Мержанов Мирон Іванович
| Ця стаття містить правописні, лексичні, граматичні, стилістичні або інші мовні помилки, які треба виправити. (липень 2020) |
Мержанов Мирон Іванович (вірм. Մերուժանյանց Միհրան Հովհաննեսի; 23 вересня 1895 р. – грудень 1975р.) — радянський архітектор. В 1934–1941 роках — особистий архітектор Йосипа Сталіна, автор проектів дач Сталіна і вищих керівників СРСР в Кунцеві, Мацесті, Бочаровому Струмку.
| Мержанов Мирон Іванович | |
|---|---|
| Народження | 11 (23) вересня 1895[1] |
| Смерть | 13 грудня 1975 (80 років) |
| Країна (підданство) |
 СРСР |
| Навчання | Санкт-Петербурзький державний архітектурно-будівельний університет |
| Діяльність | інженер, архітектор |
| Праця в містах | Кавказькі Мінеральні Водиd, Москва, Комсомольськ-на-Амурі і Красноярськ |
| Архітектурний стиль | конструктивізм |
| Найважливіші споруди | Кунцевська дача |
| Діти | ·Boris Merzhanovd |
У 1943—1954 роках репресований, працював в архітектурних «шарашках» від Сочі до Комсомольська-на-Амурі. Автор проектів Золотих Зірок Героя Радянського Союзу і Героя Соціалістичної Праці (1938—1939 рр.)[2].
Біографія ред.
Ранні роки і початок кар'єри ред.
Архітектор народився в місті Нахічевань-на-Дону (сьогодні — в межах міста Ростова-на-Дону) у заможній вірменській сім'ї. Батько Іван був чиновником та управителем на фабриці купця Унаняна в Слов'янську та був далеким родичем Івана Айвазовського. Всі три сина Івана стали талановитими фахівцями — кожен у своїй галузі. Середній син і молодший брат Мирона Мартин став відомим спортивним журналістом, який заснував у 1960 році тижневик «Футбол», молодший Яків працював театральним художником в Москві, але рано помер. До початку Першої світової війни Мирон встиг закінчити класичну гімназію і вступити в Санкт-Петербурзький Інститут цивільних інженерів. Працював креслярем в майстерні Олександра Таманяна, потім був призваний до війська, але на фронт потрапити не встиг.
Після жовтневої революції втік з голодного Петербургу додому, в Ростов. Намагаючись уникнути призову в денікінські війська першої лінії, добровільно вступив в інженерний батальйон Білої армії, а після її розгрому оселився в Краснодарі. У 1920—1923 роках продовжив навчання в Кубанському політехнічному інституті, легко увійшов у коло місцевих професіоналів, в 1922 році одружився з дочкою кисловодського архітектора, Єлизаветою Еммануїлівною Ходжаєвою.
Перша самостійна споруда Мержанова — власний будинок в Кисловодську (1925). За ним побудували:
- критий ринок в Єсентуках
- будинок Держбанку в П'ятигорську[3]
- один з корпусів санаторію «10 років Жовтня» (нині «Перлина Кавказу») в Кисловодську
У цих будівлях, що формально належать до конструктивізму, проявився почерк Мержанова, що зберігся до кінця його днів — прагнення до ефектної монументальності будівель, в поєднанні з романтизацією, зоровим полегшенням конструкцій, а також улюблена деталь архітектора — кутові балкони і кутові ніші, що розривають гладкі стіни будівель. Пізніше Мержанов називав своїми головними вчителями Івана Жолтовського та Френка Ллойда Райта.
1930-ті роки ред.
У 1929 році Мержанов виграв відкритий конкурс на проектування санаторію РСЧА в Сочі, яким керував особисто Климент Ворошилов. Санаторій, що фінансувався позикою серед військових, був відкритий 1 червня 1934 року, і в тому ж році йому було присвоєно ім'я Ворошилова. Архітектор і нарком стали особистими друзями; дружба ця збереглася і після відставки Ворошилова та звільнення Мержанова. Санаторій збудований в конструктивістській манері, але Мержанов навмисно маскував найбільш жорсткі конструктивістські елементи, гармонійно поєднавши прості геометричні форми з гірським рельєфом узбережжя. Образ санаторію і фунікулера, що примикає до нього, був розтиражований пропагандою, і Мержанов увійшов в обойму найбільш запотребуваних радянських архітекторів.
У 1931 році Мержанов був викликаний до Москви і призначений головним архітектором хозуправління ЦВК СРСР. Одночасно з завершенням ворошиловського санаторію, за завданнями ЦВК Мержанов вибудував комплекс державних дач «Бочаров Струмок». Керував проектуванням Військово-морської академії у Ленінграді, проектуванням будівель для нового міста Комсомольськ-на-Амурі, спільно з Андрієм Буровим побудував московський Будинок Архітекторів. У другій половині 1930-х років Мержанов будує в Кисловодську два великі санаторії — «Санаторій-готель НКВС» (нині «Кисловодськ») і «Червоні камені». Це вже безперечно сталінська архітектура, причому не обмежена в коштах на якісне оздоблення каменем, і яка зберегла типовий для архітектора «південний» романтизм.
У 1933—1934 роках Мержанов спроектував першу сталінську дачу — т. зв. ближню дачу у Волинському. Спочатку одноповерховий будинок був надбудований до двох поверхів у 1943 році (за іншими джерелами 1948 р.), коли архітектор вже сидів в ув'язненні; автор проекту перебудови невідомий, але ймовірно, що був використаний проект самого Мержанова. У 1934 році, задоволений замовник викликав Мержанова особисто і поставив завдання спроектувати комплекс державних дач у Мацесті, в 1935 році — на Холодній річці поблизу Гагр. Всі ці об'єкти, спроектовані в стилі модернізованої класики (див. постконструктивізм), рівновіддаленій від конструктивізму, і від «сталінського ампіру», що дало деяким авторам (Д. Хмельницький) стверджувати, що особисті смаки Сталіна істотно відрізнялися від того, що фактично насаджувалося в радянській архітектурі.
У 1938 році Мержанов розробив ряд проектів Золотої Зірки Героя Радянського Союзу (перші Герої нагороджувалися тільки орденом Леніна); був обраний найбільш лаконічний варіант. У 1939 році він запропонував два варіанти медалі «Серп і Молот», на цей раз був обраний наймініатюрніший. Офіційне затвердження Зірок відбулося 1 серпня 1939-го і 22 травня 1940 року.
Арешт і «шарашки» ред.
Після початку Великої Вітчизняної війни Мержанов проектував об'єкти цивільної оборони Москви, в тому числі облаштування станції метро «Маяковська» перед історичним зборами 6 листопада 1941 року. Після евакуації більшості московських архітекторів до Чимкента Мержанов і Каро Алабян залишилися в Москві.
12 серпня 1943 року Мержанов, його дружина і близьке коло співробітників були арештовані. 8 березня 1944 року Мержанов був засуджений до 10 років таборів за статтею 58, ч. 10 КК РРФСР[4]. Дружина Мержанова померла у таборах в середині 1940-х років, а сам архітектор, етапований в добре знайомий йому Комсомольськ-на-Амурі, був переведений з загального барака табірним начальством і знову зайнявся проектуванням. У Комсомольську за його проектом побудовано міський Палац культури та будинок культури авіазаводу.
У 1948 році Мержанов був етапований у Москву, де Віктор Абакумов особисто поставив йому завдання — спроектувати для МДБ санаторій в Сочі. Архітектор працював у Сухановській в'язниці і в шарашці в Марфіні, де познайомився з Олександром Солженіциним. У 1950 році проект був затверджений Абакумовим, і Мержанов приступив до будівництва свого найбільшого і, ймовірно, найкращого твору — санаторію імені Дзержинського. Однак незабаром після арешту Абакумова в кінці 1951 року Мержанов був відсторонений від побудови і до березня 1953 року сидів в Іркутській тюрмі, потім в красноярській пересилці (санаторій добудували в 1954 році).
Звільнення ред.
Формально звільнений у 1954 році на безстрокове заслання, Мирон Мержанов влаштувався в Красноярську. З 1954 року очолював «Красноярскгражданпроект» (головним архітектором міста був теж засланець вірменин Геворг Кочар). За проектами Мирона Мержанова в Красноярську тоді були побудовані крайовий Будинок Рад на площі Революції, Центральний райком КПРС, красноярське відділення Держбанку на вулиці Дубровинського, головний корпус медичного інституту, Палац культури заводу Красмаш — спроба повернутися від ампіру до конструктивізму, прибудова до кінотеатру «Совкино».
Був реабілітований 30 травня 1956 року[5]. У 1960 році М. І. Мержанов виїхав з Красноярська в Москву. Працював у Моспроекті-1. Помер у 1975 році.
-
Будівля адміністрації Красноярського краю
Родина ред.
- Син — Мержанов, Борис Миронович (1929—2006) — доктор архітектури[6]
- Брат — Мержанов, Мартин Іванович (1900—1974)
- Онук — Мержанов, Сергій Борисович (р. 1959) — журналіст, краєзнавець
Примітки ред.
- ↑ Artists of the World Online, Allgemeines Künstlerlexikon Online, AKL Online / Hrsg.: A. Beyer, B. Savoy — B: K. G. Saur Verlag, Verlag Walter de Gruyter, 2009. — ISSN 2750-6088 — doi:10.1515/AKL
- ↑ По проекту политзаключённого. Архів оригіналу за 19 січня 2012. Процитовано 30 травня 2010.
- ↑ Здания старого Пятигорска — Казённая гостиница (пр. Кирова, 25). КМВ Лайн. Архів оригіналу за 4 квітня 2013. Процитовано 11 травня 2013.
- ↑ Гершман М. Д. Приключения американца в России (1931–1990). — Нью-Йорк, 1995. — С. 134.
- ↑ Мержанов Мирон Иванович в биографическом справочнике сайта г. Королев М. О. геоКоролёв. Архів оригіналу за 29 червня 2020. Процитовано 17 травня 2020.
- ↑ А. В. Слабуха Архитекторы Приенисейской Сибири. Конец 19-го — начало 21 века М.: «Прогресс-традиция» 2004
Література ред.
- Акулов А. А. Архитектор Сталина: документальная повесть. — Рязань: Издательство «Ситников», 2006. — ISBN 5-902420-11-3
- Хмельницкий Д. С. Зодчий Сталин. — М. : Новое литературное обозрение, 2007. — 304, [16] с. — (Очерки визуальности) — 1500 прим. — ISBN 5-86793-496-9.