Матіас Зурбріґґен

альпініст

Матіас Зурбріґґен (нім. Matthias Zurbriggen; 15 травня 1856; Зас-Фе — 21 червня 1917 Женева) — швейцарський альпініст. Зурбріґґен протягом свого життя підкорив багато вершин, мандрував у Альпах, Південній Америці, в Гімалаях і Нової Зеландії. Найвідоміше його сходження — підкорення вершини Аконкаґуа, найвищого піку в Північній та Південній Америці.

Матіас Зурбріґґен
нім. Matthias Zurbriggen
Matthias Zurbriggen in the Tasman Valley.jpg
Народився 15 травня 1856(1856-05-15)
Зас-Фе
Помер 21 червня 1917(1917-06-21) (61 рік)
Женева
·повішення
Громадянство Швейцарія
Діяльність альпініст

ЖиттєписРедагувати

 
Матіас Зурбріґґен, 1902

Матіас Зурбріґґен народився у 1856 році в Саас-Фе. Його батько був шевцем. У віці чотирнадцяти років, Матіас Зурбріґґен покинув свою родину і працював різноробом. Працював конюхом, у млині.

В середині 1880-х років Маттіас прийняв рішення стати гірським гідом. Не маючи спочатку ніякого гірського досвіду, він самостійно придбав всі необхідні навички і почав працювати з клієнтами в Альпах, зробивши ряд серйозних сходжень. У 1887 році він, супроводжуючи англійського альпініста Оскара Еккенштейна, зробив перше сходження на Дюрренгорн по південно-західному гребеню, перше сходження і траверс вершини Штеккнадельгорн, перше наскрізне проходження перевалу Надельгорн між вершинами Ленцшпітце (4294 м) і Надельгорн (4327 м)[1].

Потім він виконує ряд сходжень у гори Монте-Роза і Матергорн, з Емілем-Рейєм. Його перша експедиція відбулась до Каракоруму в 1892 році, разом з Вільямом Мартіном Конвеєм і Оскаром Еккенштейном.

1894 року він поїхав досліджувати Нову Зеландію. 14 березня 1895 року Зурбріґґен зробив перше сходження на гору Кука. 1897 року вирушає в Анди, з експедицією на чолі з Едвардом Фіцджеральдом, для того, щоб підкорити вершину Аконкаґуа. 14 січня 1897 року Матіас Зурбріґґен найвища вершина Америки Аконкаґуа була підкорена. Під час тієї ж експедиції Зурбріґґен зробив перше сходження на вершину Тупунґато з англійцем Стюартом Вінесом[2].

 
Перевал Монте Моро[en], пам'ятна дошка Матіасу Зурбріґґену

У 1899 році, він був найнятий подружжя Буллок-Воркмен для вивчення льодовика Балторо. У 1900 році він взяв участь в експедиції на Тянь-Шань а у 1902 році він супроводжував подружжя Буллок-Воркмен у Гімалаях. У 1906 році він ще відвідав гори Монте-Роза, а потім закінчив з альпінізмом.

З 1906 року Матіас Зурбріґґен жив як волоцюга, страждав від алкоголізму. Матіас Зурбріґґен вчинив самогубство 21 червня 1917 року — він був знайдений повішеним у Женеві[3].

СходженняРедагувати

Пам'ятьРедагувати

Матіас Зурбріґґен був визнаний багатьма своїми сучасниками і альпіністами наступних поколінь одним з кращих гірських гідів свого часу. Його цінували за ретельність і педантичність при підготовці маршрутів, здатність орієнтуватися і знаходити маршрут в важкодоступній місцевості, почуття впевненості та здатності приймати швидкі та правильні рішення там, де це було необхідно. Він вважав, що існує маршрут на будь-яку вершину. Його завзятість, в поєднанні з відмінною фізичною підготовкою, дозволило йому зробити ряд складних і знаменитих сходжень по всьому світу[3]. Матіас Зурбріґґен був поміщений в список 10 кращих гірських гідів всіх часів за версією «The Mountain Encyclopedia»[4].

На честь Маттіаса Зурбріґґена були названі кілька географічних об'єктів по всьому світу: перевал «Зурбріґґен» між вершинами Людвігсгеге і Шварцгорн в Пеннінських Альпах в масиві Монте-Роза, гребінь «Зурбріґґен» в Новій Зеландії і вершина «Церро-Зурбріґґен» в Аргентині[3].

ПриміткиРедагувати

  1. Alpengipfel & Erstersteiger — Stecknadelhorn (нім.). Alpengipfel & Erstersteiger. Архів оригіналу за 14 травня 2021. Процитовано 11-03-2021. 
  2. Фіцджеральд, Едвард. Найвищі Анди. Метуен & Co., 1899
  3. а б в Matthias Zurbriggen 1856–1917 (фр.). Schweizer Alpen-Club SAC 3000 Bern. Архів оригіналу за 11 серпня 2011. Процитовано 11-03-2021. 
  4. Frederic Hartemann, Robert Hauptman. The Mountain Encyclopedia: An A to Z Compendium of Over 2,250 Terms, Concepts, Ideas, and People. — Lanham, Maryland : Taylor Trade Publishing, 2005. — P. 98. — ISBN 1589791614.

ПосиланняРедагувати