Вікіпедія

Миронов Сергій Михайлович

російський політик
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Миронов.

Сергій Михайлович Миронов (рос. Сергей Михайлович Миронов, нар. 14 лютого 1953(19530214) року, Пушкін, Ленінград) — російський політик. Керівник фракції «Справедлива Росія» у Державній думі РФ з 5 жовтня 2016 року.[1]

Миронов Сергій Михайлович
Народився 14 лютого 1953(1953-02-14) (71 рік)
Пушкін, Ленінград, РРФСР, СРСР
Країна  СРСР
 Росія
Діяльність політик, державний діяч, депутат Державної Думи РФ
Галузь Державна дума Російської Федерації
Alma mater Санкт-Петербурзький державний гірничий університет, Санкт-Петербурзький державний політехнічний університет Петра Великого, Російська академія державної служби, юридичний факультет Санкт-Петербурзького університету і Санкт-Петербурзький державний університет
Знання мов російська
Членство Державна дума Федеральних зборів Російської Федерації VII скликання, Державна дума Федеральних зборів Російської Федерації VI скликанняd, Державна дума Федеральних зборів Російської Федерації V скликанняd, Законодавчі збори Санкт-Петербурга, Рада Федерації і Державна дума Федеральних зборів Російської Федерації VIII скликання
Посада голова Ради Федерації Росіїd, депутат Державної Думи РФ[d], депутат Державної Думи РФ[d], депутат Державної Думи РФ[d], голова Ради Федерації Росіїd і член Ради Федерації[d]
Військове звання старший сержант
Партія Справедлива Росія і Російська партія життя
Конфесія православ'я
Автограф
Нагороди
IMDb ID 12509518
Сайт mironov.ru

Депутат Державної думи Російської Федерації VII скликання. Голова партії «Справедлива Росія» — член бюро президії Центрального ради партії, депутат Законодавчих зборів Санкт-Петербурга (1994–2001). Заступник голови Законодавчих зборів Санкт-Петербурга (2000—2002).

Виставляв свою кандидатуру на виборах президента РФ в 2004 і 2012 роках і обидва рази займав останнє місце. Голова Наглядової ради «Союзу десантників Росії».

З 2014 року під міжнародними санкціями — йому заборонено виїзд до США та Західної Європи[2][3].

Життєпис ред.

Сергій Миронов народився 14 лютого 1953 року в місті Пушкіна. Батьки походять з Тверській і Новгородської областей. Мати — Галина Федорівна Варламова, батько — Михайло Омелянович Миронов[4]. Батько — фронтовик Німецько-радянської війни; після демобілізації залишився служити в армії. Мати працювала інструктором партійного обліку[5]. Дід Омелян Еремеіч Миронов був розстріляний у вересні 1937 року.

Закінчив середню школу № 410 Пушкінського району Ленінграда.[6].

У 1969 вступив до Індустріального технікуму на факультет «Геофізичні методи пошуку та розвідки корисних копалин і мінералів». Однак, провчившись один семестр, закинув навчання. Влітку наступного року знову вступив на перший курс цього ж технікуму. Після першого курсу з'їздив в першу експедицію на Кольський півострів.

Восени 1971, на початку другого курсу, маючи відстрочку від армії до закінчення технікуму, добровільно пішов на строкову службу. Служив у повітряно-десантних військах (ВДВ) ВС СРСР 1973 у Литві та Азербайджані.

Освіта та кар'єра ред.

У 1974 21-річний Сергій Миронов вступив у Ленінградський гірничий інститут ім. Плеханова[7]. Будучи студентом почав працювати в НВО «Геофізика», в секторі, де займалися пошуками уранової сировини.

1978—1986 — старший інженер-геофізик НВО «Рудгеофизика» (нині ФДМ НВП «Геологорозвідка»[8]), потім — геофізиком Зеленогірській експедиції Міністерства геології СРСР.

З 1986 по 1991 за напрямом Міністерства геології СРСР працював старшим геофізиком аэропартии в Монгольської Народної Республіки. До цього він їздив туди протягом п'яти років на півроку, а в 1986 перебрався з родиною в Улан-Батор, де жив ще 5 років до розпаду СРСР у 1991 році[9].

Після 1991 року ред.

З 1991 по 1993 рік був виконавчим директором пушкінського АТЗТ «Російська торгова палата». 1992 — закінчив Санкт-Петербурзький технічний університет. У 1993 році отримав атестат Мінфіну Росії на право роботи на ринку цінних паперів.

1994—1995 — виконавчий директор АТВТ «Будівельна корпорація „Відродження Санкт-Петербурга“».

Законодавчі збори Санкт-Петербурга (1994—2001) ред.

У 1994 обраний депутатом Законодавчих зборів Санкт-Петербурга I скликання від блоку «Весь Петербург».

З квітня 1995 — перший заступник голови Законодавчих Зборів Санкт-Петербурга.

У 1997 році закінчив з відзнакою Російську академію державної служби при Президенті Російської Федерації

У 1998 році закінчив з відзнакою юридичний факультет Спбду.

Квітень — грудня 1998 — виконувач обов'язків голови Законодавчих Зборів Санкт-Петербурга I скликання.

У грудні 1998 року обраний депутатом Законодавчих Зборів Санкт-Петербурга II скликання по 12-му виборчому округу, отримавши 70 % голосів виборців (кращий результат в місті) і увійшов до складу фракції «Законність».

З 1999 слухач філософського факультету Спбду[10].

У 2000 році — заступник керівника виборчого штабу Володимира Путіна по Санкт-Петербургу, на президентських виборах 2000 року.

У червні 2000 обраний заступником голови Законодавчих Зборів Санкт-Петербурга другого скликання.

З вересня 2000 року — голова політради Санкт-Петербурзького регіонального політичного громадського руху «Воля Петербурга».

Раду Федерації (2001—2011) ред.

Член Ради Федерації ред.

Після реформи Ради Федерації Федеральних Зборів.

13 червня 2001 року обраний членом Ради Федерації — представником законодавчого збори Санкт-Петербурга.

З червня 2001 — член Комітету Ради Федерації з конституційного законодавства і судово-правових питань, член Комісії Ради Федерації з регламенту та парламентських процедур.

З жовтня 2001 року — заступник голови Комітету Ради Федерації з конституційного законодавства і судово-правових питань.

Голова Ради Федерації ред.

5 грудня 2001 року обраний головою Ради Федерації. Миронов був єдиним кандидатом на пост спікера — він був рекомендований президентом[11].

За затвердження на цій посаді Сергія Миронова проголосували 152 сенатора, 2 — проти і 4 члена Ради Федерації утрималися від голосування. На початку засідання повноваження голови Ради Федерації з себе склав Єгор Строєв, який перебував на цій посаді протягом двох термінів[12]. Очолюючи Рада Федерації, виступав проти політизації цього органу і створення в ньому партійних фракцій.

Першою ініціативою Миронова на цій посаді стала пропозиція збільшити президентський термін з 4 до 7 років. За словами спікера Ради Федерації, «для Росії в сучасних умовах 4 роки президентського терміну — це мало»[13]. Президент Володимир Путін у відповідь заявив, що вважає таке збільшення недоцільним, однак ця ідея знайшла чимало прихильників[14].

30 грудня того ж року Миронов запропонував новий порядок обрання членів Ради Федерації — посаду члена верхньої палати парламенту має бути виборною. Миронов розповів, що вже розробив відповідний законопроєкт. На його думку, тільки народний мандат дозволить членів верхньої палати парламенту стати незалежними[15].

1 лютого 2002 Миронов обраний головою Ради Міжпарламентської Асамблеї держав — учасників.

Справедлива Росія ред.

2006 року брав участь у створенні і очолив партію «Справедлива Росія», покликану стати конкурентом «Єдиної Росії» в рамках потенційної двопартійної системи в Росії.

На початку 2007 року з обранням 4 скликання законодавчих зборів Санкт-Петербурга повноваження Сергія Миронова в Раді Федерації формально закінчилися. Але 28 березня новий парламент підтвердив повноваження Миронова, відкривши тим самим йому шлях до третього спікерського терміну. Миронов був знову обраний представником Петербурзького законодавчих зборів у Раді Федерації.

30 березня 2007 року переобраний головою Ради Федерації на третій термін.

16 квітня 2011 року пішов у відставку з поста голови «Справедливої Росії», залишаючись при цьому її лідером.

18 травня 2011 року за пропозицією фракції «Єдина Росія» Законодавчих зборів Санкт-Петербурга був відкликаний з посади представника Законодавчих зборів міста в Раді Федерації, позбувшись таким чином посади голови СФ.

25 травня 2011 року прийшов у Раду Федерації, де виступив з промовою, підвівши підсумки майже десятирічної роботи на посаді голови[16].

Депутат Державної Думи РФ ред.

 
Путін та Миронов на врученні нагород. 27 червня 2018

8 червня 2011 року зареєстровано депутатом 5 скликання Державної думи, зайнявши місце депутата Олени Вторигіної.[17][18][19].

14 червня 2011 року обраний Керівником фракції «Справедлива Росія» в думі РФ; став членом Комітету думи з науки і наукомістких технологій.

4 грудня 2011 року переобраний депутатом Думи 6 скликання, керівник фракції «Справедлива Росія» у Державній Думі, член Комітету ГД з житлової політики і житлово-комунальному господарству.

У грудні 2011 року на подовженому VI З'їзді партії «Справедлива Росія» була висунута кандидатура Миронова для участі у президентських виборах 2012 року[20].

З 11 липня 2012 року — член Державної ради РФ[21].

Сергій Миронов вважає, що треба бомбардувати центри прийняття рішень у столиці сусідньої держави Києві, і не проти вбивства президента України Володимира Зеленського[22].

Після повномасштабного вторгнення ред.

23 листопада 2023 року стало відомо, що Миронов та його дружина удочерили викрадену з України дівчинку, змінивши їй ім'я та прізвище.[23][24][25] У грудні 2022 року Миронов та Варламова удочерили Маргариту, змінивши ім'я на Марина Сергіївна Миронова[26][27]. Крім цього, його дружина також викрала й вивезла до росії двохлітнього українського хлопчика[28].

Фінансування тероризму в Україні ред.

В Севастополі і Сімферополі Миронов був 26-27 лютого 2014-го, безпосередньо перед початком анексії Криму РФ.[джерело?]

В кінці 2014 року і в кінці 2015 року відвідував окупований проросійськими терористами Донецьк. Виступає за визнання терористичних угруповань ДНР і ЛНР як держав.[джерело?]

В ході президентських виборів 2018 року відмовився висувати власну кандидатуру і був членом ініціативної групи, що висунула кандидатуру президента РФ Путіна.[29]

Кримінальне переслідування в Україні ред.

 
Країни, де Миронов потрапив під санкції

Відкрито підтримує та фінансує проросійські терористичні організації в Україні. 25 липня 2014 року українське МВС порушило кримінальну справу проти Миронова.[30]

Санкції ред.

У березні 2014 року Миронова включено до осіб, проти яких запроваджено санкціяї ЄС, США, Канади, Австралії і Швейцарії. У вересні 2015 року включений в санкційний список України.[3]

7 вересня 2022 року Миронов був повторно доданий до санкційного списку України.[31]

Нагороди ред.

  • Орден «За заслуги перед Вітчизною» III ступеня (14 лютого 2008) — за великий внесок у зміцнення і розвиток російської державності і парламентаризму[32]
  • Орден «За заслуги перед вітчизною» IV ступеня (2018)[33]
  • Медаль «300 років Російському флоту»[34]
  • Медаль «В пам'ять 300-річчя Санкт-Петербурга» (2003)
  • Медаль «В пам'ять 1000-річчя Казані» (2005)
  • Ланцюг ордена Пошани (Перу, 2005)[35][36]
  • Орден Пошани (Південна Осетія, 9 жовтня 2009 року) — за великий внесок у справу підтримання миру і стабільності на Кавказі, активну підтримку в питаннях відстоювання незалежності Південної Осетії та її міжнародного визнання, надану допомогу у відновленні зруйнованого господарства республіки[37]
  • Орден «Співдружність» Міжпарламентської асамблеї СНД[38]
  • Медаль «За бойової співдружності» (МВС Росії, 2005 рік)[39]
  • Почесний знак «За заслуги у розвитку парламентаризму» та грамота ради федерації РФ[40]
  • Відзнака «За заслуги в зміцненні співробітництва з Рахунковою палатою Російської Федерації» (2006)[41].
  • Медаль «За видатний внесок у розвиток колекційного справи в Росії»[42]
  • Медаль «За визволення Криму і Севастополя» (17 березня 2014 року) — за допомогу в анексії Криму Росією.[43]
  • Шість разів нагороджувався вогнепальною зброєю: пістолетом Макарова, пістолетом «Вектор», пістолет Яригіна і револьвером «Наган»[44][45].

Примітки ред.

  1. ↑ Миронов Сергій Михайлович. Державна Дума РФ. Архів оригіналу за 18 травня 2018. Процитовано 5 жовтня 2016.
  2. ↑ Сергей Миронов: «По названию „президент Татарстана“ — пусть оно останется, пусть исключением будет ваша замечательная республика»
  3. ↑ а б МИРОНОВ Сергій Михайлович - біографія, досьє, активи | Війна і санкції. sanctions.nazk.gov.ua (укр.). Процитовано 23 листопада 2023.
  4. ↑ Біографія Сергія Миронова. Російська газета. 01.03.2012. Архів оригіналу за 10 серпня 2018. Процитовано 20 вересня 2013.
  5. ↑ Про себе. Сергій Миронов - офіційний сайт. Процитовано 20 вересня 2013.[недоступне посилання з липня 2019]
  6. ↑ ДЕСАНТНИКИ Глава I. Початок. Спогади про армію. Архів оригіналу за 27 січня 2012. Процитовано 10 серпня 2018.
  7. ↑ «Було забійно». Сергій Миронов згадав студентські роки. Газета «Коммерсантъ С-Петербург», № 194/П (3033), 18.10.2004. Архів оригіналу за 10 серпня 2018. Процитовано 10 серпня 2018.
  8. ↑ ФДМ НВП «Геологорозвідка». Архів оригіналу за 1 вересня 2011. Процитовано 10 серпня 2018.
  9. ↑ Професія — геолог, Офіційний сайт С. М. Миронова. Архів оригіналу за 13 серпня 2011. Процитовано 10 серпня 2018.
  10. ↑ Сергій Миронов чекає цікавих президентських виборів. Газета «Коммерсантъ С-Петербург», № 22/П (2861), 09.02.2004. Архів оригіналу за 10 серпня 2018. Процитовано 10 серпня 2018.
  11. ↑ Єгор Строєв все-таки знайшов собі наступника, «Коммерсантъ», № 223 (2353), 05.12.2001. Архів оригіналу за 10 серпня 2018. Процитовано 10 серпня 2018.
  12. ↑ Новим спікером Ради Федерації обраний Сергій Миронов, «Коммерсантъ», 5.12.2001
  13. ↑ Новий спікер СФ запропонував збільшити президентський термін, «Коммерсантъ», 7.12.2001
  14. ↑ Скільки б ви дали Путіну?, «Коммерсантъ», № 50 (452), 18.12.2001. Архів оригіналу за 10 серпня 2018. Процитовано 10 серпня 2018.
  15. ↑ Миронов пропонує новий порядок обрання членів Ради Федерації, «Коммерсантъ», 30.12.2001
  16. ↑ Прощання з сенатом, «Російська газета» — Столичний випуск № 5487 (111) 26.05.2011. Архів оригіналу за 10 серпня 2018. Процитовано 10 серпня 2018.
  17. ↑ Колишній спікер Ради Федерації Сергій Миронов розраховує отримати мандат депутата Держдуми не пізніше, ніж через два тижні. Архів оригіналу за 10 серпня 2018. Процитовано 10 серпня 2018.
  18. ↑ Комісія Держдуми з мандатным питань задовольнила заяву про складання депутатських повноважень Олени Вторыгиной. Архів оригіналу за 10 серпня 2018. Процитовано 10 серпня 2018.
  19. ↑ Екс-спікер Совфеда Миронов став депутатом Держдуми
  20. ↑ Есери висунули Миронова кандидатом у президенти. Архів оригіналу за 10 серпня 2018. Процитовано 10 серпня 2018.
  21. ↑ Указ Президента Російської Федерації від 11 липня 2012 року № 946 «Питання Державної ради Російської Федерації» [Архівовано 2013-05-13 у Wayback Machine.]
  22. ↑ Депутат Госдумы России открыто призвал бомбить Киев и заявил, что «там не с кем разговаривать». Видео. Архів оригіналу за 16 квітня 2022. Процитовано 21 квітня 2022.
  23. ↑ «Та женщина их выбрала и повезет в Москву». storage.googleapis.com. Процитовано 23 листопада 2023.
  24. ↑ "Важные истории": депутат Миронов удочерил девочку из Украины. Радио Свобода (рос.). 23 листопада 2023. Процитовано 23 листопада 2023.
  25. ↑ iStories: Сергей Миронов удочерил девочку из Херсона – DW – 23.11.2023. dw.com (рос.). Процитовано 23 листопада 2023.
  26. ↑ Глава російської партії Миронов удочерив викрадену з України дівчинку і змінив їй ім’я – ЗМІ. Українська правда (укр.). Процитовано 23 листопада 2023.
  27. ↑ Глава однієї з партій у Росії удочерив дитину, викрадену з Херсона, - розслідування. РБК-Украина (укр.). Процитовано 24 листопада 2023.
  28. ↑ Глава однієї з партій у Росії удочерив дитину, викрадену з Херсона, - розслідування. РБК-Украина (укр.). Процитовано 24 листопада 2023.
  29. ↑ «Петро Козлов», «Єлизавета Фохт». Путіна висунули в президенти без Путіна [Архівовано 20 червня 2019 у Wayback Machine.] «Російська служба Бі-бі-сі», 26.12.2017
  30. ↑ Zaxid.net. МВС порушило справу проти лідера фракції «Справедлива Росія» через підтримку ним терористів. ZAXID.NET. Архів оригіналу за 3 вересня 2014. Процитовано 7 квітня 2018.
  31. ↑ УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №637/2022 Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 7 вересня 2022 року «Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)».
  32. ↑ Указ Президента Російської Федерації від 14.02.2008 № 195. Архів оригіналу за 05.01.2012. Процитовано 10.08.2018.
  33. ↑ Учасники церемонії вручення державних нагород. Архів оригіналу за 10 червня 2019. Процитовано 10 серпня 2018.
  34. ↑ Миронов Сергій Михайлович // Офіційний сайт Ради Федерації
  35. ↑ Сергій Миронов і його перуанський колега однаково скептично оцінюють результати співпраці з МВФ. Архів оригіналу за 10 серпня 2018. Процитовано 10 серпня 2018.
  36. ↑ Сергій Миронов нагороджений перуанським орденом пошани. Архів оригіналу за 10 серпня 2018. Процитовано 10 серпня 2018.
  37. ↑ Указ Президента Республіки Південна Осетія від 9 жовтня 2009 року «Про нагородження Орденом Пошани Миронова С. М.». Архів оригіналу за 23 травня 2011. Процитовано 10 серпня 2018.
  38. ↑ Постанова Ради МПА СНД 13.05.2007 № 19. Архів оригіналу за 5 січня 2012. Процитовано 10 серпня 2018.
  39. ↑ Міністр внутрішніх справ вручив нагороди членам Ради Федерації.
  40. ↑ Сергій Миронов подякував колег за десять років спільної роботи. Архів оригіналу за 5 січня 2012. Процитовано 10 серпня 2018.
  41. ↑ Сергій Степашин вручив Сергію Миронову нагороду контрольного відомства.[недоступне посилання з квітня 2019]
  42. ↑ Медаль «За видатний внесок у розвиток колекційного справи в Росії». РОО «Академія російської символіки „Марс“». Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 7 липня 2011. {{cite web}}: Проігноровано невідомий параметр |description= (довідка)
  43. ↑ Медаль за визволення Севастополя і Криму отримали: Путін, Газманов, Чалий, Шойгу і ще 128 осіб. Архів оригіналу за 24 липня 2014. Процитовано 10 серпня 2018.
  44. ↑ Досьє на Миронова С. М. (Аргументи і Факти). Архів оригіналу за 10 серпня 2018. Процитовано 10 серпня 2018.
  45. ↑ Навіщо Миронову три пістолети?. Архів оригіналу за 10 серпня 2018. Процитовано 10 серпня 2018.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Миронов_Сергій_Михайлович&oldid=40994029