Мечников Ілля Ілліч

Нобелівський лауреат з фізіології або медицини, імунолог, ембріолог, фізіолог, патолог, біолог
(Перенаправлено з Мечніков Ілля Ілліч)
Мечников Ілля Ілліч
Илья Ильич Мечников і Ilya Ilitch Metchnikov
Ilya Mechnikov nobel.jpg
Народився 3 (15) травня 1845(1845-05-15)
Іванівка, Куп'янський повіт, Харківська губернія, Flag of Russia.svg Російська імперія
Помер 2 (15) липня 1916(1916-07-15) (71 рік)
Париж, Франція Французька республіка
гострий інфаркт міокарда
Громадянство / підданство Франція Франція
Національність Українець
Alma mater Харківський університет
Університет Ґіссена
Геттінгенський університет
Мюнхенська академія
Галузь наукових інтересів біолог, immunologist[d], зоолог[d], науковець, винахідник і лікар
Відомі учні Микола Гамалія, Іван Савченко, Олександр Безредка
Відомий завдяки: фагоцитоз
Батько Ilya Ivanovich Mechnikov[d]
Мати Emilia Barto Mechnikov[d]
Нагороди
Кавалер Великого Хреста ордена Почесного легіону

Nobel prize medal.svg Нобелівська премія з фізіології або медицини (1908)
медаль Коплі


CMNS: Мечников Ілля Ілліч на Вікісховищі
Nobel prize medal.svg

Ілля Ілліч Мечников (15 (3) травня 1845, Іванівка, Харківська губернія, Російська імперія — 15 (2) липня 1916, Париж, Французька республіка) — біолог і патолог, один з засновників порівняльної патології, еволюційної ембріології, імунології і мікробіології, творець наукової школи, член-кореспондент (1883), почесний член (1902) Петербурзької АН. Відкрив (1882) явище фагоцитозу, розробив фагоцитарну теорію імунітету (1883). Розробив теорії зародкових листків, походження багатоклітинних організмів. Професор Новоросійського університету (сьогодні — Одеський національний університет імені І. І. Мечникова) (1870—1882). Почесний член багатьох зарубіжних академій, наукових товариств та інститутів.

Лауреат Нобелівської премії у галузі фізіології та медицини за праці про імунітет (1908, спільно з німецьким лікарем, бактеріологом і біохіміком Паулем Ерліхом). 

Зміст

БіографіяРедагувати

Народився 15 (3) травня 1845 р. в маєтку Панасівка, в селі Іванівка, нині Купянський район Харківської області. За батьком, Іллею Івановичем Мечниковим, офіцером з Петербургу, походить з шляхетного україно-волоського роду Спадаренко. Засновником української гілки цього роду є Ніколає Мілеску-Спетару[ru] (рум. Neculai Milescu Spătarul), а прізвище «Мечников» є русифікованим «рум. Spătaru, зброєносець». Мати — Емілія Левівна Мечникова (Невахович), донька єврейського письменника Лева Неваховича, родом з Летичіва.[1]

У 1856 р. вступив до 2-ї Харківської гімназії, відразу в 2-й клас, яку закінчив в 1862 р. із золотою медаллю.

У 1862-1864 рр. І. І. Мечников прослухав курс природничого відділення фізико-математичного факультету Харківського університету, в 1864 р. склавши екстерном іспити на відмінно, 18-річним студентом опублікував в Німеччині своє перше наукове дослідження.

Домігшись наукового відрядження за кордон, Мечников вивчав морську фауну. За рекомендацією Н. І. Пирогова Мечникову надали державну стипендію для ведення науково-дослідної роботи в західноєвропейських лабораторіях.

У 1867 р. І. І. Мечников захистив магістерську дисертацію, а 1868 року став доктором зоології.

У 1867 р. був обраний доцентом Новоросійського університету (сьогодні — Одеський національний університет імені І. І. Мечникова) в Одесі, а через рік — доцентом Петербурзького університету. Разом з дослідником А. О. Ковалевським Мечников поклав початок новій науці — порівняльної ембріології (порівняльної історії розвитку тварин).

У 1882 р. Мечников відкрив явище фагоцитозу, тобто процесу поглинання і перетравлення клітинами організму чужорідних для нього частинок. На цьому відкритті засновані методи запобігання людей від інфекції.

У 1886 р. — спільно з Миколою Федоровичем Гамалією заснував в Одесі першу в Росії бактеріологічну станцію (сьогодні — Одеський науково-дослідний інститут вірусології та епідеміології імені І. І. Мечникова). У 1887 р був змушений покинути Росію.

У 1888 р І. І. Мечников переїхав до Франції для роботи в Пастерівському інституті; займався загальнопатологічними питаннями, вивчав проблеми довголіття і ввів в медичний обіг термін «геронтологія», створивши однойменну науку. З 1905 р. — заступника директора Пастерівського інституту.

У 1908 р. Мечников (спільно з німецьким вченим Паулем Ерліхом) була присуджена Нобелівська премія у галузі фізіології та медицини за праці про імунітет.

Помер І. І. Мечников в Парижі 15 липня 1916 року в віці сімдесяти одного року після кількох інфарктів міокарда. Урну з прахом поставили в Пастерівському інституті.

Сім'яРедагувати

  • Перша дружина — Людмила Федорович, племінниця видатного російського ботаніка, його друга Андрія Бекетова.
  • Друга дружина — Ольга Бєлокопитова, донька власника маєтку у селі Попівка (тепер Смілянський район, Черкащина).[2]

Наукова діяльністьРедагувати

Наукову діяльність І. І. Мечников почав дуже рано. У дев'ятнадцять років (1864 р.), закінчивши Харківський університет і маючи вже кілька друкованих робіт, він виїхав за кордон, де пробув три роки.

У 1882 році виявив явища фагоцитозу, про що доповів в 1883 році на VII з'їзді російських природознавців і лікарів в Одесі.

Для підготовки кандидатської роботи Мечников вирушає влітку 1864 р. до острову Гельголанд у Північному морі. Протягом наступних трьох років Мечников займався вивченням ембріології безхребетних. 5 вересня велика група зоологів прибула з Гельголанд в Гіссен на з'їзд натуралістів.

Мечников став працювати в лабораторії Рудольфа Лейкарта в Гіссене. Досліджуючи розмноження деяких круглих черв'яків, Мечников відкрив у цих тварин раніше невідоме науці явище гетерогоніі, тобто чергування поколінь з переміжними формами розмноження.

У 1865 р І. І. Мечников переїхав для продовження досліджень у Неаполь, де спільно з молодим російським зоологом Олександром Ковалевським проводив досліди з ембріонального розвитку морських безхребетних. За роботу, в якій вони показали, що зародкові листки багатоклітинних тварин є, по суті, гомологічними (демонструють структурну відповідність), як і повинно бути у форм, зв'язаних загальним походженням, вони в 1867 р. отримали премію імені Карла Бера, що присуджується Академією наук за роботи з ембріології.

У 1867 р., захистивши дисертацію про ембріональний розвиток риб і ракоподібних, І. І. Мечников отримав докторський ступінь Петербурзького університету, де потім викладав зоологію і порівняльну анатомію.

У 1868-1870 рр., з короткими перервами, Мечников продовжив за кордоном дослідження з ембріології різних груп безхребетних.

Взимку 1870 р. І. І. Мечников почав читати зоологію студентам університету в Одессі.

З 1870 по 1882 рр. Ілля Ілліч — ординарний професор кафедри зоології та порівняльної анатомії Новоросійського університету (сьогодні — Одеський національний університет імені І. І. Мечникова) в Одесі. У 1881 р. реакційні дії уряду посилилися, і Мечников, подавши у відставку, 1882 року переїхав у італійську Мессіну.

У 1886 р. І. І. Мечников повернувся до Одеси, щоб очолити знову організований Бактеріологічний інститут, де він вивчав дію фагоцитів собаки, кролика і мавпи на мікроби, що викликають бешихове запалення і поворотний тиф. Його співробітники працювали також над вакцинами проти холери курей і сибірської виразки овець.

У 1887 році, переслідуваний газетярами і місцевими лікарями, які дорікали І. І. Мечникова у відсутності у нього медичної освіти, він вдруге залишив Россію.

Проте, незважаючи на вкрай несприятливу обстановку, що склалася в Одесі, І. І. Мечникову вдалося в ці роки зробити чимало чудових наукових відкриттів, висновків і узагальнень. Продовжуючи дослідження в області порівняльної ембріології, він, зокрема, висловив свою теорію «паренхімелли», що є істотним етапом у розвитку вчення про походження багатоклітинних тварин. Відповідно до цієї теорії, багатоклітинні тварини походять від вимерлого предка — істоти, в будові якого були лише дві частини: шар зовнішніх клітин і внутрішня частина, що складалася з суцільної маси клітин, здатних захоплювати і перетравлювати харчові частинки, — «паренхіма». Таке гіпотетичне тварина І. І. Мечников і назвав «паренхімелла», а пізніше — «фагоцителли»

Свою теорію паренхімелли І. І. Мечников протиставив відомій «теорії гастрєї» Е. Геккеля, згідно з якою примітивною, вихідною формою для багатоклітинних тварин зізнавалася гіпотетична «гастрея» — істота, що була побудована з двох шарів клітин і володіла шлунково-кишковою і гастральною порожнинами.

Встановив у ембріональному розвитку деяких безхребетних форму більш примітивну, І. І. Мечников зробив висновок, що і вихідний предок багатоклітинних тварин повинен був бути більш примітивно організованим, ніж гастрея Геккеля. Підтвердження своєї теорії І. І. Мечников бачив у відкритому їм тварину з групи черв'яків — планарій, що мав на місці кишкової порожнини суцільну масу клітин, перетравлювати їжу, а також в особливому жгутиковой колоніальному тваринному, відкритому пізніше С. Кентом, за багатьма рисам будови збігається з гіпотетичної фагоцітеллой.

Зустріч у 1888 р. з Луї Пастером в Парижі привела до того, що великий французький вчений запропонував Мечникову завідувати новою лабораторією в Пастерівському інституті. Мечников працював там протягом наступних 28 років (1888-1916), продовжуючи дослідження фагоцитів. Займався проблемами геронтології, вивчаючи явища старіння організму («Этюды о природе человека», 1904; «Этюды оптимизма», 1907).

У 1891 р. І. І. Мечников був обраний почесним доктором Кембриджського університету і брав участь в Лондонському міжнародному конгресі, де він виступив зі зведенням результатів своїх досліджень і вельми успішно полемізував з противниками своєї теорії.

У 1894 р. І. І. Мечников брав участь в міжнародному конгресі бактеріологів у Будапешті.

У 1897 р. І. І. Мечников виступив на конгресі в Москві з доповідями з чумних питань і за підсумками своїх робіт про фагоцитарних реакціях проти мікробних отрут — токсинів.

У роботі «Невосприимчивость в инфекционных болезнях» (1901) виклав фагоцитарну теорію імунітету. Створив теорію походження багатоклітинних організмів. Праці з проблеми старіння.

У 1904 І. І. Мечникова обирають членом Французької академії наук.

1908 року — спільно з Паулем Ерліхом удостоєний Нобелівської премії з фізіології і медицини «за праці з імунітету».

У 1909 р. вчений повернувся на батьківщину, де продовжував дослідження кишкових мікробів і черевного тифу.

У 1911 р. І. І. Мечников очолив організовану їм експедицію з вивчення туберкульозу серед населення калмицьких степів.

Ілья Ілліч створив вітчизняну школу епідеміологів, мікробіологів, імунологів і патологів; брав активну участь у створенні науково-дослідних установ, що розробляли різні форми боротьби з інфекційними захворюваннями. Низька бактеріологічних і імунологічних інститутів в країнах СНД, в тому числі і в Україні, носить його ім'я. Під його безпосереднім керівництвом пройшли навчання понад сорока лікарів з Росії та України, які спеціалізувалися на лікуванні інфекційних хвороб. Вони залишили помітний слід в науці: О. М. Безредка, Д. К. Заболотний, Л. О. Тарасевич, М. Ф. Гамалія, М. Я. Чистович, Г. Н. Габричевский, Я. Ю. Бардах, С. В. Коршун і багато інших, що склали згодом цвіт вітчизняної профілактичної медицини.

І. І. Мечников створив особливу галузь сучасної біології — експериментальну морфологію, основоположником якої, поряд з О. О. Ковалевським, за загальним визнанням, він є; виявив внутрішньоклітинне травлення в вільних, рухливих клітинах сполучної тканини — так званих амебоцити — безхребетних. Це спостереження є першою ланкою того ланцюжка спостережень і думок, які привели його до створення вчення про фагоцитоз і основам вчення про захисні властивості крові.

Думка Мечникова багато в чому працювала в напрямку ідей В. І. Вернадського, К. Е. Ціолковського. І. І. Мечников працював як зоолог, мікробіолог, патолог, демограф, геронтолог, філософ, лікар, епідеміолог, психоаналітик, ставши, за словами І. М. Сеченова, «гордістю російської науки».

У 1991 р. в СРСР була випущена поштова марка, присвячена лауреатові Нобелівської премії І. І. Мечникову. У 2005 р. в Харкові по вул. Пушкінській навпроти Інституту мікробіології та імунології ім. І. І. Мечникова АМН України за ініціативи та за активного сприяння його директора професора Ю. Л. Волянського встановлений пам'ятник цьому відомому видатному вченому.

Кавалер вищого ордена Франції — ордена Почесного легіону, нагороджений орденами Росії, Японії, Італії, Сербії та інших країн, удостоєний звання почесного доктора Кембріджського університету, обраний іноземним членом Лондонського королівського товариства, членом Паризької медичної академії, членом Шведського медичного товариства, почесним членом Петербурзької, Віденської, Паризької, Бельгійської і інших академій наук. Серед численних нагород і відзнак Іллі Ілліча є і медаль Коплі Лондонського королівського товариства.

Звання та нагородиРедагувати

Почесний член Петербурзької академії наук (1902). Лауреат Нобелівської премії з фізіології або медицини 1908 «За вивчення імунної системи».

ПраціРедагувати

Перелік основних праць І. І. Мечникова

  • История развития Sepiola (магистерская диссертация) / И. И. Мечников. 1867.
  • [null История развития Nebalia: Сравнительно-эмбриологический очерк]  / И. И. Мечников. — СПб., 1868. — [2], 48 с.: 2 л. ил. ; То же // Зап. Имп. Акад. Наук. — 1868. — Т. 13, прил. № 1.
  • Общий очерк паразитической жизни / И. И. Мечников // Природа. — 1873 ; То же // Академическое собрание сочинений. Т. 1 : Статьи по зоологии и паразитологии. — М. : Медгиз, 1955.
  • Исследование о превращении аксолотлей / И. И. Мечников // Зап. Новорос. о-ва естествоиспытателей. — 1876.
  • Исследование о развитии планарий / И. И. Мечников // Зап. Новорос. о-ва естествоиспытателей. — 1877.
  • Личинка Anisoplia / И. И. Мечников // Зап. Новорос. о-ва естествоиспытателей. — 1879.
  • Болезни личинок хлебного жука / И. И. Мечников. — Одесса, 1879.
  • О целебных силах организма / И. И. Мечников // Протоколы съезда естествоиспытателей в Одессе. — 1883.
  • Лекции по сравнительной патологии воспаления / И. И. Мечников. — М., 1892 ; 2-е изд. — М., Птг. : Гос. изд-во, 1923 . — 173 с. (также на фр. яз.);
  • Невосприимчивость в инфекционных болезнях / И. И. Мечников. — М., 1903 ; Невосприимчивость в инфекционных болезнях / И. И. Мечников. — М. Мндгиз, 1953. — 519 с. — (Академическое собрание сочинений /  ред. Н. Н. Жуков-Вережников ; Акад. мед. наук СССР ; Т. 8). (на фр. яз. 1901).
  • Этюды оптимизма / И. И. Мечников. — 2-е изд. — М., 1909 (на фр. яз. 1907).
  • Этюды о природе человека / И. И. Мечников. — 4-е изд. — М., 1913 (на фр. яз. 1903).
  • Сорок лет рационального мировоззрения / И. И. Мечников. — 2-е изд., испр. и доп. — М. : Науч. слово, 1914. — 333 с. (на фр. яз. 1913). 

Вшанування пам'ятіРедагувати

У філателіїРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати