Відкрити головне меню

Махиня Микола Борисович

Мико́ла Бори́сович Махи́ня (рос. Николай Борисович Махиня; нар. 17 (30) листопада 1912(19121130), Канів, Київська губернія — пом. 15 березня 1990, Київ) — радянський футболіст, нападник. По завершенні ігрової кар'єри — футбольний тренер. Заслужений майстер спорту СРСР (1946), заслужений тренер УРСР (1962)

Ф
Микола Махиня
Микола Махиня.jpg
Особові дані
Повне ім'я Микола Борисович Махиня
Народження 17 (30) листопада 1912(1912-11-30)
  Канів, Російська імперія
Смерть 15 березня 1990(1990-03-15) (77 років)
  Київ, УРСР
Зріст 175 см
Вага 75 кг
Громадянство Україна
Позиція нападник, захисник
Професіональні клуби*
Роки Клуб Ігри (голи)
1927—1931 СРСР «Водник» (Київ) ? (?)
1931—1935 СРСР «Динамо» (Київ) ? (?)
1936—1941 СРСР «Динамо» (Київ) 110 (10)
1942—1943 СРСР «Динамо» (Казань) ? (?)
1943 СРСР «Динамо» (Москва) ? (?)
1944—1947 СРСР «Динамо» (Київ) 51 (2)
Тренерська діяльність**
Роки Команда Посада
1944—1945 СРСР «Динамо» (Київ)
1947—1953 СРСР ОБО (Київ)
1954—1958 СРСР ФШМ (Київ)
1959—1960 СРСР СКВО (Київ)
1961 СРСР СКА (Київ)
Звання, нагороди
Звання
Майстер спорту СРСР
Заслужений майстер спорту СРСР
Нагороди

Орден Вітчизняної війни II ступеня

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Насамперед відомий як гравець виступами за «Динамо» (Київ). Автор першого гола «Динамо» в чемпіонатах СРСР — 24 травня 1936 року в ворота московського «Динамо». Як тренер найбільш відомий тренуванням київської армійської команди, з якою двічі ставав чемпіоном УРСР.

БіографіяРедагувати

Кар'єра гравцяРедагувати

Народився 17 (30) листопада 1912(19121130) року в Каневі.

У футбол почав грати 1927 року в Києві в команді «Водник», за яку виступав п'ять років.

У 1932 році молодий нападник перейшов в київське «Динамо». Крім ігор за динамівський колектив, в 1935 році, в складі команди УПВО (Управління прикордонної та внутрішньої охорони), брав участь в матчах на першість Києва.

Навесні 1936 року стартував перший клубний чемпіонат СРСР. Свій дебютний поєдинок київські динамівці зіграли 24 травня, проти одноклубників з Москви. Матч закінчився розгромною поразкою української команди з рахунком 1:5. Свій єдиний гол кияни забили лише на 80-й хвилині, відзначився Махиня, ставши автором першого в історії команди голи в чемпіонатах СРСР. Наступні ігри динамівці Києва провели набагато впевненіше, в результаті завоювавши срібні медалі[1].

У другому чемпіонаті країни, кияни виступили менш вдало, посівши 6 місце, а Микола з 4 забитими голами став найкращим серед бомбардирів в своїй команді.

У сезоні 1937 року, форвард зі своїми партнерами стали бронзовими медалістами чемпіонату. З серпня того ж року Микола Махиня, в інтересах команди став грати на позиції захисника. У новому для себе амплуа, відрізнявся самовідданою і непоступливою грою. У 1937 і 1938 роках ставав у складі київського «Динамо» володарем Кубка УРСР, за підсумками сезону 1938 року увійшов до списку «55 найкращих футболістів СРСР». У 1937 році, у складі київського «Динамо», брав участь у матчі проти збірної Басконії, що здійснювала турне по СРСР.

У 19341940 роках був гравцем збірної Києва, зіграв п'ять поєдинків на першість СРСР серед команд міст в 1935 році. У 19341939 роках, входив до складу збірної УРСР, брав участь у переможному матчі команди республіки проти збірної клубів Туреччини в 1934 році і в двох переможних матчах, проти тієї ж турецької команди в 1936 році. Так само брав участь в турне збірної УРСР по Бельгії і Франції, де влітку 1935 року, в одному з матчів з професійним клубом «Ред Стар», українці здобули сенсаційну перемогу з рахунком 6:1[2].

У сезоні 1941 року захисник, який роком раніше став майстром спорту СРСР, встиг узяти участь в 9 поєдинках. З початком радянсько-німецької війни, Микола Махиня брав участь в обороні Києва. Пізніше, за проявлену відвагу і мужність був нагороджений орденом Вітчизняної війни II ступеня. Після відступу радянських військ, в червні 1942 року направлений в Казань, де до квітня 1943 року був гравцем місцевої динамівської команди.

У травні-червні 1943 року знаходився в складі московських динамівців, після чого направлений до Харкова, де в повоєнному місті налагоджував футбольне господарство. У 1944 році повернувся до Києва, був граючим тренером і капітаном рідного «Динамо», остаточно повісивши бутси на цвях лише в 1947 році. У 1946 році Миколі Махині було присвоєно почесне звання Заслуженого майстра спорту СРСР[3].

Кар'єра тренера та викладачаРедагувати

У 1944 році Микола Борисович взявся за відродження київського «Динамо», в один з найскладніших періодів в його історії. Команду практично довелося створювати заново. В цейч ас Махиня був її гравцем і старшим тренером. Прийнявши «Динамо» у віці 31 року, Махиня став наймолодшим тренером в історії команди[4]. Уже в 1944 році динамівці здобули свій перший трофей в післявоєнний період, перемігши в розіграші Кубка УРСР. А от у чемпіонаті СРСР як наставник Махиня так і не зіграв, ставши єдиним тренером київського «Динамо», що не брав участі в чемпіонаті країни. Під його керівництвом кияни провели лише один офіційний поєдинок на Кубок СРСР проти московського «Спартака», в якому поступилися в додатковий час 1:2, а також зіграли понад 20 товариських матчів[4]. Перед початком першого післявоєнного чемпіонату СРСР, в квітні 1945 року, його на посаді старшого тренера змінив Лев Корчебоков. Сам же Микола ще протягом двох з половиною років виступав за динамівців як футболіст.

З 1947 року Микола Махиня тренував армійську команду Києва ОБО (Окружний будинок офіцерів), з якою став чемпіоном Збройних сил СРСР, а в 1949 і 1951 роках призводить команду до перемог в чемпіонаті УРСР.

У 1954 році Микола Махиня бере участь у створенні київської ФШМ (Футбольної школи молоді), й якій став її першим директором і старшим тренером.

У 19591961 роках знову працює з армійськими командами Києва, після чого береться тренувати збірну Української РСР глухонімих і двічі перемагає з цією командою в першостях СРСР серед футболістів з обмеженим слухом. У 1962 році удостоєний звання «Заслужений тренер УРСР».

З 1961 по 1979 рік Микола Борисович Махиня працював на викладацьких роботах — спочатку асистентом, а потім викладачем і доцентом кафедри фізвиховання Київського інституту інженерів цивільної авіації.

ДосягненняРедагувати

Як гравецьРедагувати

Як тренерРедагувати

  • Володар кубка УРСР: 1944
  • Чемпіон УРСР: 1949, 1951
  • Чемпіон Збройних сил СРСР: 1950
  • Переможець першості СРСР серед глухонімих: 1961, 1962

ІндивідуальніРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. История клуба 1927—1945
  2. Украинский футбол в 1935 году[недоступне посилання з квітень 2019]
  3. (23.7.1946 — знак № 359)
  4. а б Динамовские полководцы

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати