Межиріч (Сумський район)
Межи́річ — село в Україні, у Лебединській міській громаді Сумського району Сумської області. Населення становить 1794 осіб. До 2020 орган місцевого самоврядування — Межиріцька сільська рада.
| село Межиріч | |
|---|---|
 | |
| Країна |  Україна
|
| Область | Сумська область |
| Район | Сумський район |
| Громада | Лебединська міська громада |
| Облікова картка | Межиріч |
| Основні дані | |
| Засноване | 1642 |
| Населення | 1794 |
| Поштовий індекс | 42230 |
| Телефонний код | +380 5445 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 50°41′58″ пн. ш. 34°29′38″ сх. д.H G O |
| Середня висота над рівнем моря |
124 м |
| Водойми | річка Межирічка |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 42200 Сумська обл., Сумський р-н., м. Лебедин, вул. Сумська, 12 |
| Староста | Шкурко Олексій Миколайович |
| Карта | |
  Межиріч | |
 Межиріч | |
| Мапа | |
| |
|
| |
Географія ред.
Село Межиріч розташоване на відстані 2 км від правого берега річки Псел. Вище за течією на відстані 3 км є село Даценківка, нижче за течією на відстані 1,5 км — село Михайлівка, на протилежному березі — село Токарі (Лебединська міськрада). Село витягнуто вздовж русла річки на 10 км. Між селом і річкою є великий масив іригаційних каналів. До села примикає кілька лісових масивів (дуб, береза, сосна). Поруч проходить автомобільна дорога Т 1918.
У селі бере початок річка Межирічка, права приток Псла.
Історія ред.
За даними істориків, у цій місцевості існувало поселення ще до монголо-татарської навали — давньоруський Городець.
Село Межиріч було засноване козаками 1642 року. На згадку ще й досі вулиці села звуться «сотнями».
З 1658 було центром окремої козацької сотні Сумського Слобідського полку.
За даними на 1864 рік у казеній слободі Межиріч (Мижиричі), центрі Межиріцької волості Лебединського повіту Харківської губернії, мешкало 5894 особи (2926 чоловічої статі та 2968 — жіночої), налічувалось 763 дворових господарства, існувала православна церква, відбувався щорічний ярмарок та базари[1].
Станом на 1914 рік кількість мешканців села зросла до 10209 осіб[2].
Поселення мало 8 церков, з яких 7 було зруйновано за радянських часів.
12 червня 2020 року, відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України № 723-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Сумської області» увійшло до складу Лебединської міської громади[3].
19 липня 2020 року, після ліквідації Лебединського району, село увійшло до Сумського району[4].
Народні промисли ред.
Згодом тут оселилися ремісничі люди, у тому числі і гончарі. Наприкінці XIX століття понад 100 дворів тут займалось гончарством. Народні умільці не тільки забезпечували своїми виробами навколишні села, але й вивозили свій товар на ярмарки. То були горшки, миски, тазки, пасічники, водянки, глечики, барила, каганці, кубушки з місцевого червоного глею, а також глиняні димарі, що стали фірмовим знаком с. Межиріч. До 20-х років ХХ ст. майстри виготовляли також «сиву» або чорнолощену кераміку за давньою технологією «задимлення».
З села Межиріч походить один з найвидатніших гончарів сьогодення Яків Іванович Падалка, автор численних керамічних виробів у народних традиціях та автор книги «Як стати гончарем». Відомий у 60-80-х роках ХХ ст. гончар с. Межиріч Самійло Єгорович Семененко (або дід Самійло) теж походить з роду Падалків: він онук знаменитого у XIX ст. гончара Федора Падалки, якого відкрив для нас професор М.Сумцов. Отже, варто продовжувати традиції гончарства с. Межиріч, які так тісно були пов'язані зі звичаями, віруваннями та обрядами нашого народу.
Пам'ятки та визначні місця ред.
- В селі збереглася Успенська церква, побудована за кресленнями Л. Білоуса — архімандрита Києво-Печерської лаври (1759—1775 рр.).
- На північ від села розташована гідрологічна пам'ятка природи — Шелехівське озеро. Гідрологічна пам'ятка природи загальнодержавного значення «Озеро Шеліхівське» рідке за красою і прозорістю. Утворилось воно у льодяниковий період в результаті зсувів земної кори, берега озера оточені природним лісом. Поряд знаходиться лісовий заказник Шелехівський, лісові масиви якого представлені дубовими, березовими, сосновими, липовими та вільховими насадженнями.
- В селі охороняється державою унікальна шовковиця («Межиріцька шовковиця») — одна із найстаріших в Україні.
Відомі люди ред.
- Дубовик Михайло Тадейович (1900 — 1941) — український поет. Репресований.
- Калашник Іван Олексійович (1919—2003) — професор, доктор ветеринарних наук, ректор (1962—1970), заслужений діяч науки і техніки Української РСР.
- Падалка Яків Іванович (1926—2000) — майстер-гончар, заслужений майстер народної творчості України.
- Панченко Сергій Ілліч (1900—1938) — педагог. Репресований.
- Сіробаба Микола Васильович (* 1944) — український живописець і графік. Народний художник України.
- Шевченко Віктор Дмитрович (* 1946) — український художник.
Примітки ред.
- ↑ Харьковская губернія. Списокъ населенныхъ мѣстъ по свѣдѣніямъ 1864 года, томъ XLVI. Изданъ Центральнымъ статистическимъ комитетомъ Министерства Внутренних Дѣлъ. СанктПетербургъ. 1869 — XCVI + 209 с., (код 2688)(рос. дореф.)
- ↑ Харьковскій календарь на 1914 годѣ. Изданіе Харьковскаго Губернскаго Статистическаго Комитета. Харьковъ. Типографія Губернскаго Правленія. 1914. VI+86+84+86+26+116+140+44 с.(рос. дореф.)
- ↑ Кабінет Міністрів України - Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Сумської області. www.kmu.gov.ua (ua) . Архів оригіналу за 25 жовтня 2021. Процитовано 25 жовтня 2021.
- ↑ Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
Джерела ред.
- Історія міст і сіл Української РСР. Сумська область. М. Ф. Сорока. Межиріч, стор. 369-379.
- История городов и сёл Украины. Том Сумская область, Н. Ф. Сорока. Межирич (стр. 374-381). (рос.)
- Манько М. О. Межиріцькі сповіді : історичний роман-хроніка в новелах : у 2-х кн. / М. О. Манько. — 2-е вид, доп. — Суми : Мрія, 2022.
- Погода в селі [Архівовано 19 грудня 2011 у Wayback Machine.]