Відкрити головне меню

Миколаївка (Білопільський район)

смт у Білопільському районі Сумської області (Україна)

Микола́ївка (до 1957 року — Миколаївка-Вирівська[3], у 1957—2016 роках — Жовтневе) — селище міського типу Білопільського району Сумської області України. Адміністративний центр Миколаївської селищної ради.

смт Миколаївка
Mykolayivka bil gerb.png
Герб Миколаївки (Білопільський район)
Країна Україна Україна
Область Сумська область
Район/міськрада Білопільський район
Рада Миколаївська селищна рада
Код КОАТУУ: 5920655300
Облікова картка Миколаївка 
Основні дані
Статус із 1957 року
Площа 6,4[1] км²
Населення 4212 особи (01.01.2017)[2]
Густота 658,1 осіб/км²
Поштовий індекс 41854
Телефонний код +380 5443
Географічні координати 50°56′29″ пн. ш. 34°22′43″ сх. д. / 50.94139° пн. ш. 34.37861° сх. д. / 50.94139; 34.37861Координати: 50°56′29″ пн. ш. 34°22′43″ сх. д. / 50.94139° пн. ш. 34.37861° сх. д. / 50.94139; 34.37861
Висота над рівнем моря 180 м
Водойма річка Вир
Відстань
Найближча залізнична станція: Вири
До станції: 10 км
До райцентру:
 - фізична: 45 км
Селищна влада
Адреса 41854 Сумська область, Білопільський район, смт Миколаївка, бульвар Свободи, 2; телефон: 7-16-96
Голова селищної ради Федина Ігор Олексійович
Карта
Миколаївка. Карта розташування: Україна
Миколаївка
Миколаївка
Миколаївка. Карта розташування: Сумська область
Миколаївка
Миколаївка
Миколаївка. Карта розташування: Білопільський район
Миколаївка
Миколаївка

Commons-logo.svg Миколаївка у Вікісховищі

ГеографіяРедагувати

Селище розташоване за 45 км від районного центру та за 10 км від залізничної станції Вири.

Більша частина селище розташована на правому березі річки Вир, менша — на лівому. Вище за течією примикають село Павленкове та селище Тімірязєвка, нижче за течією — села Пащенкове та Гостинне, із заходу примикає село Веселе, з півдня — село Сушилине.

На річці Вир та її правій безіменній притоці створено ставки.

НаселенняРедагувати

Чисельність населення за роками
1959 1979 1989 2001 2016 2017
7521 4462 4768 4457 4234 4212
Розподіл населення за рідною мовою (станом на 2001 рік)
українська мова російська мова
95,88 % 3,93 %

ІсторіяРедагувати

Миколаївка-Вирівська була заснована у другій половині 17 століття селянами та козаками з Правобережної України, які тікали на лівий берег від гніту польської шляхти і магнатів, і відразу увійшло до Сумського слобідського полку. Місцева козацька старшина володіла земельними ділянками до 40 десятин, а наділи рядових козаків не перевищували 12 десятин, через що вони потрапляли у кріпосницьку залежність полковників та сотників. Станом на 1778 рік в селі проживало 949 підданих селян, з них сумському полковнику Кондратьеву належало 242 особи.

Після ліквідації полків рядових козаків перетворили на військових обивателів, які були близькі до державних селян. 1844 року поміщиця збудувала в селі цукроварню, де працювали 253 особи — 183 чоловіки, 58 жінок і 12 підлітків. 1846 року у селі споруджено цегельний завод, на якому працювало 8 робітників. В селі були поширені також і ремесла — шевське, ткацьке, кравецьке, гончарне, набували розвитку промисли — гуральний та броварний. На час скасування кріпосного права 1861 року в селі налічувалося 342 ревізькі душі кріпаків і 256 державних селян. Середній наділ на ревізьку душу для колишнього кріпака становив 2,4 десятини, державного селянина — 2,5 десятини. Поміщики залишили за собою право на вилов риби в річці, користування лісовими угіддями. Селяни, які не мали змоги сплачувати викуп, відмовлялися від наділів і поповнювали ряди сільськогосподарських робітників. Реформи викликали обурення серед селян, мали місце підпали будівель поміщиків, випасання їх посівів.

У 1890-их роках у селі була відкрита лікарня на 15 ліжок, у якій працювали лікар і 2 фельдшери, 1895 року відкрито однокласну церковно-парафіяльну школу, розраховану на 100 учнів. У 18981899 роках, в умовах наростання революційних настроїв, на цукрозаводі виник марксистський робітничий гурток, до якого входили радикально налаштовані робітники. Заняття проводилися регулярно в приміщенні заводу під час обідньої перерви, а його члени проводили агітаційну роботу серед селян та робітників. На початку 20 століття у селі проживало близько 2000 осіб. Частина з них працювала в поміщицькій економії, доглядаючи худобу, вирощуючи хліб, городину, цукрові буряки, понад 800 осіб — на Виринському цукровому заводі Харитоненка, збудованому 1880 року. У роки революції 1905—1907 років в економіях Харитоненка сталося кілька робітничо-селянських виступів, на яких люди вимагали поліпшення умов праці та житлових умов. Діями місцевих селян керував страйковий комітет села Вирів Сумського повіту. Влітку 1905 року жителями було виведено з ладу кілька сільськогосподарських машин, спалено скирти соломи і ряд будинків в маєтку Харитоненка.

1911 року від станції Амбари до цукрозаводу була прокладена залізнична колія, по якій підвозили до підприємства вапно, дрова, вугілля, буряки, вивозили звідти цукор, малясу та жом. 1914 року у селі була відкрита трикласна земська школа. У роки першої світової війни 200 жителів Миколаївки-Вирівської було мобілізовано до царської армії. 15 вересня 1915 року на цукрозаводі застрайкували робітники і як результат адміністрація підвищила заробітну плату і зменшила штрафи. Лютнева революція 1917 року викликала революційне піднесення серед населення. У липні жителі села захопили й розподілила між собою 66 десятин землі Харитоненка, однак захоплену землю відібрали і повернули цукрозаводчику. Більшовицьку агітацію серед жителів села проводили солдати-фронтовики, які поверталися додому. У самому селі та на хуторі Чорному відбувалися мітинги. Під час жовтневого перевороту 1917 року більшовики з Сум проводили в селі агітаційну роботу, закликали робітників і селян до збройної боротьби. Наприкінці грудня в селі було встановлено Радянську владу, створено революційний комітет. В березні 1918 року Миколаївку-Вирівську зайняли австро-німецькі війська, наприкінці року до села увійшли війська УНР. На початку січня 1919 року у селі знову було встановлено радянську владу. Першу раду селянських депутатів очолив С. Л. Лісовенко. 16 січня на основі декрету PHК УРСР націоналізували Виринський цукровий завод, на колишніх землях Харитоненка створили радгосп. Наприкінці серпня у село увійшли денікінці, а на початку грудня у селі втретє було встановлено радянську владу. 9 грудня було створено військово-революційний комітет, а навесні 1920 року влада перейшла до Ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів (з 1921 року її очолював М. Н. Бугрим). 1922 року на цукрозаводі було створено осередок КП(б)У у складі 4 членів партії, під їх керівництвом було також створено і комсомольську організацію. На 1 квітня 1924 року осередок налічував вже 26 комуністів, комсомольців же зросло до 35 членів.

З метою підготовки кадрів для Великожовтневого цукрозаводу на початку 1923 року відкрили школу фабрично-заводського учнівства. 1924 року було створено ТСОЗ «Жовтневе товариство», діяли кредитне та кооперативне товариства. У селі на той час працювали 2 трудові школи, одна з яких була семирічна. З часом замість школи ФЗУ створено постійно діючі курси. Навесні 1929 року комуністична партійна організація Великожовтневого цукрозаводу направляла для примусової колективізації своїх робітників — нормувальника В. С. Петленка, електрика В. М. Зігунова та агронома В. І. Озерного. На кінець 1930 року в селі було проведено суцільну колективізацію, створено артіль «3-й Інтернаціонал», за яким закріпили близько 2000 га землі, почала працювати МТС. Селяни обурювались примусовим створенням колгоспу, було вбито члена правління колгоспу Стрибака. Село постраждало внаслідок геноциду українського народу, проведеного урядом у 1923–1933 та 1946–1947 роках[4]. 1938 року з колгоспу була виділена окрема артіль імені Фрунзе. 1940 року МТС була удостоєна ордена Леніна, такою ж нагородою відзначили директора МТС О. І. Коника і бригадира тракторної бригади Я. С. Середу.

На початку 1940-их років у Миколаївці-Вирівській жило 3700 осіб, працювали неповна середня та середня школи, дитячий садок, клуб та стаціонарна кіноустановка. У роки другої світової війни та з наближенням фронту почалася евакуація устаткування цукрозаводу та майстерень МТС. Перший бій під селом відбувся 28 вересня 1941 року. Спочатку німецькі війська, втративши 5 танків та 2 самохідні гармати, відступили, але з настанням темряви вони повторили атаку і захопили село. 29 вересня радянські війська почали наступ на Миколаївку-Вирівську задля повернення її під свій контроль. За допомогою підрозділів 175-го мотострілецького полку в ніч на 30 вересня вони вибили німців із села. Але після того, як 2-га танкова армія Гудеріана прорвалася на лівому фланзі Брянського фронту, війська 40-ої армії 8 жовтня за наказом радянського командування почали відходити від села. Як наслідок 9 жовтня до села вільно увійшли німці. Восени 1941 року почала діяти підпільна партійна організація, очолювана колишнім заступником директора МТС Т. С. Кошовим. На початку 1942 року німці викрили усіх членів, підпільники були схоплені й страчені. Під час боїв були знищені корпуси цукрового заводу та зруйновані приміщення МТС.

З вересня 1943 року частини 167-ої стрілецької дивізії визволили Миколаївку-Вирівську від німецьких військ. 600 жителів села брали участь у війні, 430 з них загинули, 517 — нагороджені орденами та медалями. Серед них повні кавалери ордена Слави розвідник П. С. Бабченко та М. Ф. Шатрюк. Командир танка І. Г. Гончаренко разом з екіпажем воював на території Польщі, одним з перших його танк увійшов до Берліну. Потім він брав участь у визволенні Праги, його танк був у головній колоні і одним з перших почав бій з німцями, однак вижити екіпажу не вдалось. У Празі на високому постаменті, як знак шани, було встановлено танк Гончаренка з цифрою «23». У селі ж на місцевій братській могилі було встановлено монумент, з викарбуваними імена загиблих односельчан.

Після війни було відбудовано корпуси цукрозаводу, ремонтні майстерні МТС, активно відроджувалось сільське господарство. 1948 року за високі показники в роботі званням Героя Соціалістичної Праці удостоєна працівниця Калинівського відділку радгоспу М. Ю. Жеребило, а 1949 року — ланкова В. О. Іванова. 1950 року місцеві артілі імені Фрунзе, «3-й Інтернаціонал» та сушилинський колгосп імені Чапаєва об'єдналися в колгосп імені Фрунзе. 1956 року почала виходити місцева газета «Жовтнева правда». 1957 року село отримало статус селища міського типу. В січні 1960 року до колгоспу приєдналася сусідня артіль імені Леніна, об'єднаному господарству було присвоєно ім'я В. І. Леніна. За ним було закріплено 4646 га сільськогосподарських угідь, у тому числі 4287 га орної землі. Машинно-тракторний парк налічував 42 трактори, 20 комбайнів, 45 автомашин. На фермах утримувалося 2930 голів великої рогатої худоби, в тому числі 705 корів, на свинофермах відгодовувалося 1614 свиней. Спеціалісти Харківського сільськогосподарського інституту імені В. В. Докучаєва допомогли створити ґрунтові карти угідь колгоспу, які допомогли збільшити врожайність. 1962 року в колгоспі став до ладу цегельний завод. За успіхи в розвитку сільськогосподарського виробництва у травні 1967 року колгосп імені Леніна був нагороджений орденом Леніна. Звання Героя Соціалістичної Праці удостоєний голова колгоспу І. Д. Мусієнко, орденом Леніна нагороджені бригадир столярної майстерні Д. О. Коряченко, телятниця Д. Т. Петренко, інженер В. Д. Посний. 1968 року було споруджено консервний завод.

За підсумками соціалістичного змагання з винахідництва та раціоналізації 1969 року Міністерство харчової промисловості УРСР визнало переможцем колектив цукрозаводу і вручило йому республіканську премію. Сатуратниця цукрозаводу М. Р. Середа була удостоєна найвищої урядової нагороди — ордена Леніна, орденом Жовтневої Революції нагороджено директора цукрокомбінату І. І. Клочка. За високі показники в праці і на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна колгосп був нагороджений Ленінською Ювілейною Почесною Грамотою ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС; понад 230 колгоспників і робітників цукрокомбінату — медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна». У грудні 1971 року у селищі побував льотчик-космонавт генерал-майор авіації, двічі Герой Радянського Союзу Г. Т. Береговий. За заслуги в розвитку сільськогосподарського виробництва 1972 року присвоєно почесні звання заслуженого агронома Української РСР головному агрономові колгоспу Г. І. Копилову, заслуженого працівника сільського господарства Української РСР — колишньому директорові цукрокомбінату І. І. Клочку, орденом Леніна нагороджені агроном радгоспу М. О. Безматний. Познайомитися з життям селища приїздили делегації Врачанського округу Болгарії, Німецької Демократичної Республіки.

1972 року на центральній площі було споруджено пам'ятник В. І. Леніну. Працювали автовокзал, торговельне містечко, будинок побуту. За 1951—1972 роки у селищі зведено майже 400 нових будинків з цегли. Діяли лікарня, фельдшерсько-акушерський пункт, амбулаторія, оздоровчі дитячі ясла, 4 бібліотеки. Освіта була представлена середньою та восьмирічною школами, працювало 70 педагогів. У місцевих школах навчалися В. О. Коріньков — лауреат Ленінської премії та поет І. О. Манжара. На кошти колгоспу було збудовано палац культури.

2016 року в процесі декомунізації селище було перейменовано у сучасну назву.

ГосподарствоРедагувати

Промисловість та сільське господарство

У селищі працюють:

  • Виринський цукровий завод
  • агрофірма «Вікторія»
  • агрофірма ТОВ «Жовтневе»
  • молочно-товарна ферма
  • сільгосптехніка
  • агропромислове підприємство ТОВ «Виринське»
  • жовтневе ремонтно-транспортне виробництво
  • Селекційно-насіннєвий центр ТОВ «Євросорт»
Транспорт

Від станції Амбари до селища прокладена залізнична гілка, на якій в межах селища знаходиться станція Віринський Завод.

Через селище пролягає автомобільний шлях Р61, від якого на південь відходить Т 1906, а на північ Р190109. Від останнього на північній околиці селища на захід відходить Р190102.

Соціальна сфера
 
Стадіон «Вікторія»

У селищі діють:

  • дитячий садок
  • школа
  • стадіон
  • краєзнавчий музей
  • музична школа
  • будинок культури
  • Свято-Іоанно-Богословський храм
  • церква Християн баптистів

ПерсоналіїРедагувати

У селищі у різні роки народились такі відомі люди:

ПриміткиРедагувати

  1. Жовтневе — Енциклопедія Сучасної України
  2. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
  3. Історія міст і сіл Української РСР. Сумська область. — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967. — С. 147-155. — 15 000 прим.
  4. стор 11 Голодомор на Сумщині. Спогади очевидців. Архів оригіналу за 4 березень 2016. Процитовано 18 лютий 2015. 

ПосиланняРедагувати