Миркович Михайло Федорович
Михайло Федорович Миркович (рос. Михаил Фёдорович Миркович; *1836 р. — †1891 — російський генерал-лейтенант, картограф, начальник штабу Віленського військового округу, учасник Російсько-турецької війни 1877—1878 років.[2].
| Михайло Миркович | |
|---|---|
| рос. Михаил Фёдорович Миркович | |
 Михайло Миркович | |
| Народився | 17 вересня 1836 |
| Помер |
24 березня 1891 (54 роки) Санкт-Петербург, Російська імперія |
| Поховання | Новодівочий цвинтар |
| Підданство |
 Російська імперія |
| Національність | росіянин |
| Діяльність | картограф, етнограф |
| Галузь | війська[1], військова кампанія[1] і етнографія[1] |
| Відомий завдяки | картограф |
| Alma mater | Академія Генерального штабу |
| Знання мов | російська[1] |
| Учасник | Польське повстання 1863—1864 |
| Військове звання | генерал-лейтенант |
| Конфесія | християнин |
| Батько | Федір Миркович |
| Мати | Mariya Bodiskod |
| Нагороди |
      |
Етнографічна карта слов'янських народностей ред.
Певну позитивну роль у розвитку етнографії зіграв Слов'янський з'їзд 1867 р., приурочений до Всеросійської етнографічної виставки, який став великою подією в культурному житті слов'янських країн і народів. У 1867 р., можливо спеціально підготовлена до з'їзду, вийшла з друку «Етнографічна карта слов'янських народностей» («Этнографическая карта славянских народностей») М. Ф. Мирковича.[2].
Мапа охоплює територію Європейської Росії, Кавказу та європейських держав. Масштаб мапи 1:4 200 000.У пояснювальній записці М. Миркович детально описав, якими джерелами користувався при складанні своєї карти. Основним джерелом була карта П. Шафарика. Автор використав і дані карт Петра Кеппена. Карта М. Мирковича витримала кілька видань (1874 р., 1877 р. та ін.). Видання 1874 р. було доповнене Олександром Ріттіхом. До видання 1877 р. було додано статистичні таблиці, які показують розподіл слов'ян по державах і народностям, а також за віросповіданням, азбукам і літературним мовам (складені відомим філологом-славістом професором А. С. Будиловичем). М. Ф. Миркович, як і більшість російських етнографів та картографів цього часу, не виділяє окремо українського та білоруського етносів. В легенді карти є лише росіяни. Крім росіян, серед слов'янських народів виділено поляків, чехів, словаків, болгар, словенців, хорват, сербів та лужан.[2].
Примітки ред.
- ↑ а б в г Czech National Authority Database
- ↑ а б в Байцар Андрій. Українські етнічні землі на «Етнографічній карті слов'янських народностей» М. Ф. Мирковича (1867 р.) http://baitsar.blogspot.com/2016/12/1867.html [Архівовано 26 грудня 2016 у Wayback Machine.]
Джерела та література ред.
- Байцар Андрій. Українські етнічні землі на «Етнографічній карті слов'янських народностей» М. Ф. Мирковича (1867 р.) http://baitsar.blogspot.com/2016/12/1867.html [Архівовано 26 грудня 2016 у Wayback Machine.]