Миколайчук Іван Васильович

Іва́н Васи́льович Миколайчу́к (15 червня 1941, Чортория, Кіцманський район, Чернівецька область, Українська РСР, СРСР — 3 серпня 1987, Київ, Українська РСР, СРСР) — український кіноактор, кінорежисер, сценарист, письменник. Лауреат Шевченківської премії 1988 року (посмертно). Зіграв 34 ролі в кіно, написав 9 сценаріїв та має дві режисерські роботи. В УРСР носив тавро «неблагонадійного», його називали «душею українського кіно».

Миколайчук Іван Васильович
Миколайчук Іван
Миколайчук Іван
Народився	15 червня 1941(1941-06-15) Чортория, Вижницький район, Чернівецька область, Україна
Помер	3 серпня 1987(1987-08-03) (46 років) Київ, Українська РСР, СРСР злоякісна пухлина
Поховання	Байкове кладовище
Національність	українець
Громадянство	УРСР
Діяльність	актор, кінорежисер, сценарист, кіноактор, кінопродюсер, кіносценарист
Alma mater	Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого
У шлюбі з	Миколайчук Марія Євгенівна
Провідні ролі	«Тіні забутих предків», «Пропала грамота», «Білий птах з чорною ознакою», «Вавилон XX»
IMDb	ID 0586645
Нагороди та премії
Миколайчук Іван Васильович у Вікісховищі
Висловлювання у Вікіцитатах

Життєпис

Українська марка 2016 року з портретом Івана Миколайчука.

Народився у багатодітній селянській родині одним із 13 дітей; дехто з його братів і сестер досі мешкає в с. Чортория. До повноліття дожило десятеро. У селі відбудували батьківську хату Миколайчуків, облаштувавши під музей-садибу. Старша сестра Фрозина Грицюк та її син Василь нині доглядають меморіальний Музей-садибу Івана Миколайчука, відбудованого на місці старої батьківської хати в Чорториях.

З 12 років грав у сільському самодіяльному театрі. була це роль старого Івана, батька Софії у виставі «Безталанна» за п’єсою Михайла Старицького. Закінчив середню школу в с. Брусниця (її дерев'яне приміщення збереглося, а в новому приміщенні тепер діє музей І. Миколайчука).

1957 року закінчив Чернівецьке музичне училище, 1961-го — театр-студію при Чернівецькому музично-драматичному театрі ім. О. Кобилянської.

29 серпня 1962 року одружився з акторкою того ж театру Марією Карп'юк.

У 1963—1965 роках навчання на кіноакторському факультеті Київського інституту театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого (майстерня Віктора Івченка).

В кіно дебютував ще студентом  — у курсовій режисерській роботі Леоніда Осики «Двоє».

Іван Миколайчук прийшов у кіно через ворота кіностудії імені Олександра Довженка разом зі своїм учителем Віктором Івченком. Той привів його, аби студента взяли в картину «Тіні забутих предків». За легендою, режисер фільму Сергій Параджанов з поваги до Івченка дав команду зробити пробу, одначе без нього. Вже йдучи зі студії, прошепотів на вухо операторові Юрію Іллєнку, щоб той не заряджав плівку. Студенту належало проказати невеличкий монолог з епізоду різдвяного свята. Він заговорив, а потому помолився Богу, перехрестився. Отут Іллєнка і пробило: Іван справді молився…

Загальне визнання Миколайчукові принесли ролі молодого Тараса Шевченка у фільмі «Сон» та Івана Палійчука у «Тінях забутих предків». Знімався в них одночасно, також навчаючись на 2-му курсі. «Тіні забутих предків» здобули 39 міжнародних нагород, 28 призів на кінофестивалях (із них — 24 Гран-прі) у 21 країні й увійшли до Книги рекордів Гіннеса.

	Я не чекав чогось особливого, тому доручив Іллєнку провести зйомки [кінопроби] і пішов з павільйону. Через кілька хвилин мене наздогнав збуджений Юрко: «Сергію Йосиповичу! Поверніться! Це щось неймовірне! Щось нелюдське! Щось за межами розуміння й сприйняття!» Злякавшись, що я пішов, Іван побілів, йому здалося, що він мені не сподобався (так признавався актор опісля), і в ньому ніби щось прорвалося. Він зачарував нас. Юний, страшенно схвильований, він світився дивовижним світлом. Така чистота, така пристрасність, така емоційність вихлюпувалися з нього, що ми були приголомшені, забули про все, навіть про те, що вже затверджений інший актор.
— Зі спогадів С. Параджанова про кінопробу І. Миколайчука

	Я не знаю більш національного народного генія… До нього це був Довженко.
— Сергій Параджанов

У фільмі «Комісари» (1970) зіграв комісара Громова — людину з загостреною моральною сприйнятливістю і духовним максималізмом. Картина стала помітним явищем в українському кінематографі, вона довела, що Миколайчук схильний до тонкого психологізму, до несподіваних контрастів і навіть парадоксів характеру.

З фільму «Білий птах з чорною ознакою» (1971) почалася нова сторінка у творчості Миколайчука — крім актора, він стає ще й сценаристом.

У фільмі Бориса Івченка «Пропала грамота» (1972) був не лише виконавцем колоритної ролі козака Василя, а й фактичним співрежисером. Працював над музичним оформленням фільму — картину супроводили пісні у виконанні тріо «Золоті ключі» (Ніна Матвієнко, дружина Марічка Миколайчук, Валентина Ковальська), у створенні якого І.Миколайчук відіграв не останню роль. В «Пропалій грамоті» він дав нове життя звучанню бандури — в жодному фільмі не використовувалися такі можливості цього інструмента.

1970-х років почалися гоніння на діячів української культури. Випровадили з кіна, а потім заарештували Сергія Параджанова. Зі звинуваченням у націоналізмі зіткнувся й Миколайчук. Вперше це сталося ще 1968 року, під час зйомок фільму «Анничка». У відповідь Миколайчук спалахнув, намагаючись пояснити різницю між «націоналізмом» і «патріотизмом». Інцидент закінчився доносом у Київ, де Миколайчука кваліфікували як «людину ворожої ідеології». Ще більш ускладнилася ситуація після фільму «Білий птах з чорною ознакою». Стрічку, що здобула Золотий приз Московського міжнародного кінофестивалю, сприйняли як мало не випад ворожих націоналістичних сил. Акторові не раз доводилося пояснювати свою позицію в різних інстанціях.

«Тіні забутих предків» на довгий час фактично заборонили до показу. «Пропала грамота» вийшла на екрани лише наприкінці 1980-х років. Івана Миколайчука поступово майже відлучили від творчого процесу. Впродовж 5 років, за вказівками партійних бонз, його прізвище викреслювали з більшості знімальних груп, хоча багато режисерів хотіли бачити актора у своїх фільмах.

Лише 1979 року, завдяки заступництву секретаря з питань ідеологічної роботи Харківського обкому КПУ Володимира Івашка, вдалося отримати дозвіл на зйомки фільму «Вавилон ХХ» за романом Василя Земляка «Лебедина зграя», в якому Миколайчук виступив сценаристом, режисером, актором і навіть композитором. 1980 року картина здобула приз «За найкращу режисуру» на Всесоюзному кінофестивалі у Душанбе.

Пам'ятна монета НБУ номіналом 2 грн. присвячена Івану Миколайчуку

Наступний фільм, «Така пізня, така тепла осінь» (1981), режисером якого був Миколайчук і сцени з якого раз у раз перезнімалися з ідеологічних міркувань, уже не мав такого успіху, як «Вавилон ХХ».

1983 — Миколайчук створив сценарій картини «Небилиці про Івана», 1984-го готувався до роботи над фільмом за цим сценарієм, але постановку «Небилиць…» дозволили тільки восени 1986 року. Проте через важку хворобу автор почати зйомки так і не зміг. Фільм зняв 1989 року (уже по смерті Миколайчука) Борис Івченко.

Помер від раку 3 серпня 1987 року. Похований на Байковому цвинтарі у Києві.

Фільмографія

Могила Івана Миколайчука на Байковому кладовищі

Меморіальна дошка Іванові Миколайчуку, вулиця Івана Миколайчука, Київ

Будинок на вулиці Івана Миколайчука, в якому жив Миколайчук у 1971—1987 роках

• 1964 — «Сон» (Тарас Шевченко)
• 1964 — «Тіні забутих предків» (Іван Палійчук)
• 1965 — «Гадюка», (Валько Брикін)
• 1966 — «Бур'ян», (Давид Мотузка)
• 1967 — «Дві смерті», актор
• 1967 — «Київські мелодії», актор
• 1968 — «Помилка Оноре де Бальзака», актор
• 1968 — «Анничка», (Роман)
• 1968 — «Камінний хрест», (Микола)
• 1968 — «Розвідники», актор (Віктор Курганов, прізвисько Борода)
• 1968 — «Визволення» (кіноепопея), частина 1 — «Вогняна дуга», (Савчук)
• 1969 — «Визволення» (кіноепопея), частина 2 — «Прорив», (Савчук)
• 1970 — «Білий птах з чорною ознакою», сценарист, (Петро)
• 1970 — «Комісари», актор
• 1971 — «Іду до тебе», актор
• 1971 — «Лада з країни Берендеїв», актор
• 1971 — «Захар Беркут», (Любомир)
• 1972 — «Наперекір усьому», актор
• 1972 — «Пропала грамота» (Козак Василь)
• 1973 — «Повість про жінку», актор
• 1973 — «Коли людина посміхнулась», актор
• 1974 — «Марина», актор
• 1974 — «Мріяти і жити», сценарист
• 1975 — «Канал», актор
• 1976 — «Тривожний місяць вересень», (Гнат)
• 1977 — «Бірюк», сценарист у співавт.
• 1978 — «Море», актор
• 1978 — «Під сузір'ям Близнюків», сценарист
• 1978 — «Спокута чужих гріхів»
• 1979 — «Вавилон ХХ», актор, композитор, режисер, сценарист
• 1980 — «Лісова пісня. Мавка», актор
• 1981 — «Така пізня, така тепла осінь», актор, режисер, сценарист
• 1982 — «Повернення Баттерфляй», актор
• 1983 — «Легенда про княгиню Ольгу», (князь Володимир)
• 1983 — «Миргород та його мешканці», актор
• 1986 — «І в звуках пам'ять відгукнеться...», сценарист
• 1986 — «На вістрії меча», (Турчин)
• 1987 — «Жменяки», (Жменяк)
• 1989 — «Небилиці про Івана», сценарист,

Меморіальна дошка на честь Івана Миколайчука, встановлена на адміністративному корпусі кіностудії імені Олександра Довженка (Київ)

Вшанування пам'яті

На честь Івана Миколайчука названі вулиці у Києві, Львові, Полтаві, Івано-Франківську, Кропивницькому, Вінниці, Коломиї, Чернівцях та Ковелі

25 грудня 2015 року Вінницька міська рада своїм рішенням № 71 перейменувала вулицю та провулок Фелікса Кона на вулицю та провулок Івана Миколайчука.

• На честь нього названо 49 курінь УПЮ імені Івана Миколайчука.
• 8244 Миколайчук — астероїд, названий на честь митця.
• Миколайчук-Фест — всеукраїнський фестиваль народної пісні та кіно, присвячений 75-річчю актора.

23 лютого 2016 року на сайт Президента України подана петиція про присвоєнню Іванові Миколайчуку почесного звання «Герой України».

Фільми про Івана Миколайчука

• «Іван Миколайчук. Тризна», документальний фільм, режисер Василь Вітер (1989).
• «Іван Миколайчук. Посвята» (1998, реж. А. Сирих, автор сцен. Людмила Лемешева).

• 

  Меморіальна дошка Іванові Миколайчуку на будівлі кінотеатру ім. Шевченка у Вижниці

  "Іван Миколайчук. Книга життя", двосерійний документальний фільм, студія «Степ»; автори: Тарас Ткаченко, Василь Ілащук; режисери: С. Сотников, А. Білан.
• «Іван Миколайчук. 25 років кохання», документальний фільм, продюсерський центр «Закрита зона»; автор Н. Фіцич, режисер Сергій Цимбал (2007).
• Недокошений лан. Пам'яті Івана Миколайчука

Джерела та література

• Г. С. Брега. Миколайчук Іван Васильович [Архівовано 19 вересня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 656. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1028-1.

Література

• Миколайчук Іван Васильович // Капельгородська Н. М. Кіномистецтво України в біографіях / Н. М. Капельгородська, Є. С. Глущенко, О. Р. Синько. — Київ, 2004. — С. 393.
• Миколайчук Вван Васильович // Богайчук М. Література і мистецтво Буковини в іменах: Словник-довідник / Микола Богайчук. — Чернівці: Видавничий дім «Букрек», 2005. — С. 177—178. — ISBN 966-8500-64-4.
• Миколайчук Іван Васильович // Мистецтво України: біографічний довідник / за редакцією А. В. Кудрицького. — Київ, 1997. — С. 411.
• Енциклопедія «Черкащина». Упорядник Віктор Жадько. — К., 2010. — С. 589.
• Білий птах з доброю ознакою // Гусар Ю. Зірки не гаснуть: художньо-документальні розповіді про видатних митців Буковини, чиї імена занесено на «Алею зірок» у Чернівцях / Ю. С. Гусар. — Чернівці, 2003. — С. 36-40.
• Жадько В. Некрополь на Байковій горі. — К., 2008. — С. 238—242, 278.
• Жадько В. Український некрополь. — К., 2005. — С. 238.
• Жадько В. Байковий некрополь. — К., 2004. — С. 195.
• Бацай Л., Гусар Ю. «Як мимоволі творить він красу!» [Ліна Костенко про Миколайчука]/ Людмила Бацай , Юхим Гусар // Поштовий вісник. — 2016. — 17 червня (№ 25). — С. 1, 5.
• В'юн А. Вірш-присвята «Пам'яті Івана Миколайчука»
• Гусар Ю. Продовжувач Довженківських традицій: 15 червня — 75 років від дня народження Івана Миколайчука/ Юхим Гусар // Буковинське віче. — 2016. — 9 червня (№ 22). — С. 1.
• Леся Воронина про Брюса Лі, Махатму Ганді, Жорж Санд, Фридеріка Шопена, Івана Миколайчука / Леся Воронина; художник Наталка Клочкова. — Київ : Грані-Т, 2010. — 125 с.: іл. — (Життя видатних дітей). — ISBN 978-966-465-301-2.
• Зозуля С.. Смолоскип Івана Миколайчука // Волинь-Нова (Луцьк). — 23 червня 2011. — С. 5.
• Малімон Н. Нічна гостина в кіностудії «Волинь» // Віче. — 9 червня 2011. — С. 4.
• Корогодський Р. Іван Миколайчук поза іконостасом // Р. Корогодський. Брама світла: Шістдесятники / Упоряд. М. Коцюбинська, Н. Кучер, О. Сінченко. — Л.: видавництво Українського Католицького Університету, 2009. — С. 620—625. — ISBN 978-966-8197-47-5.
• Іван Миколайчук: бібліографічний покажчик / авт. упоряд. А. Лупан. — Чернівці: ПП Глібка, 2011. — 104 с.
• Національний геній Іван Миколайчук: біобібліогр. покажч.: до 75-річчя від дня народж. / Упр. культури Чернів. облдержадмін., Чернів. обл. універс. наук. б-ка ім. М. Івасюка; авт.-уклад.: А. Лупан, О. Гаврилюк; ред.: М. Довгань. — 2-ге вид., допов. і перероб. — Чернівці: Букрек, 2016. — 144 с. [Архівовано 19 лютого 2019 у Wayback Machine.]

Посилання

• Миколайчук Іван Васильович [Архівовано 1 березня 2022 у Wayback Machine.] // ЕСУ
• Миколайчук Іван Васильович // Шевченківська енциклопедія: — Т.4:М—Па : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський.. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2013. — С. 205-206.
• Марко Роберт Стех «Очима культури» № 51. Про Івана Миколайчука і кінофільм «Вавилон ХХ» [Архівовано 14 травня 2019 у Wayback Machine.]
• Іван Миколайчук та Марія Миколайчук | Програма «Велич особистості» || 2018 (відео)
• Іван Миколайчук | Програма «Велич особистості» | 2016 (відео)
• Сайт «Іван Миколайчук» [Архівовано 5 вересня 2014 у Wayback Machine.]
• Алла В'юн. Вірш-присвята «Пам'яті Івана Миколайчука»
• З серпня 2013 — річниця смерті Івана Миколайчука // День [Архівовано 14 липня 2014 у Wayback Machine.]
• Позняк-Хоменко Н. Іван Миколайчук. Український секс-символ із Божою ознакою // Без цензури
• Лебедина зграя із Чорториї // Україна Молода. — № 93. — 2 червня 2011
• На гостини до Івана // Україна Молода. — № 93. — 2 червня 2011 (про відзначення 70-річчя з дня народження митця) [Архівовано 13 березня 2017 у Wayback Machine.]
• Миколайчук Іван [Архівовано 22 червня 2015 у Wayback Machine.] // UaModna. — 18 червня 2015.
• Світлана Корженко. Миколайчук зустрічався з сусідською Марусею // Газета по-українськи. — № 1265. — 5 серпня 2011 [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
• Кость Бондаренко. Роздуми у семидесяту річницю Івана Миколайчука // korrespondent.net. Блоги [Архівовано 14 липня 2014 у Wayback Machine.]
• Іван Миколайчук. Невідомі ФОТО життя і смерті // Історична правда. — 15 червня 2011 [Архівовано 8 липня 2014 у Wayback Machine.]
• Овсяник Ю. Слідами «Білого птаха» // Zbruch. — 14 червня 2015 [Архівовано 23 червня 2015 у Wayback Machine.]
• Брюховецька Л. Реабілітація духовності. Парадокс Івана Миколайчука [Архівовано 28 жовтня 2016 у Wayback Machine.] // Кіно-Театр.— 1998. — № 2. — С. 24-26.
• Мистецька магія Івана Миколайчука // «Голос України» [Архівовано 15 серпня 2020 у Wayback Machine.]