Відкрити головне меню

Миколаївський спеціалізований центр бойової підготовки

Спеціалізований центр бойової підготовки авіаційних фахівців Збройних сил України — спеціальний навчальний заклад Міністерства оборони України для бойової підготовки авіаційних фахівців Повітряних Сил Збройних Сил Українита інших військових формувань.

Спеціалізований центр бойової підготовки авіаційних фахівців Збройних сил України
Ensign of the Ukrainian Air Force.svg
На службі 2 листопада 1959
(в статусі Спеціалізованого центру Повітряних Сил — з 2008)
Вид до 1991 Naval Ensign of the Soviet Union (1950–1991).svg Авіація ВМФ СРСР
з 1992 Ensign of the Ukrainian Air Force.svg Повітряні сили ЗС України
Тип СРСР СРСР Україна Україна
Гарнізон/Штаб Миколаїв, Кульбакине
Річниці День частини — 2 листопада

Історія частиниРедагувати

Військово-морське мінно-торпедне авіаційне училище імені Сигізмунда ЛеваневськогоРедагувати

Вважається, що Центр бере початок з 1929 року, коли в Миколаєві була сформована льотна школа. У 1938 році її переформували в школу морських льотчиків, і їй було присвоєне ім'я полярного льотчика, Героя Радянського Союзу Сигізмунда Олександровича Леваневського. В тому ж році на базі школи було створене Військово-морське мінно-торпедне авіаційне училище льотчиків і штурманів імені Сигізмунда Леваневського. Тільки в часи Другої світової війни в ньому пройшли навчання понад дві тисячі військових авіаторів[1].

33-й Центр бойового застосування і переучування авіації ВМФ імені ПреображенськогоРедагувати

2 листопада 1959 року наказом Міністра оборони СРСР училище було переформоване у 33-й навчальний центр авіації Військово-Морського Флоту. Ініціатива створення Центру належала тодішньому начальнику авіації ВМФ, Герою Радянського Союзу генерал-полковнику авіації Євгену Миколайовичу Преображенському[2].

Завдання Центру полягали в підготовці льотчиків і штурманів екіпажів бомбардувальників, які прибували з військових навчальних закладів військово-повітряних сил для комплектування мінно-торпедної авіації флоту. Крім того, Центр став зосередженням наукової думки та практичних розробок з бойового застосування морської авіації[2].

При формуванні організаційно-штатної структури Центру був врахований досвід створення і практичної діяльності центрів бойової підготовки Військово-Повітряних Сил і Військово-Морського Флоту СРСР: навчальний центр включав навчально-льотний відділ, чотири науково-дослідних відділи, два авіаційних полки — 540-й морський тренувальний авіаполк (інструкторський) на літаках Іл-28 і Ту-16 на аеродромі Кульбакине (Миколаїв) і 555-й протичовновий змішаний авіаційний полк (дослідницько-інструкторський) на аеродромі Очаків, що мав у своєму складі вертольоти Ка-15 і Мі-4 різних модифікацій[3].

У 1967 році 33-й навчальний центр авіації ВМФ був перейменований на 33-й центр бойового застосування і переучування льотного складу авіації ВМФ. Частині було присвоєне ім'я Героя Радянського Союзу Євгена Миколайовича Преображенського, в часи Другої світової війни командира морської бомбардувальної авіаескадрильї, яка в ніч з 7 на 8 серпня 1941 року нанесла перший бомбовий удар по Берліну[2].

17 вересня 1976 року для підготовки льотчиків палубної авіації у складі 33 ЦБЗ і ПЛС МА був сформований 299-й інструкторсько-дослідницький корабельний авіаполк на літаках Як-38 і МіГ-21, який став базуватися на аеродромі Саки, а у складі 555-го дослідницько-інструкторського полку створена навчальна ескадрилья на літаках Л-39[3].

Подальша направленість діяльності Центру значною мірою була обумовлена будівництвом перших радянських протичовнових і авіаносних крейсерів. У 1982 році в Саках введений в експлуатацію наземний науково-тренувальний комплекс корабельної авіації «Нитка», а у 1987 році — сформоване 39-е управління випробувального навчально-тренувального комплексу корабельної авіації. 13 грудня 1988 року директивою Головного штабу ВМФ на базі 39-го управління в Саках був створений 1063-й центр бойового застосування корабельної авіації, до якого увійшли 23 ІУТК, 229-й окремий корабельний інструкторсько-досліднцький штурмовий авіаполк (на літаках Як-38, пізніше МіГ-21 і Су-25) і сформований 10 березня 1986 року 100-й окремий корабельний винищувальний авіаційний полк (на літаках Су-27 і МіГ-29). Центр також замикався на 33-й центр бойового застосування і переучування льотного складу авіації ВМФ[3].

За час існування навчального з'єднання, у 33-му центрі бойового застосування і переучування льотного складу і підпорядкованих йому частинах підготовку пройшли понад 2,5 тисячі авіаційних фахівців. Загальний наліт Центру становить 318 370 годин. Вихованцями Центру стали тридцять чотири Герої Радянського Союзу, один двічі Герой Радянського Союзу[2].

Спеціалізований центр бойової підготовки авіаційних фахівців ПС ЗС УкраїниРедагувати

У квітні 1992 року 33-й центр бойового застосування і переучування разом з підпорядкованими частинами в Очакові і Саках присягнув Україні. Наказом Міністра оборони з'єднання було зараховане до складу Збройних сил України. Перехід Центру майже повним складом під державний прапор України багато значив у формуванні збройних сил держави[4][5].

В складі Збройних сил України Центр став 33-м центром бойової підготовки авіаційних фахівців і був підпорядкований командуванню Військово-Повітряних Сил. Навчально-тренажерна база Центру — Іл-76, МіГ-29, Су-25, Л-39, Су-24, «Репітер» тощо.

З 2008 року центр має назву Спеціалізований центр бойової підготовки авіаційних фахівців Повітряних Сил Збройних Сил України[2]. 31 жовтня 2009 року на честь 50-річного ювілею частини Центр отримав штандарт з почесним найменуванням «Миколаївський»[1].

ВтратиРедагувати

  • старший солдат Олексієнко Михайло Володимирович, 19 грудня 2016, Костянтинівка[6]

ПриміткиРедагувати

  1. а б Олександр Кремко. Спеціалізованому центру бойової підготовки авіаційних фахівців ЗС України в Миколаєві — 50 років. Фоторепортаж УКРІНФОРМ ФОТО 03.11.2009
  2. а б в г д У Миколаєві урочисто відзначили 50-річчя з дня створення Спеціалізованого центру бойової підготовки авіаційних фахівців Повітряних Сил ЗС України. Новини департаменту преси та зв'язків із засобами масової інформації МО України. 03.11.2009
  3. а б в Так создавался 100 КИАП. Спогади заступника командира 100 квап підполковника Трусова Ю. Б. (рос.) // Історичний формуляр Морської авіаційної групи ВМС ЗС України. Саки. 2002.
  4. Василь Шевчук. Севастопольська Спілка офіцерів України на етапі створення Військово-Морських Сил Збройних Сил України. Архівовано 11 жовтень 2013 у Wayback Machine. Матеріали VI-ї Всеукраїнської наукової військово-історичної конференції «Воєнна історія Північного Причорномор'я та Таврії», 06-07.10.2011 р., м. Севастополь.
  5. Богдан Левик. Військово-політичне забезпечення становлення Збройних Сил України. Військово-історичний журнал. № 3 (117) травень-червень 2012 р.
  6. Книга пам'яті

ПосиланняРедагувати