Межигір'я (Чортківський район)

село в Україні, в Монастириському районі Тернопільської області.

Межигі́р'я — село в Україні, у Монастириському районі Тернопільської області. Підпорядковане Устє-Зеленській сільській раді.

село Межигір'я
Країна Україна Україна
Область Тернопільська область
Район/міськрада Монастириський район
Рада Устя-Зеленська сільська рада
Код КОАТУУ 6124288803
Основні дані
Перша згадка XVI ст.
Колишня назва Міжгір'я
Населення 221 (2014)[1]
Територія 3.05 км²2.621
Густота населення 72.46 осіб/км²
Поштовий індекс 48341
Телефонний код +380 3555
Географічні дані
Географічні координати 49°02′58″ пн. ш. 24°58′03″ сх. д. / 49.04944° пн. ш. 24.96750° сх. д. / 49.04944; 24.96750Координати: 49°02′58″ пн. ш. 24°58′03″ сх. д. / 49.04944° пн. ш. 24.96750° сх. д. / 49.04944; 24.96750
Водойми р. Горожанка
Найближча залізнична станція Дубівці
Місцева влада
Адреса ради с. Устя-Зелене, Монастириський р-н, Тернопільська обл., 48341
Карта
Межигір'я. Карта розташування: Україна
Межигір'я
Межигір'я
Межигір'я. Карта розташування: Тернопільська область
Межигір'я
Межигір'я

Розташоване на річці Горожанка (ліва притока Дністра) на заході район, за 22 км від районного центру і за 19 км від найближчої залізничної станції Дубівці (Галицький район, Івано-Франківська область). Географічні координати: 49° 03′ північної широти і 24° 58′ східної довготи. Територія — 3,05 км².

ІсторіяРедагувати

Назва поселення походить від місця розташування — між горами.

Відоме від XVI ст.

1904 року велика земельна власність належала Х. Ваттенбергу.

У Першій світовій війні в Легіоні УСС служили Василь Протас, Олексій Чучук. В УГА воювали Степан Жилавий (нар. 1892), Яків Павелко (нар. 1894), Василь (нар. 1895) та Йосип (нар. 1893) Рущаки, Петро Стойковський (нар. 1895).

Протягом 1920–1939-х роках у селі діяли філії товариств «Просвіта», «Луг», Народний дім, збудований у 1926—1927 рр., кооперативна крамниця і молочарня, аматорський гурток, хор.

У 1930-х роках у селі створено підпільні структури ОУН. Особливо активно діяла молодіжна ОУН, борючись проти польської влади, а потім проти більшовиків.

Від вересня 1939 р. село — під радянською владою, яка переслідувала національно свідому молодь.

Від 4 липня 1941 р. до 23 липня 1944 р. Межигір'я — під нацистською окупацією.

Із мобілізованих на фронти німецько-радянської війни загинули: Василь Сталюсь (1904—1945), Петро Чучук (1918—1945), Яким Шеленко (1907—1945); пропали безвісти: Франко Борецький (нар. 1919), Василь Грона (нар. 1919), Роман (нар. 1910) і Яким (1908—1945) Рущаки.

У 1947 року на подвір'ї Степана Борецького в криївці перебувало два хлопці та дівчина, за доносом місцевого сексота повстанців викрито і вбито. Органи НКВС і МДБ репресували понад 100 осіб із села, серед них: Антон (1883—1954) та Анастасія (1880—1972) Ботюки, Михайло Галушка (нар. 1930), родини Подлецьких, Рущаків, Чучуків, Шумегів та інші.

У 1957 та 2008 роках село внаслідок повені підтоплене.

Протягом 19621966 село належало до Бучацького району.

РелігіяРедагувати

Є греко-католицька церква Покрови Пресвятої Діви Марії (1865, дерев'яна).

Пам'яткиРедагувати

Насипана символічна могила Борцям за волю України (1990).

Соціальна сфераРедагувати

На початку XX століття побудовано школу, до 1919 року вона була українська, згодом — утраквістична (двомовна). До 2000-их[2] діяла загальноосвітня школа I ступеня. Нині учні та дошкільнята на навчаються в Усті-Зеленому[2].

Працюють клуб, бібліотека, фельдшерський пункт, торгові заклади.

Землі обробляє ТзОВ «Лемківська мрія».

НаселенняРедагувати

У 1880 році в Межигір'ї проживало 532 українці, 146 поляків, 26 євреїв, у 1900 — 756 українців, 180 поляків, 51 єврей.

У 2014 році в селі було 117 дворів.

Чисельність населення, осіб
1880 1900 1921 1931 1939 1959 1970 1976 1979 1989 2001 2003 2011 2012 2014 2015
704[1] 987[1] 1200[2] 756[2] 329[3] 242[2] 221[1]

Відомі людиРедагувати

НародилисяРедагувати

ВідвідувалиРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г Товстенюк О., Уніят Г. Міжгір'я... С. 72.
  2. а б в г д е ж Дзік О. На півставки працюють троє // Gazeta.ua. — 2012. — 11 травня.
  3. Товстенюк О., Уніят Г. Міжгір'я... С. 526.

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати