Мироносицька церква (Харків)

Мироносицька церква — православний храм, що існував в Харкові з кінця XVII століття до 30-х років XX століття. Храм названий на честь Жінок-мироносиць, розташовувався в Нагірному районі міста навпроти сучасної будівлі Харківського театру опери та балету за Дзеркальним струменем на місці скверу Перемоги. Церква перебувала в кварталі колишньої Мироносицькій площі, розмежована нинішніми вулицями Сумської, Жон Мироносиць, Чернишевської та Скрипника. За час свого існування храм кілька разів перебудовувався й пройшов шлях від цвинтарної заміської церкви до приходського храму в самому центрі міста.

Мироносицька церква
Mironositska05.jpg
Фото храму з новою дзвіницею 1911 з боку Мироносицької площі.
49°59′55″ пн. ш. 36°14′06″ сх. д. / 49.99869100002777600° пн. ш. 36.235187000027778481° сх. д. / 49.99869100002777600; 36.235187000027778481Координати: 49°59′55″ пн. ш. 36°14′06″ сх. д. / 49.99869100002777600° пн. ш. 36.235187000027778481° сх. д. / 49.99869100002777600; 36.235187000027778481
Тип споруди церква і втрачена споруда
Розташування Україна УкраїнаХарківська область Харків
Початок будівництва 1887
Кінець будівництва 1889
Зруйновано 11 березня 1930
Відбудовано відбудована 2015
Належність Православ'я
Єпархія Харківська єпархія УПЦ МП
Мироносицька церква (Харків). Карта розташування: Україна
Мироносицька церква (Харків)
Мироносицька церква (Харків) (Україна)
CMNS: Мироносицька церква у Вікісховищі

Нова будоваРедагувати

 
новозбудована церква у псевдокозацькому стилі. фото 2015 р.

Будівництво нової дев'ятибанної церкви в стилі наближеному до українського бароко (осторонь від історичного місця, в глибині скверу біля будинку по вул. Чернишевській, 15) розпочалося у вересні 2013 року, через п'ять років після символічного закладення. Йому передувала серія протестів місцевих мешканців проти будівництва.[1][2]

Відкриття храму відбулося 22 серпня 2015 року.

Історичні фактиРедагувати

Під час Першої російської революції, настоятель храму — Павло Григорович разом з чотирма іншими священиками виступили проти застосування смертної кари до революціонерів. Цей вчинок викликав обурення харківського єпископа Арсенія і отець Павло позбавився поста настоятеля[3].

ПриміткиРедагувати

  1. Вместо сквера — церковь? Харьковчане против. Архів оригіналу за 22 березня 2017. Процитовано 21 березня 2017. 
  2. Храм жен-мироносиц «прикроет» парковку. Архів оригіналу за 22 березня 2017. Процитовано 21 березня 2017. 
  3. Зуб, 2007.

ДжерелаРедагувати