В еволюційній біології «мегатраєкторії» є основними еволюційними віхами та напрямками в еволюції життя.

Термін дано Ендрю Ноллом та Річардом К. Бамбахом у своїй статті 2000 року «Спрямованість в історії життя» («Directionality in the History of Life»). Нолл і Бембак стверджують, що приймають до уваги проблему прогресу в еволюційній історії. На їхню думку, особливості біологічної еволюції можуть бути досягнуті через ідею мегатраєкторії:

Ми вважаємо, що шість широких мегатраєкторій відображають суть змін в історії життя. Мегатраєкторії суворо впорядковані у логічній послідовності. Кожна наступна мегатраєкторія додає нові та якісні зміни. [1]

Згідно з Ноллом і Бамбахом, шість мегатраєкторій, окреслених біологічною еволюцією:

Мілан М. Циркович (з АОБ) і Роберт Бредбері ,[2][3] спрогнозували концепцію мегатраєкторії на наступний етап, теоретизувавши, що існує сьома мегатраєкторія: постбіологічна еволюція, викликана появою штучного інтелекту, принаймні еквівалент. А також популяризували винахід кількох ключових технологій аналогічного рівня складності та впливу на навколишнє середовище, таких як молекулярна нанотехнологія та використання всієї енергії своєї зірки (Шкала Кардашова).

Примітки

ред.
  1. A.H. Knoll; R.K. Bambach (2000). Directionality in the history of life: diffusion from the left wall or repeated scaling of the right. Paleobiology. 26 (4): 1—14. doi:10.1666/0094-8373(2000)26[1:DITHOL]2.0.CO;2. ISSN 0094-8373.
  2. Milan M. Ćirković; R. J. Bradbury (2006). Galactic Gradients, Postbiological Evolution and the Apparent failure of SETI. New Astronomy. 11 (8): 628—639. arXiv:astro-ph/0506110. Bibcode:2006NewA...11..628C. doi:10.1016/j.newast.2006.04.003. S2CID 1540494.
  3. Milan M. Ćirković; I. Dragicevic & T. Beric-Bjedov (2005). Adaptationism Fails To Resolve Fermi's Paradox (PDF). Serbian Astronomical Journal. 170 (170): 89—100. Bibcode:2005SerAJ.170...89C. doi:10.2298/SAJ0570089C. Архів оригіналу (PDF) за 3 березня 2016. Процитовано 23 березня 2022.

Література

ред.