерев'яна церква, побудована в 1746 р. на зручному для прихожан місці. Будівельником був батуринський сотник Олексій Демидовський. У 1763 р. у священники церкви Святої Великомучениці Варвари виссвячено місцевого дяка Єремію Лебедівського.
У церкві зберігалася частка святих мощей в срібному невеликому хресті. Ці частинки в 1858 р надіслані до церкви при наступному записі: «1858 года декабря 15 дня Мы нижеподписавшиеся Надежда Михаилова Стефановская и Петр Василиев Стефановский, по обоюдному согласию, движимые христианским чувством, жертвуем в вечное и потомственное владение в церковь Св. Великомучен. Варвары, у село Митченки, Конотопскаго уезда, Черниговской губернии серебренный крест с одинадцатью св. мощами разных угодников, у числе коих мощей есть часть древа животворащаго креста, Николая угодника, волосы св. Анастасии и других, кои значатся в описании каждой св. части, и уложены в крест, и каждая часть особо надписана каждаго угодника. – Желаем, чтобы это приношение было вписано в церковную книгу и подлинная бумага хранилась в церкви, и приносим записать имена наших сродников в поминовение, как живых, так и мертвых. Петр Стефановский, Надежда Стефановская. 1858 года декабря 15 дня. В церковь Св. Великомученицы Варвары в село Митченки».
Вознесенська ред.
Існувала в 1707-1767 рр.
Священик і парафіяни в 1767 р писали: «церковь Вознесения Господня, с 1707 г. от постройки своей без починки состоявшая, ноября 25 1767 г. в четвертом часу ночи запалилась, вся на пепел сгорела; на престол св. дары, антимис, евангелие, кресты, сосуды, аппараты, книги круга церковного, все от мала до велика погорело».
Прохання прихожан про дозвіл побудувати новий храм і видати грамоту для збору пожертвувань в Запоріжжі було задоволене, але храм не був побудований.
Відомі люди ред.
Котляр Никифор Антонович - колезький реєстратор, церковний староста Покровської Митченської церкви. Уродженець містечка Нових Млинів Сосницького повіту, мешкав у Митченках.
Мав хист до винахідництва й механіки. Майстер-самоучка, що досяг мистецтва лити дзвони в 200 і навіть 300 пудів вагою, лити мідні винокурні котли, труби різних форм і величини, самовари червоної і жовтої міді, робити залізні речі: замки, землеробські знаряддя і різні інструменти. Він відлив до 50 штук дрібновагових і великовагових дзвонів в різні церкви різних повітів Чернігівської губернії, у тому числі кілька - в церкви Полтавської губернії. З них особливо примітний дзвін вагою в 270 пудів, відлитий в Путивльський Печерський монастир.
Відомі уродженці села ред.
- Прокопович Петро Іванович (10 липня 1775 — †3 квітня 1850) — видатний український бджоляр, основоположник раціонального бджільництва. У селі збереглася хата, де він народився, та хата на вул. Шкодинці (нині Мельникова), де мешкав П.Прокопович, а згодом його зять і нащадки (теперішній власник — Володимир Михайлович Садівничий). Довгий час зберігалися клуня (згоріла 1946) та стодола (розібрана 1948) П. Прокоповича. У селі досі живе нащадок П.Прокоповича — Костянтин Іванович Корнач.[1]
- Великдан Степан Петрович (1819—1879) — український пасічник, організатор наукового пасічникарства, останній директор Школи пасічників Петра Прокоповича. Симпатик українського руху, кореспондент журналу Пантелеймона Куліша «Основа».
- Білий Микола Андрійович (1871 - ?) - вчитель танців, український громадський діяч у Харбіні (Китай)
- Білоножко Степан Юхимович — генерал-полковник армії СРСР, командувач Туркестанського військового округу СРСР (1969—1978).
- Брайко Петро Овсійович (1919–2018) — полковник армії СРСР, Герой Радянського Союзу, 1934 року закінчив семирічку у рідному селі, 1937 року — Конотопський педагогічний технікум. У 1940 році отримав омріяну військову освіту у Московському прикордонному інституті. Під час війни перебував у партизанському загоні Сидора Артемовича Ковпака. З 1967 року займається літературною діяльністю (повісті «Жінка і смерть», «Увага! Ковпак», «Знайомий почерк», «Портрет комісара»).
Примітки ред.
- ↑ а б в г д Бджільницька Мекка у відходах // Україна молода, 28.04.2011. Архів оригіналу за 10 травня 2012. Процитовано 30 квітня 2011.
- ↑ а б Митченки // Историко-статистическое описаніе Черниговской епархіи. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 3 січня 2016.
- ↑ Присяжні книги 1654 р. Білоцерківський та Ніжинський полки / упоряд.: Ю. Мицик, М. Кравець ; [редкол.: П. С. Сохань (голова) та ін.]; НАН України, Ін-т укр. археографії та джерелознавства імені М. Грушевського [та ін.]. – Київ: [б.в.], 2003. – 349 с. Архів оригіналу за 10 березня 2022. Процитовано 14 травня 2020.
- ↑ Черниговскія Епархіальныя извѣстія. — 1865. Прибавленія. — с. 546 (1 сентября).
- ↑ Відділ освіти Бахмацької РДА [Архівовано 14 травня 2021 у Wayback Machine.]
- ↑ Офіційний сайт Митченківського НВК
Посилання ред.
Погода в селі [Архівовано 20 грудня 2011 у Wayback Machine.]