Микицей Марія Дмитрівна

українська поетеса та журналістка

Марія Дмитрівна Микице́й (нар. 27 липня 1965, Івано-Франківськ) — українська поетеса, журналістка. Зараховується до так званого Станіславського феномену.

Микицей Марія Дмитрівна
Народилася 27 липня 1965(1965-07-27) (56 років)
Івано-Франківськ, Українська РСР, СРСР
Країна Flag of Ukraine.svg Україна
Місце проживання Івано-Франківськ
Діяльність журналістка, поетеса
Alma mater Фізичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Мова творів українська

Біографія і творчістьРедагувати

Народилася 1965 року в Івано-Франківську. Закінчила фізичний факультет Київського державного університету. Працює журналістом.

Авторка чотирьох збірок верлібрів: «Саламандра» (2001 р.), «У затінку шафранів» (2006 р.), «Інфра» (2014 р.), поетичної книжки «Плетиво» (2018 р.) у спвавторстві з харківською поеткою Юлією Баткіліною та книжки міського фентезі «Чужі бажання» (2018 р.) теж у співавторстві з Юлією Баткіліною,, одна з авторів альманаху «Станіслав плюс два» (2002 р.), учасниця міжнародних літературних фестивалів та поетичних читань. Видала три книжки прози: книжки для дітей «Будинок, який умів розмовляти» Київ, Грані-Т 2012,та для дорослих — романи « Трофей на довгу пам'ять», Івано-Франківськ, Лілея-НВ, 2013 і роману «Dolce Vita» (Diskursus, Брустури, 2019), Марія Микицей є лауреатом івано-франківської міської премії ім. І. Франка (2012) в галузі літератури та журналістики за «Трофей на довгу пам'ять».

Учасниця багатьох міжнародних літературних фестивалів та поетичних читань — зокрема на факультеті славістики Віденського університету у рамках колегіуму докторантів за програмою «Галичина і мультикультурний спадок», Міжнародного фестивалю мистецтв «Карпатський простір/ Carpathian Space» та XVI Міжнародного літературного фестивалю «Поети без кордонів» імені Анджея Бартинського.

Друкувалась у часописах «Четвер», «Дзвін», «Лель», «Кур*єр Кривбасу», в антологіях «Цех поетів» (2000)."Рай- хата" (2016), «Ми з дев'яностих. Віднайдене покоління» (2017). «Ломикамінь» (2018) та «М'ята» (2018).

Вірші перекладалися російською, німецькою, англійською, польською, а також мовою есперанто. Останні перекладні публікації з'явилася 2019 року — в польському альманасі «Fraza» Жешувського університету — добірка віршів в перекладах Богдана Задури, а також мовою есперанто у часописах "Penseo", Китай, "Turka Stelo" (Туреччина), "TERanidO" (Республіка Корея) у 2021 р. (перекладач — Петро Паливода).

Живе і працює в Івано-Франківську.

За висловом Володимира Єшкілєва[1],

  Марія Микицей підсвідомо намагається побудувати в українській літературі знаково-образний комплекс “анти-Забужко” як альтернативну концепцію сучасної жіночої лірики.  

ТвориРедагувати

  • Нормальне урбаністичне життя. Проза, Україна 1994, № 6, с. 20-21.
  • Саламандра, Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2001.
  • У затінку шафранів, Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2006, ISBN 966-668-132-3

« Будинок, який умів розмовляти», Київ: Грані-Т 2012, « Трофей на довгу пам'ять», Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2013. « Інфра» Івано-Франківськ: Лілея-НВ,2014 р.) « Чужі бажання» (міське фентезі), (Київ: Каяла, 2018).

ПриміткиРедагувати

  1. Архівована копія. Архів оригіналу за 17 листопада 2009. Процитовано 26 листопада 2010. 

ДжерелоРедагувати

  • Мала українська енциклопедія актуальної літератури, Плерома, 3, проект Повернення деміургів — Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 1998. — с. 73, с. 258 (вірші).
  • Наталя Мочернюк «Поєднання баченого і неочікуваного від Марії Микицей» — http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2012/07/26/160100.html Жанна Куява «Тут навчать фантазувати і тебе, і маму з татом!» — http://vsiknygy.net.ua/shcho_pochytaty/23336/ Наталія Кушніренко «Мандрівка з Марією Микицей» — http://artvertep.com/news/21595.html

ПосиланняРедагувати