Відкрити головне меню
Обриси сучасного «аль-Машріка»
Машрік у широкому понятті

Машрік (араб. المشرق‎, ель-Машрік: «Там, де схід») — територія, яка спочатку включала в себе (згідно з арабськими географамами, насамперед ібн Хордадбех) всі відомі в IX-X століттях Східні землі, включаючи Індію, Китай, ряд островів Індійського та Тихого океанів аж до Японії.

Останнім часом визначення «ал-Машрік» застосовується в арабській мові, зазвичай, як збірне позначення Іраку, Сирії, Йорданії, Палестини та Лівану. Іноді в названий ряд включають і Єгипет.

ІсторіяРедагувати

Згідно з уявленнями арабської науки X століття (які ґрунтувалися, у тому числі, і на працях Клавдія Птолемея), Земля має кулясту форму, «поміщена в порожнечу небосхилу, як жовток всередині яйця…» (Фірдоусі?) і «… розділена на дві половини лінією екватора, який тягнеться зі сходу (ель-Машрік) на захід (ель-Магриб)». Таким чином, весь світ складався з чотирьох чвертей, і однією з них, що цілком закономірно, був Машрік. Пізніше, після припинення стрімкого поширення ісламу, словом «Машрік» стали іменувати лише землі, розташовані на схід від Мекки (за винятком Аравійського півострова, який зазвичай не входив ні в поняття Сходу, ні в поняття Заходу), які потрапили під мусульманський вплив (нинішні Іран, Середня Азія, Афганістан, Пакистан). Після розмежування шиїтів та сунітів Персія все частіше виключалася з цього ряду.

З XVI століття до початку XX століття, в період османського панування, межі поняття «ель-Машрік» стиснулися до рубежів османських провінцій на Близькому Сході і, таким чином, отримали сучасний обрис.

Див. такожРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • Книга шляхів та країн/ Переклад з арабської, коментарі, дослідження, покажчики та карти Наілі Валіханова. — Баку: Елм, 1986. — 428 с.

ПосиланняРедагувати